СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Моліться, працюйте, боріться»: настанови українцям від патріарха Йосифа Сліпого з нагоди 130-річчя від Дня народження
Сьогодні, 17 лютого, минає 130 років з дня народження патріарха Йосифа Сліпого — Предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви, кардинала Римо-Католицької Церкви та засновника Богословської академії у Львові. Близько 18 років Йосиф Сліпий перебував у засланні радянською владою, однак продовжував свою священничу діяльність у стінах в’язниці. Упродовж свого життя Блаженніший закликав українців до єдності, віри до Бога та любові до України. А його думки й настанови є особливо актуальними для нас сьогодні.
Пропонуємо Вашій увазі коротку статтю від релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова» із кількома настановами патріарха Йосифа Сліпого, які залишаються актуальними і сьогодні.
«Моє родинне село називається Заздрість, кажуть тому, що всі дооколичні міста і села завидували його багатству», — так говорить кардинал Йосиф Сліпий про місцевість на Тернопільщині, звідки походить родом.
Батьки Йосифа Сліпого змалечку привчали дітей до християнських чеснот, тому кардинал з пошаною та вдячністю згадує свою родину і закликає українців плекати родинні цінності:
«Народився я і був вихований в українській християнській, хліборобській, глибоко віруючій родині. Вона передала мені та защепила в мені віру в Христа і любов до Нього! … Тому заповідаю вам: Збережіть, а де її розхитано — оновіть в Українському народі справжню християнську родину як не згасне вогнище життя і здоров’я Церкви та Народу!»
Під час окупації у роки війни Йосиф Сліпий продовжував свою священицьку діяльність, попри різні перешкоди. Почалися масові депортації духовенства, а блаженніший був одним із перших в’язнів:
«Пам’ятаю собі, як у середу, 11 квітня 1945 року, наїхало багато машин з поліцією, а полковник Мельников приніс мені документ прокурора про арешт, обшукали мене і забрали в машину та відвезли до тюрми на вулиці Лонцького. Дуже прикро було почути на собі під час обшуку розбишацькі руки. Мене водили на слідство день і ніч так, що я буквально падав з ніг і мене мусили підтримувати, ведучи до слідчого судді, при тому голодував, бо давали на день трохи юшки і 300 грамів хліба».
Митрополит під час допитів довідався, що священник Климентій Шептицький намагався передати йому якусь посилку. Після довгих спроб Блаженніший таки отримав пакунок, у якому, як виявилось, були сухарі, родзинки, просфора та невеличкий кубок — такий набір був призначений для проведення Святої Літургії у підземеллі київської тюрми.
В одному з послань Йосиф Сліпий пише про Страшний Суд як підготовку до Пасхи, тим самим закликаючи людей до віри у порятунок та вічне життя:
«Тому перестаньте плакати і сумувати, всі пригноблені і прибиті, випряміть свої згорблені плечі, роз’ясніть свої зморщені лиця, возрадуйтесь і веселіться, бо то Свято, в якому Христос обтер слез з кожного лиця».
На час переслідування УГКЦ Блаженніший перебував в Римі, тому він міг бути митрополитом лише в діаспорі. Не гаючи часу, він взявся реалізовувати свої цілі для розвитку просвітницької справи українців, зокрема заснування Українського католицького університету:
«Всі її [Церкви] досягнення і тисячоліття праця поколінь лежали в руїні… Треба було знову починати працю відродження в самому корені, від самих основ. А основи я бачив в науці, молитві, праці і християнському праведному житті… Нехай Український Католицький Університет із його осередками в країнах вашого поселення буде для вас зразком і поштовхом до нових шукань і до науково-виховної праці. Пам’ятайте, що нарід, який не знає або загубив знання свого минулого з його духовними скарбами, вмирає і зникає з лиця землі».
Йосиф Сліпий прагнув зберегти національну ідентичність, а свою місію вбачав у співпраці з православними українцями, об’єднати Українську Католицьку Церкву і Апостольський Престол. У такий спосіб він працював над екуменічним рухом.
«У такі поважні хвилини найбільшим ворогом народу є роз’єднання і братовбивчі крамоли. На наших очах взаємна ненависть виводить свої найстрашніші оргії і веде не лише боротьбу з нашими сусідами, але вбиває брат брата, українець українця за часто-густо безпідставні підозріння… Якщо далі піде це таким ходом, то на наших українських землях не буде Українців».
Патріарх Йосиф Сліпий у непрості для України часи наголошував про важливість патріотизму та захисту рідних земель:
«Патріотизм і дбання про добро своєї нації вважалися завжди Богом дані обов’язки. Добро нації треба деколи боронити перед ворогами чи внутрішніми чинниками, які інакше довели б до занедбання основних потреб народу. Та сама засада стосується і Церкви, а саме, що існує Богом даний обов’язок позитивно дбати про її добро, обов’язок і право боронити її проти будь-кого, хто спричинив би їй шкоду».
Кардинал Йосиф просив не забувати про молитву до Господа, тим паче навчати її дітей, адже в щирій молитві є особлива сила, яка здатна на велике:
«Учіть молитви дітей, щоб молодь наша не виростала б з молитви до Бога і Пресвятої Богородиці — нашого Покрову… .Бо молитва — це насамперед вислів повної довіри до Божої помочі і непохитної віри в те, що Могутній Господь здійснить те, про що Його невпинно просимо… Важливість молитви ще й тому, що в ній віруюча людина висловлює свою віру в об’явлені таїнства віри і своє глибоке розуміння самої істоти цілої Христової Церкви, а в ній і своєї рідної Церкви як невід’ємної, повноціної і в обряді, Літургії, церковному управлінні, традицією освячений духовній спадщині самобутньої її частини».
Наостанок Блаженніший Йосиф Сліпий залишає після себе заповіт — настанову для доброго життя українського народу, зокрема його нащадків:
«Отож, заповідаю вам усім: моліться, працюйте і боріться за збереження християнської душі кожної людини українського роду і за весь Український нарід і просіть Всемогутнього Бога, щоб Він допоміг нам завершити нашу тугу за єдністю і наші змагання за церковне об’єднання у постанні Патріярхату Української Церкви».
За працями:
- Тереза Ференц, «125 думок Патріярха Йосифа Сліпого»;
- Олег Турій, «Бути собою: життя і заповіт патріарха Йосифа Сліпого»;
- Владика Іван Хома, «Патріарх Йосиф».
