СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМістечко Милосердя: як Cестри Воплоченого Слова опікуються дітьми з кризових сімей
Вже двадцять років у селі Крихівці на Івано-Франківщині працює Містечко Милосердя. Будинком опікуються сестри Згромадження Воплоченого Слова, кожна з яких називається Марією. Тут монахині живуть і працюють з дітьми, що потрапили у складне становище. Ця спільнота не просто дає прихисток, а стає одночасно і новим тимчасовим домом, у якому допомагають повернути дитинство і виростити щасливих людей.
Засновником Згромадження Воплоченого Слова є отець Карлос Міґель Буела з Буенос-Айреса. Вже наприкінці 80-х минулого сторіччя до згромадження вступили перші семінаристи, а його новатор живе до сьогодні. Харизмою Згромадження є праця задля воплочення Євангелія в різних культурах. На честь Пресвятої Діви кожна сестра носить ім’я Марії та одну з її чеснот.
Настоятелька Будинку Милосердя у Крихівцях сестра Марія Покров вже 22 роки у монастирі. Перед життям в монастирі, вона планувала вийти заміж та виростити сімох дітей. Проте згодом відчула поклик до монастиря і почала активно працювати із салезіянами. Але монахиня довго не могла знайти те згромадження, до якого би кликало серце.
На парафію Покрова Пресвятої Богородиці у Львові приїхали священники Згромадження Воплоченого Слова з Аргентини. На прохання Єпископа Андрія Сапеляка, тодішнього єпарха українців в Аргентині, місіонери приїхали до Львова, де жили та вивчали українську мову, допомагаючи при салезіянській парафії. Тоді мене щось торкнуло в цьому чині. Коли надійшла пропозиція пройти кандидатуру в Італії, я вирішила спробувати себе у цьому згромадженні. І не помилилась, — поділилась сестра Марія Покров.
Основним напрямом діяльності Згромадження є праця для людей, що потребують особливої допомоги. Доми Милосердя Воплоченого Слова існують по цілому світі, де тільки можливо, і навіть в арабських країнах. Місцеві поважають працю сестер і завдячують їм, що ті допомагають опікуватись дітьми, які опинились в біді.
Такий будинок Милосердя почав діяти і в Крихівцях, на Івано-Франківщині, двадцять років тому. Однак розбудову доброчинного містечка ніхто не планував, а все розпочалось з малого. Першою ініціативою сестер до праці з бідними стала допомога дитині, яку монахині підібрали у занедбаному стані. Дівчинка жила біля смітників, а батьки не надавали їй потрібної уваги, адже самі потребували допомоги. Спершу дівчинку просто годували та приводили у порядок, а згодом й зовсім взяли жити до монастиря. Та історія дівчинки з щасливим продовженням:
Мати дівчинки одужала й згодом забрала її додому. Ми до сьогодні підтримуємо зв’язок із цією сім’єю. Дівчинка виросла, і незабаром сама влаштує свою окрему сім’ю. Ми дотепер спілкуємось з тими, хто покинув будинок Милосердя. Усі вони вже виросли й влаштували свої сім’ї. Когось сьогодні впізнаю, а хтось вже змінився за цей час, проте вони пам’ятають нас і згадують часи, коли ми жили разом.
Поступово монастир поповнювався такими дітьми. Сюди все більше потрапляло дітей із кризових родин. Потрапляли також дівчатка з інтернату, які завагітніли. Через такий стан їх змушували робити аборт, або покидати дитячий будинок. Тоді сестри-монахині опікувалися такими дітьми у новіціяті, де тимчасово облаштували будинок для бідних. Згодом монахині підбирали всіх людей, що опинились в скруті. Коли місць у новіціяті не вистачало, завдяки доброчинцям монахині придбали будинок, куди переселили усіх потребуючих. На початку існування містечка тут мешкали усі: самотні матері, діти, жінки літнього віку. Сьогодні вже працюють три окремі будиночки для різних категорій потребуючих, один з яких тут, у Крихівцях для дітей з кризових сімей, у Горохолине для самотніх матерів та в Тернополі для стареньких.
