СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМитрополит Теодор Мартинюк про новий етап служіння: «Найцінніше — це щоденно бути слугою Христа і служити іншим»
8 грудня 2024 року в архикатедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Тернополі відбулася Божественна Літургія з Чином інтронізації архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Теодора Мартинюка.
Бути митрополитом — це не про «карʼєрний ріст», як багато вважають, а про любов до Бога і людей та велику відповідальність перед Господом за довірену частину Церкви. Про те, що означає бути митрополитом та якою буде життєдіяльність Тернопільсько-Зборівської митрополії, наша розмова з владикою Теодором.
Ваше преосвященство, передусім щиро вітаю Вас з уведенням на митрополичий престіл. Прошу сказати, що для Вас означає бути архиєпископом і митрополитом?
Для кожного християнина важливо виконувати Божу волю, адже це найкраще і найправильніше. Тим більше, головною функцією єпископа є пошук Божої волі та її виконання. Тому це вважаю моїм найважливішим завданням, адже єпископ покликаний не тільки шукати Божу волю для свого життя і діяльності, але й для всього Божого народу, який йому доручений.
Які концептуальні завдання ставите перед собою на цьому етапі Вашого відповідального духовного служіння?
Єпископ насамперед є батьком і братом для всього духовенства. Таким чином хочу бути поруч зі священниками і дияконами та допомагати їм у служінні. Важливе служіння у Христовій Церкві належить чернецтву, тому його розвиток для мене є пріоритетним, особливо молитва і праця для збільшення покликань до богопосвяченого життя. Не менш важливим є молодіжне душпастирство. Діти і молодь часто є рушійною силою багатьох душпастирських ініціатив. Проте червоною ниткою у всіх душпастирських справах є передавання віри і її плекання — це є наше щоденне завдання. Як також навчання і виховання семінаристів належить до особливих завдань у нашій архиєпархії.
Момент інтронізації нового архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського, 8 грудня 2024 року. Фото: Департамент інформації УГКЦ
Під час прийняття непростих рішень, у хвилини сумнівів, пошуку компромісу що допомагає Вам зосередитися, аби чинити гідно і справедливо?
Найбільше мені допомагають духовні поради та молитва, адже саме в молитві можна знайти силу і розраду. Також для мене вагомою є підтримка моїх співбратів-єпископів. Читання Святого Письма, життя святих, духовної літератури — це ті засоби, які скріплюють мою віру.
Що, на Вашу думку, нині є найбільшим викликом для українського суспільства, а отже, і Церкви через війну та її неймовірно трагічні наслідки?
Синод Єпископів УГКЦ обрав стратегію цілої нашої Церкви в період війни, яка полягає на лікуванні ран війни. Допомога військовим, пораненим, їх родинам, духовний супровід родин загиблих чи тих, які пропали безвісти, — це ті сучасні виклики, які вимагають від нас щоденної духовної праці. Ми постійно працюємо над формуванням нашого духовенства, адже специфіка ран війни є такою, що священники повинні мати відповідний вишкіл.
Ми часто чуємо, як на мене, розмиту фразу «справедливий мир». Якого миру має прагнути українська нація?
Справедливий і тривалий мир означає можливість кожної людини та цілого суспільства розвиватися. Війна є найскладнішою і найважчою перешкодою в цьому. Головною ціллю ворога є зруйнувати основи української нації, нашу віру, свободу, надію, а посіяти розбрат, тривогу, безнадійність. Під час війни кожен українець і кожна українка повинні собі добре усвідомити, що без віри в Бога і покладання своєї надії в Ньому не буде миру, бо ми є сильні тоді, коли ми є з Господом. З цього логічно випливає потреба покаяння кожного з нас і боротьби з гріхом у нашому щоденному житті. Це гріхи «зменшують» силу, надію, любов. Тож, щоб осягнути мир, кожен повинен долати зло в своєму серці.
Єпископська хіротонія ієрм. Теодора Мартинюка, 22 травня 2015 року. Фото: Департамент інформації УГКЦ
Не можемо не згадати про «столицю Вашого дитинства». Як формувалось і в яких обставинах відбувалося духовне становлення?
Моє дитинство аж до закінчення восьмирічної школи проходило в часи підпілля у Дорі (тепер — м. Яремче) Івано-Франківської області. Головну роль у духовному виборі зіграли монахи Студійського уставу, зокрема ієросхимонах Павло-Порфирій Чучман. Підпільні монахи були для мене прикладом віри. Тому після закінчення коледжу в мене не було жодних сумнівів, що робити. Я вступив до відродженої Свято-Успенської Унівської Лаври.
У монастирі Студійського уставу Ви пройшли шлях від новика до ігумена Свято-Успенської Унівської Лаври. Наскільки цей період знаковий під оглядом усіх наступних етапів Вашого духовного служіння?
Монаше життя є спільнотним. Воно не є легке, але у спільноті кожен монах формується завдяки молитві і допомозі своїх співбратів. Існує таке порівняння, що в монастирі так, як у річці, треться камінь об камінь і всі гострі кути поволі стираються. У монастирі найкраще можна зрозуміти, що влада — це не є першість чи вищість, а служіння. Якщо ігумен трохи призабуде цю істину, співбрати можуть йому це швидко пригадати!
Ви — людина науки і нині єдиний архиєпископ УГКЦ, який є викладачем канонічного права у Папському Східному інституті (Італія). Наскільки здобуті знання допомагають у житті і служінні?
Наука — це також покликання, і я вдячний Господу, що можу послужити іншим і всій Церкві як викладач. Коли мене було покликано до служіння єпископом-помічником і митрополит Василій чи Блаженніший Святослав давали доручення виконати певні завдання, я зрозумів, що не зміг би їх виконати, якби не був каноністом. Знання канонічного права потрібні, без перебільшення, майже кожного дня, адже право має на меті дотримання справедливості, упорядкування, вирішення церковних справ. Без нього просто неможливе життя Церкви.
Рік, що минає, безумовно, знаковий для Вас, адже Ви відзначили 50-літній ювілей свого життя, були обрані та інтронізовані на архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського, в січні наступного року виповниться 25 років священства. Що вважаєте найціннішим у своєму житті?
Найцінніше — це щоденно бути слугою Христа і служити іншим. Монах покликаний щоденно вмирати з Христом і воскресати разом із Ним.
Попри високий духовний сан, Ви залишаєтесь людиною з особистими уподобаннями та інтересами. Які захоплення чи зацікавлення маєте, як проводите вільний час?
Я не вмію розрізняти зайнятість і вільний час. Для мене є радше різні моменти дня. А те, що мене захоплює, — це робити якісь дослідження, зокрема історичного характеру. Люблю працювати з архівними документами. Це завжди щось нове і цікаве. Моєю ділянкою є власне історично-канонічні дослідження.
Наближається Різдво Христове. Що б Ви побажали вірним митрополії та українському народу загалом? З якими надіями та сподіваннями входите в Новий рік?
Найперше хотілось би побажати всім нашим вірним чистоти серця і глибокої віри в Бога. Тому, хто є з Богом, усе можливе. Бажаю миру! Ми всі молимось і підтримуємо наших воїнів та їхні родини. Мої думки і переживання про них.
Дякуємо за розмову і щиро зичимо, нехай Ваше архипастирське служіння буде на славу Господню і добро Божому люду України.
Розмовляла: Надія Шподарунок для пресслужби Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
Локації
Персони
Владика Володимир ФірманЄпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, титулярний єпископ Ліміси
