СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМитрополит Ігор Возьняк: «Словом Божим слід дорожити»
У 21-шу неділю після Зісланні Святого Духа, під час богослужіння у Старичах, архиєпископ і митрополит Львівський Ігор Возьняк виголосив проповідь на основі читань з Послання до Галатів (Гл. 2, 16–20) та Євангелія від Луки (Лк. 8, 5–15). У своєму слові єпископ зосередив увагу на глибокій духовній єдності святого апостола Павла з Христом, значенні притчі про сіяча та силі Божого слова, яке дає плід у серцях вірних. Особливе місце в проповіді зайняла згадка про мучеників, що прийняли смерть за віру, як приклад справжньої любові до Бога та витривалості у випробуваннях.
З цієї проповіді митрополита Ігоря Возьняка ви довідаєтеся:
- чому для святого апостола Павла було так важливо тісно з’єднатися з Христом?
- як апостол Павло розумів роль закону у спасінні людини?
- що символізує зерно у притчі Ісуса Христа про сіяча і яку головну думку хотів донести Господь цією притчею?
- як реагували атенські мужі на проповідь апостола Павла про воскресіння мертвих і що це показує про «ґрунт» їхніх сердець?
- який приклад віри й відданості Богові показали мученики, про яких згадує Церква?
Вірність Христові святого апостола Павла
Для святого апостола Павла було дуже важливою річчю тісно з’єднатися з Христом, жити з ним духовним способом. Він не бажав нічого матеріального, не шукав жодної вигоди, не розраховував на вакації в служінні, святий апостол Павло смакував свою відданість Господеві навіть у переслідуваннях та побиттях.
Він зрозумів, що закон не виправдовує, заповіді не відчиняють неба, а лиш показують рівень служіння Господу, виявляють помилки. «Не кради», «Не вбивай» і т. д. не спасають, а виявляють порушення закону. Ми усі ясно і твердо пам’ятаємо, що нас спасає Ісус Христос, який помер на хресті ради нашого спасіння. Очевидно, красти, зраджувати у подружжі чи очорнювати — великий гріх. Але, коли ми сповідаємося, Господь прощає нам, бо Він помер на хресті, щоб рятувати людський рід від вічної погибелі. Закон не рятує, а виявляє прогрішення. Заповідь покаже невірність тоді, коли особа її порушить!
Тому святий апостол Павло дуже єднався з Христом. Коли виконував закон, був милий Господеві, радів, що може стати слугою Ісуса Христа!
Господь і гордовитість не сумісні між собою!
Не можна думати чи говорити, що відтепер я буду робити які завгодно гріхи, а згодом сповідатимуся і Господь мені простить — небо мені забезпечено! При такому способі думання проявляється зухвальство, яке немає оправдання, а навпаки — викликає осудження: «Господь гордим противиться, а покірним дає ласку» (Як. 4, 6). Апостол Яків перестерігає перед легковажністю і строго говорить, що Бог стає проти гордовитих. Господь і гордовитість не сумісні між собою! Стараймося так жити, щоб у нашому серці перебував Господь, а гріху ніколи не даваймо місця у нашій особі.
Плоди Божого слова
Ісус Христос розповідав притчу про зерно, яке сіяв господар на своєму полі. Сіяч трудився, щоб отримати добрий урожай зі своєї праці. Згодом, вирощене та зібране зерно стане продуктом для споживання і коли його буде доволі, господар зможе продати те зерно та відповідно задіяти отримані кошти. Ісус Христос наголосив у цій притчі про різну долю зерна: багато із кинутого в ґрунт загинуло, а інше дало урожай різного рівня, навіть у сто разів. Ісус вказав, що праця на ниві вимагає багато зусиль. Рільник трудиться й надіється на добрий урожай, але він залежить від багатьох середників, різних впливів, хоч би природних: дощу, вітру сонця. І відомо, що Господь говорив про слово Боже, проповідуване, яке приходить до слухачів і ті по-різному поводяться з ним. Доля слова Божого в різних особах відмінна, хоч слово те саме. Не усі люди дозволяють однаково зростати слову Господньому в їхніх серцях.
Доля Божого слова серед атенян
Святий апостол Павло переконував атенських мужів про Бога, кажучи: «У ньому бо ми живемо і рухаємося і є…» (Ді. 17, 28). Коли ж він говорив про воскресіння мертвих, вчені мужі глузували з нього й казали: «Про це послухаємо тебе іншого разу» (Ді. 17, 32). Така була доля слова Божого у серцях атенських мужів. Часто така доля зі «словом» стається у багатьох серцях людей. Словом Божим слід дорожити. Не топтати його у собі, не глушити, а приготувати добрий ґрунт у своєму серці, усуваючи кам’яну твердість.
Плід Слова Божого в житті мучеників
Мученики, про яких сьогодні згадує свята Церква, не жаліли свого життя і в терпіннях служити Богові. Їхня доля відбувалася в Персії приблизно 330 року, мабуть, місто Ксизифонт. Цісар Сапорій наказав ув’язнити трьох духовних мужів: Акиндина, Анемподиста і Пигасія. Їх віддали в руки мучителів, які різними способами знущаслися над вірними слугами Христовими. Один із катів, Афтоній, навернувся і став голосно славити Спасителя — був відразу усічений мечем.
Подібно навернулося ще чотири воїни, яким відрубали руки й втопили у морі. Самі погани стали нарікати на жорстокість цісаря. Боярин Елпидифор не боявся сказати монархові Саворію про його кровожерність і за це разом із трьома боярами, та трьомастами воїнами, які увірили в Христа, були стяті мечем. Навіть мати цісаря Саворія, Савфія, разом з іншими мучениками пішла на смерть. Нараховано 341-ну замучену осібу, яка удостоїлися вічної нагороди в небі. Бо ці люди прийняли смерть з любові до Христа Спасителя (див. «Життя святих», І. Я. Луцик, Львів 1907, стор. 568–569). Слово Боже знайшло добрий ґрунт у цих осіб і вони принесли в терпінні стократні плоди, помираючи з любові до Бога.
Просімо мучеників-воїнів, щоб виблагали в Господа завершення війни в Україні. Пресвята Богородице, змилуйся над нами!
† Ігор Возьняк,
архиєпископ і митрополит Львівський