Монахині у Крихівцях почали співпрацю із соціальними службами для законної діяльності доброчинної ініціативи та безпечного проживання дітей. За словами настоятельки дому сестри Марії Покров, вони зрозуміли негайну потребу такого будинку, тому слід було розширювати справу на офіційний рівень із співпрацею міста. Деяких дітей привозять з гостро кризових сімей, що жили у нелюдських умовах, без належного догляду, харчування та місця проживання.
Якщо сім’я перебуває у скрутному становищі, соціальні служби передають дітей в руки сестер-монахинь. Діти можуть проживати 9 місяців. При потребі цей термін продовжують. Становище в родині контролюють соціальні служби. Якщо умови в сім’ї покращуються, дітей повертають до батьків або віддають під опіку родичів. Проте нерідко дітям знаходили нових опікунів.
Ми сприяємо, щоб кожна дитина мала власну сім’ю. Ті, що хочуть стати новими опікунами дитини, повинні пройти курси батьківства. Вони мають пройти своєрідний етап народження дитини. Якщо вони ідуть на цей крок, то повинні усвідомлювати відповідальність батьківства.
Також тут опікуються дітьми, чиї батьки тимчасово не здатні утримувати свою дитину через певні обставини. У вихідні та канікули батьки при можливості можуть забрати дітей додому. Як запевняє сестра Марія Покров, зазвичай історії дітей набувають щасливого розв’язку.
Кожна дитина — це кожна історія, окремий унікальний світ. Сюди вони приходять замкнутими й наляканими, адже пережили трагічний досвід. Але поступово вивчають середовище, відчувають безпеку і тоді розкриваються. Це маленькі суспільства, які проявляють емоції. Вони також вирішують потреби і виголошують незадоволення.
Сьогодні в будинку проживають четверо монахинь та майже двадцять дітей. Мешканці будинку поділені на вікові категорії. Серед них дошкільнята, діти середнього віку та підлітки-дівчатка. За доглядом дітей та працею у будинку допомагають волонтери. При будинку діє мінісадок, де батьки залишають свою малечу при потребі. Старші діти відвідують школу і також допомагають доглядати за меншими. Тут облаштовані кімнати для ігор, відпочинку та саморозвитку.
У будинку панує домашня атмосфера. Свій час діти проводять для навчання, саморозвитку й домашніх обов’язків. Мешканці разом відзначають свята, проводять спільний час за іграми, поїздками та вечірнім переглядом фільмів. Цьогоріч через пандемію дітям обмежили дозвілля за межами Містечка Милосердя. Проте щороку монахині разом із дітьми відпочивають у горах. А завдяки доброчинцям влаштовують й поїздку на море. Тут діти не нудьгують. Сестри запевняють, діти завжди мають ідеї та фантазують. Кожна дитина має амбіції та перспективи, які потрібно розвивати.
Кожен з них володіє хистом й талантом. Усі вони різні та індивідуальні, тому знаходять різні шляхи для реалізації власних ідей чи інвестиції зайвої енергії. Особливо дивує, як сусіди терпеливо й з розумінням ставляться до нас. Адже діти щодня влаштовують галас і не дають нікому нудьгувати.
Утримувати Містечко Милосердя та його мешканців допомагають доброчинці. За час карантину кількість доброчинних пожертв зменшилася. Та, як запевняють монахині, їм нічого не бракує. Інколи самі ж діти влаштовують додаткові соціально-прибуткові ініціативи.
Діти збирають кошти із Різдвяної коляди, які вони потім витрачають на свої потреби. Частину коштів вони самі пропонують віддати на доброчинні справи. Вони проявляють співчуття до інших. Тому за частину коштів, які їм вручили на свята, вони пропонують придбати подарунки і для інших дітей. Адже ми навчили їх ділитися з іншими. Також старші дівчатка можуть продавати випічку на парафії, щоб власноруч зібрати кошти на спільний відпочинок. На знак вдячності д діти вручають подарунки своїм доброчинцям, виготовлені власними руками.
