Митрополит Євген Попович: «Царство Боже — це вихід з темряви й тіні смерти та вхід у Боже світло»

18 січня 2024

«Тими, які перебувають сьогодні у темряві та тіні смерти, є також багато охрещених синів та дочок нашого народу, які зведені диявольською спокусою здають рідний край ворогам, крадуть гуманітарну поміч, обкрадають Збройні Сили України, зловживають державними фондами, не сплачують податків чи втікають від обов’язку захисту України, або поклоняться «богам русского миру»». Із такими словами під час проповіді звернувся до вірних архиєпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавський владика Євген Попович у 32-у неділю після Зіслання Святого Духа, 14 січня 2024 року.

Митрополит Євген Попович: «Царство Боже — це вихід з темряви й тіні смерти та вхід у Боже світло»

З цієї проповіді митрополита Євгена Поповича ви дізнаєтеся:

як розпочалася прилюдна діяльність Ісуса Христа після хрещення від Івана у Йордані?
чому Христос насамперед направився у пустелю, де був спокушуваний дияволом?
яким чином Ісуса Христа прийняли його рідні та співвітчизники?
що дозволяє християнину вистояти перед спокусами та випробуваннями цього світу?
чим, все таки, є оте обіцяне Царство Небесне?

Ісус Христос направляється у пустиню

Після хрещення Ісус іде на пустиню, де перебуває сорок днів і ночей на молитві та пості.

Питання: чому відразу піст та усамітнення? У часі хрещення Він почув голос Отця Небесного: «Ти єси мій Син улюблений, в Тобі моє вподобання», та Дух Святий зійшов на Нього у виді голуба. Як говорить євангелист Лука, Ісус мав тоді тридцять років життя. Отже, вживаючи наших мірок можемо сказати, що був саме вповні зрілою людиною, щоб прийняти та усвідомити собі свою місію. Для осмислення свого покликання Ісус подається на пустелю, щоб в тиші свого серця «по-людськи» збагнути покликання та завдання, яке перед ним ставить Отець Небесний.

Після сорока днів Ісус, виснажений тілом, рушає в дорогу, щоб голосити людям прихід Божого Царства. Та на дорозі Його місії стає вічний ворог людини — диявол, який колись збаламутив прародичів, бажає звести Ісуса з дороги проповідування Божого Царства. Диявол використовує слабість людської натури та пробує показати інший вимір царства земного, мовляв, навіщо цей труд, коли все можеш мати, коли мені поклонишся, тобто визнаватимеш мою першість у житті. Диявол трикратно пробує відвести Ісуса від його місії. Знаючи, що Ісус відчуває голод тіла, підступає до Нього і говорить: «Коли ти Син Божий, скажи оцьому каменеві, щоб став хлібом». Ісус відповів: «Писано, що не самим лише хлібом житиме людина». Опісля в одну мить показує Ісусові усі царства світу і говорить: «Я дам тобі всю владу й славу їхню, бо вона мені передана… тож коли ти поклонишся переді мною, вся твоя буде». Ісус відповів: «Писано, Ти будеш поклонятися Господеві, Богові твоєму, і Йому єдиному служити…». Опісля диявол запровадив Ісуса у Єрусалим і поставив на наріжнику храму і сказав: «Коли ти Син Божий, кинься звідсіль додолу, писано бо: Він ангелам своїм велітиме про тебе, щоб тебе зберігали…». Але Ісус озвавсь до нього: «Сказано: Не спокушуватимеш Господа Бога Твого…». І далі читаємо, що тоді диявол відступив від Ісуса, але до часу!

Перебувати у єдності з Отцем

Сьогодні зовнішній світ, як колись диявол у пустині, показує мені альтернативні форми життя, ставлячи наголос на силі, здоров’ї, багатстві, молодості. Здається, що в тому не має нічого поганого, але, як це буває, також і тут є маленька пастка, яка заморочує наш ум і серце, забуваючи про основне. Колись здоров’я вже не буде таке, молодість скоро проминає, гроші щастя не приносять, раптом цілий мій світ, який я будував під диригування світової моди валиться. І вже часто не лишається нічого, на чому можна було б опертися! Залишається пустота, гіркота і ніяковість життя.

