СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Ми є на Божій долоні легкі, як птахи в повітрі», — владика Володимир Груца
«Євангельське слово немовби нас запрошує вийти зі своїх домівок і піти на коротку прогулянку, щонайменше думкою. Важливо залишити все, що ми вдома не доробили, бо всього ніколи і не зробимо». Із такими словами звернувся до вірних під час проповіді єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ владика Володимир Груца у третю неділю по Зісланні Святого Духа, 25 червня 2023 року, оповідаючи про небесних птахів, польові квіти та цінність людини для Бога.
Чуємо в євангельському слові сьогоднішньої неділі фрагмент Нагірної проповіді Ісуса Христа.
Як неможливо є служити двом панам водночас, так неможливо в християнстві служити Богові, а водночас мати якусь альтернативу. Неможливо покланятися матеріальним речам, бо це і є божки. Бог, щоправда, створив світ з матеріальними речами. Він створив і людину, довірив людині на цьому світі господарювати. Засоби до життя є необхідні, але служачи Богові, також від нього все отримуємо. Якщо шукати найперше Царства Небесного, то все інше додається. Гірше, коли людина себе ставить на місце Бога. Тоді є суцільний хаос.
Бог запрошує нас на прогулянку
Євангельське слово немовби нас запрошує вийти зі своїх домівок і піти на коротку прогулянку, щонайменше думкою. Важливо залишити все, що ми вдома не доробили, бо всього ніколи і не зробимо.
Ми часто є пригнічені, з похиленою головою. Тому Ісус скеровує наш погляд вгору, до неба, де літають птахи. Птахи є несені повітрям, на полях шукають поживу. Їх, напевно, не навантажує питання про те, що будуть завтра їсти.
Роблячи подальші кроки прогулянки, бачимо на полі чи галявині чудові квіти. Ніхто не ставить собі питанні, чи вони там потрібні. Добре, що вони є і милують наше око.
У такий спосіб ми бачимо красу цього світу, не зважаючи на речі чи моменти, які нам ускладнюють життя. Ми також усвідомлюємо, наскільки ми є цінні в Божих очах. Для Бога не є найістотнішим, яка наша професія, становище в суспільстві чи насиченість нашого робочого календаря. Ми тому для нього цінні, бо є його творіннями. Що більше, ми є Божими дітьми.
Незважаючи на великі життєві тягарі, ми є на Божій долоні легкі, як птахи в повітрі. Важливо не відтерміновувати життя на завтра, а жити сьогодні. Життя одне, нема можливості на репетицію.
Ми святкуємо серце Церкви, яке всіх огортає та любить
Ми звершуємо сьогодні парафіяльний празник в храмі Серця Христового. Серце не можна відділити від особи. Коли говоримо про серце, то маємо на увазі цілу людську особу, — за винятком кардіології. Тому це є свято Христа-Чоловіколюбця. Бог так полюбив людину, що уподібнився до неї в своєму Сині. Ісус Христос віддає життя за кожну людину, відкриваючи їй двері до Царства Небесного. Божа любов в різний спосіб проявляється в Церкві.
Католицька Церква не означає якусь конкретну конфесію у порівнянні з іншими конфесіями. Богопочитання виражене в різних обрядах, які водночас творять єдність Церкви. Католицизм означає суть Церкви, яка скерована до всіх людей, тому є вселенською. Вона огортає своєю любов’ю всіх людей, які жили до Ісуса Христа, а також тих, які нині Його не знають. Бо він віддав життя за кожну людину. Якщо ми віримо «в єдину, святу, соборну й апостольську Церкву», то тим самим визнаємо віру в Серце Христове, яке всіх огортає любов’ю. Судини без зв’язку з серцем втрачають життєдайність. Тоді вмирає цілий організм.
Якщо святкуємо празник Серця Христового, то тим самим звершуємо празник серця Церкви. Ми споглядаємо на Серце, яке є запорукою єдності, яке переображує людей з грішників у святих. Ми святкуємо серце Церкви, яке всіх огортає та любить. Ми святкуємо Серце, яке нас єднає з життям, яке ніколи не минає.
«Я люблю тебе»
Наступна легенда допоможе ще раз усвідомити цінність і особливість людини. За деякий час Бог споглядав на те, що створив. Треба було дещо поправити. На березі ріки лежали чудові камінці: сірі, зелені, плямисті. А під землею каміння було стиснене і пригнічене. Бог порухав те підземне каміння — й у земній товщі з’явилися діаманти і смарагди. Це — мільйони дорогоцінних скарбів, схованих у глибинах.
Господь глянув на квіти — одні гарніші за інші. «А, проте, чогось їм таки бракує», — подумав Творець і торкнувся їх легким подихом. У квітів з’явився запах.
На долоню Господа сіла сумна сіренька пташина. Бог щось їй прошептав і соловейко чудово заспівав. Потім Бог глянув на небо і воно зарум’яніло з радості. Так постав захід сонця.
Що прошепотів Господь людині, аби вона стала людиною? Тоді, того далекого ранку, Він пошепки вимовив короткі слова: «Люблю тебе». Квіти далі цвітуть, пташки співають, сонце заходить, а людина постійно хоче по-новому чути «люблю тебе».
Як важливо вміти це слово почути і мати відкрити очі та серце, скеровувати погляд в напрямку великої перспективи, тобто Небесного Царства!
† Володимир Груца,
єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ
25 червня 2023 року,
у третю неділю після Зіслання Святого Духа,
храм Серця Христового,
м. Львів-Кам’янка