Монахині розділяють між собою обов’язки, відповідаючи за певну групу дітей. Однак і вони потребують відпочинку. В Україні діють декілька будинків Милосердя, тому сестри відбувають служіння у різних місцях, щоб не вигоріти від праці. А щомісяця кожна з монахинь має духовну віднову — особистий вихідний, яким розпоряджається на власний розсуд, зазвичай, за межами містечка Милосердя.
Коли сестра відчуває знесилення, то може відпроситися на певний час для поїздки на відпочинок й відновити сили. Тут сестри переживають стрес через велику відповідальність за дітей та невгамовну працю. Ми також маємо канікули, коли можемо поїхати додому до рідних, — розповідає сестра Марія Покров.
Настоятелька будинку Милосердя зізнається, що ситуація з дітьми з кризових сімей в Україні доволі непроста. Тому вони намагаються якомога краще відтворити домашній затишок для дітей. Монахині працюють над тим, щоб діти пізнавали любов й турботу, й провели дитинство у здоровому середовищі.
Ми закладаємо дітям ідею бути людиною, жити в добрі і бути вдячним за життя. Сюди діти потрапляють у занедбаному стані. Тепер вони щасливі і доглянуті. Ми бачимо зміни і деяких батьків, які готові повернути своїх дітей у дійсно домашній затишок. Дорослі можуть навчатись у дітей щирості, безпосередності та радості. А ми, своєю чергою, даємо малечі те, що у них могли позбавити, — їхнє дитинство.
Додамо, що Сестри Згромадження Воплоченого Слова активно співпрацюють із «Львівською освітньою фундацією». Монахині стали одними із п’ятисот партнерів ЛОФ відтоді, коли звернулися з допомогою на підтримку одного з осередків. Зацікавившись діяльністю Будинків Милосердя, працівники фундації глибше почали вивчати механізм роботи сестер.
«Коли надійшов запит від сестер на підтримку одного з осередків, ми більше зацікавились їхньою діяльністю та принципом роботи, побачивши чималий потенціал. Нас вразило і захопило те, що вони роблять. Вони тримають шість осередків в Україні, будують Католицьку школу, та, крім того працюють на парафіях. Сестри свідчать своє служіння працею, яка вражає масштабами та спокоєм», — ділиться Наталя Шалата, керівниця Відділу розвитку громад ЛОФ.
ЛОФ шукала для співпраці саме такі громади, на зразок згромадження сестер. Пані Наталя зізнається, поки у ЛОФі лише шукали способи деінституалізації, монахині вже цим займались, про що і не здогадувалися. Адже сестри згромадження служать там, де цього потребують. Крім того, працівники захопились принципом роботи сестер й підходом до служіння людям.
«Основне, що ми зауважили, осередки згромадження — це модель родинного дому. До того ж, більшість дітей, якими опікуються сестри, мають статус сироти. Тому перше, над чим працюють сестри, щоб чимшвидше знайти добрих опікунів цим дітям. Також вражає масштаб діяльності сестер. Незважаючи на доволі юний вік багатьох монахинь, вони власноруч виконують, здавалось, непосильні їм речі, як ремонт авто, носіння важких пакунків чи постійна допомога людям з обмеженими можливостями. Вразила діяльність будинку самотніх матерів, яким дають шанс не втратити зв’язок зі своєю дитиною. Монахині не чекають на особливі можливості для допомоги людям. Спершу вони дбають про людей, і лише згодом отримують відповіді на потреби. Кожна громада повинна мати інституції, де опікуватимуться подібними людьми у кризових ситуаціях».
Сьогодні у ЛОФ інтенсивно й комплексно підтримують діяльність Згромадження Сестер Воплоченого Слова по всій Україні. Пані Наталя мріє, що монаші згромадження такого служіння стануть повноцінним гравцем на ринку соціальних послуг.
«Їх слід вважати професіоналами у своїй справі. Їхня праця набула широкого контексту не лише в межах Божого служіння, а також і людям, що дає свій позитивний ефект у суспільстві».
Додамо, що більше довідатися про соціальне служіння Сестер Вополоченого Слова, можна на фб-сторінці «Дім Милосердя»
За матеріалами Наталії Стареправо для релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
