СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Мій сину» — звернення, яким Ісус дарує паралітику особисту любов і довіру», — преосвященний Володимир Груца у другу неділю Великого посту
«Мій сину» — таким є звернення Ісуса до немічної людини. Можливо цей чоловік ніколи не бачив своїх батьків, або був ними зранений… Цим зверненням Ісус дарує паралітику особисту любов і довіру. А після цього серце чоловіка є відкрите на прощення гріхів. На це звернув увагу єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ преосвященний владика Володимир Груца під час роздумів над Божим Словом у другу неділю Великого посту.
Важливість спільноти для духовного зросту
«Ісус міг оздоровити паралітика і на віддалі. Проте, він в цьому випадку випробовує віру членів маленької групи. Не знаємо, хто були ці четверо людей: рідні чи друзі паралітика, представники з оточення Ісуса, які співчували хворому, чи просто випадкові люди, яких він просив про допомогу. В будь-якому випадку тут показана важливість спільноти», — переконаний владика Володимир Груца.
«Бо через інших людей знаходимо дорогу до Бога або, інакше кажучи, інші люди допомагають нам відкрити серце для Бога», — додав архиєрей і зауважив: «Хоча є ще протилежна сторона: інші люди можуть бути для нас випробуванням на дорозі до Бога. Книжники невдоволені тим, що Ісус допоміг людині. Проблема глибша: вони в особі Ісуса не бачать Бога».
Лікування душі також потребує діагнозу
За його словами, перед тим, як лікувати, важливо встановити діагноз. Вчитель з Назарету є добрим лікарем та педагогом. Він відразу ставить діагноз: гріхи. Їх на перший погляд не видно, а лише наслідок, параліч, кидається в очі. Після відпущення гріхів чоловік стає мобільним, може сам нести своє ліжко.
«Ми не можемо викреслити минуле з власної історії, але завжди є шанс надати життю добрий напрямок», — підкреслив єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ.
Сповідь як терапія
Владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, наголосив, що таку «подію Капернауму» можна пережити в Святому Таїнстві Покаяння. А загалом «взяти ліжко» — це своєрідна покута чи терапія, медицина, яка лікує рани зціленого, додає йому відваги йти життєвим шляхом і остаточно повірити, що це сталося!
За матеріалами Львівської архиєпархії УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