В одній з проповідей, присвячених хрещенню Ісуса Христа, Папа Франциск пропонує нашій увазі пильно придивитися до того, що Ісус робить після свого хрещення. Ісус, ведений Духом Святим, як сказано вище, йде на пустиню, де окрім спокус, перебуває на молитві в єдності зі своїм Отцем Небесним. Так само і я сьогодні, щоб бути сильним духом та мати сили долати спокуси, мушу перебувати на молитві з Отцем Небесним.

Який голос сьогодні промовляє до мене?

Тоді я стану сильний Божим Духом і примани цього світу не зведуть мене, як спокуси не звели Ісуса, що їх зазнавав на пустині. Бо в Євангеліях прямо про це говориться, що перед Ісусом була поставлена альтернатива: «Вибери все, що світ дає, і будеш щасливий, тільки мені поклонися», — говорив лукавий. Чи цей голос сьогодні не прямує за нами? Прямує, і, на жаль, так багато учнів Ісуса відвертаються від Нього і йдуть у свою сторону. А ті, що сильні Божим Духом, далі крокують за Ісусом — як отих двоє Іванових учнів, які почувши, що Він Божий Агнець, — залишили Івана і пішли за Ісусом.

Тому сьогодні, в цю Неділю по Богоявленні, запрошую Вас увійти в пустиню свого життя і вслухатися уважно, який голос до мене сильніше промовляє — чи тихий та мирний голос Божого Сина, чи може голос світу, який так багато мені обіцяє, але за яким не має ні життя, ні надії, ні миру, але постійна боротьба самого з собою та цілим світом.

Початок проповіді Христа у рідному краї

Після хрещення та побуту на пустині, Ісус подається у свій рідний край Галилею, іде до міста свого походження Назарету, щоб там серед своїх почати голосити правду про прихід Божого Царства.

Ісус входить до синагоги, бере книгу та читає фрагмент пророцтва Ісаї: «Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий…». І коли закінчив читати, згорнув книгу і сказав: «Сьогодні збулось це писання у вухах ваших…». Всі остовпіли й питали себе, «Чи він не син Йосифа…». І всі, вставши в синагозі, рушили й вивели Його геть за місто на край гори, щоб скинути його додолу. Та він, пройшовши серед них, пішов далі… Прийшов до своїх і свої Його не прийняли, бо «ніякого пророка не приймають добре у своїй батьківщині…».

Продовження проповіді серед «поган»

Щойно тоді Ісус подається у Капернаум, місто походження апостола Петра, там зупиняється і звідси починає свою місію. Капернаум лежало на межі Галілеї та краю Завулона та Нафталі, двох інших поколінь Ізраїля, які внаслідок різних історичних обставин втратили чистоту культу єдиного Бога. Тому через своїх були називані також поганами. Не прийнятий своїми, Ісус іде до народу, який сидів у темряві, щоб тим що сиділи в країні й тіні смерти, зійшло світло Божого пізнання.

Тими, які перебувають сьогодні у темряві та тіні смерти, є також багато охрещених синів та дочок нашого народу, які зведені диявольською спокусою здають рідний край ворогам, крадуть гуманітарну поміч, обкрадають Збройні Сили України, зловживають державними фондами, не сплачують податків чи втікають від обов’язку захисту України, або поклоняться «богам русского миру».

Чим є Царство Небесне?

Не раз кожний з нас ставить собі питання: «Що це є, оте Царство Боже?» Царство Боже — це вихід з темряви й тіні смерти та вхід у Боже світло та життя в Христі Ісусі. «Бо від Його повноти прийняли всі ми — благодать за благодать» (Йоан 1, 16).

Всі, хто приходив до Івана хреститися, питав його: «Що нам робити?». Іван відповідав просто: «Хто має дві одежі, нехай дасть тому, хто не має. А хто має харч, нехай так само робить»; «Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте». Тобто, Іван підіймає тему, яка відтак буде стояти в центрі навчання Ісуса, де турбота за праведність, справедливість та добро всіх людей мають ставатися пріоритетом життя охрещеного в ім’я Пресвятої Тройці.

Іванове навчання було першим кроком основної ідеї проголошення Царства Божого. Його сповнення бачимо у Нагірній проповіді Ісуса, в якій прокламує вісім блаженств, які від цієї хвилини мають визначати дорогу світла тих, хто прийняв хрещення з води й Духа Святого. Блаженства замикає обітниця Ісуса дана тим, хто піде Його дорогою: «Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небі…».

† Євген Попович,
архиєпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавський