Місійне служіння УГКЦ: досвід Підпільної Церкви, виклики війни та перспективи для душпастирів
Другий день спецкурсу місійного служіння, який Пасторально-міграційний відділ УГКЦ цьогоріч проводить у Брюховичах, традиційно розпочався з Літургії. Богослужіння очолив о. Арсен Чмелик із Згромадження отців-редемптористів. З ним співслужили священники з ПМВ о. Андрій Гах, о. Віталій Храбатин і о. Роман Ільницький.

Нововисвячений о. Арсен у проповіді до братів-семінаристів наголосив на важливості триматись дороги спасіння, дороги свого покликання.
«Хочу розповісти про Христа. Про Христа, який за нас помер і нас покликав. Його покликання вимагає від нас відваги сказати: „Так, я хочу бути священником“», — звернувся до учасників спецкурсу отець Арсен.
Уроки Підпільної Церкви для Церкви сьогодні
Синкел у справах мирян Тернопільсько-Зборівської архиєпархії д-р Іван Говера розповів учасникам спецкурсу ПМВ з місійного служіння про життя Підпільної Церкви.
Він підкреслив, що Євхаристія була осердям духовного життя переслідуваної Церкви. Особливе почитання Євхаристії було як з боку священників, так і мирян. «У добу раціоналізму така постава не є зрозумілою, але для нас це було життя. Христос у Євхаристії був життям і силою», — наголосив о. Іван.
Священник зауважив, що підпільне життя УГКЦ мало два виміри: ті, хто таємно звершував Євхаристію по домівках, та ті, котрі були в ув’язненні.
Ділячись літургійним досвідом підпілля, Синкел у справі мирян зазначив, що ця тема йому знайома не з книжкок, а з особистого досвіду. Майбутній священник зростав у релігійній родині, в його домі постійно правились підпільні Служби Божі, відбувались хрещення, вінчання.
Отець Іван є автором книг «Літургія Підпільної Церкви» та «Літургійне життя священників і вірних в Українській Греко-Католицької Церкви».
«Будування парафії не є шаблонним», — о. Ростислав Пендюк
Отець Ростислав Пендюк, парох храму Різдва Івана Хрестителя, поділився з семінаристами власним досвідом будування парафіяльного простору і жартівливо зазначив, що життя душпастиря — не тільки успіхи, але і невдачі, проте про поразки у соцмережах не пишуть.
Після праці у Патріаршій Курії УГКЦ о. Ростислав отримав призначення парохом у м. Винники і розпочав служіння із знайомства з вірними, «бо неправильно вважати, що вже знаєш людей».
«Будування парафії не є шаблонним і часто виліковує від відчуття, що ми вже все знаємо. Іноді коли приглянешся на світлини релігійних подій в одному місці, різних подій, але на всіх світлинах ті самі люди. Той, хто організовує події, думає, що це успіх, але це ті самі люди… А можна, наприклад, піти під АТБ чи по парках — ось там наша молодь, — наголосив о. Ростислав. — Коли я прийшов на парафію, я хотів громаду, яка разом планує і разом робить. Звісно це означає докладати зусиль, але це потрібно, бо коли одного дня мене не буде у цій спільноті, вона буде живою, сильною і буде жити. Я сумую, коли на припарафіяльних територіях не має людей кожного дня. Сумую, коли вони є тільки раз на тиждень і тільки на Богослужінні. Люди мали б бути на території храму кожного дня, бо так ми будуємо стосунки з Богом і так Він стає живим і присутнім».
Про важливість канонічного права від о. Андрія Танасійчука
Канонічне право потрібне як аптечка, котра є на відстані руки. Про це заявив заступник Голови Канонічного відділу Патріаршої Курії УГКЦ о. Андрій Танасійчук під час спецкурсу ПМВ з місійного служіння.
«Наша Церква має архиєпархії, єпархії та екзархати (в Україні — Донецький, Харківський, Луцький і Одеський, в Європі — у Німеччині та Італії), але маємо ще капеланію (Португалія) та ординаріати (Австрія та Іспанія), та Апостольську адміністратуру в Казахстані. Це різноманіття структур вказує на різні нюанси, але і багатство можливостей для вирішення різних казусів. Окрім Кодексу Канонів Східних Церков ми маємо інструкцію „Erga migrantes caritas Christi“, яка регулює ситуацію священників, родин, які проживають у країнах, де немає ієрархічної структури УГКЦ», — розповів о. Андрій.
Ще однією структурою священник назвав «місії», які можуть бути тимчасовим явищем і завершити існування, коли вірні виїхали, або можуть перетворитись на парафію, якщо люди оселились, придбали нерухомість. «Це явище добре знане нашій Церкві, коли іноді тимчасова міграція у пошуках праці перетворювалась на діаспору, бо люди одружувались, народжували дітей, діти йшли до місцевих шкіл», — зазначив доповідач.
Майбутніх душпастирів о. Андрій закликав «управляти правильно, а не бути добрими за всяку ціну».
Молодь — наше сьогодення і майбутнє
Доповідь заступника Голови Патріаршої Комісії у справах молоді о. Романа Демуша під час спецкурсу ПМВ з місійного служіння була присвячена питанню душпастирства молоді в умовах міграції та війни.
«Душпастир молоді має слухати молодь і її потреби, а не грішити думкою, ніби він знає, що потрібно молодим людям», — підкреслив о. Роман.
За його словами, душпастирство молоді повинно мати п’ять складових: слухання, спостереження, служіння, супровід і свідчення.
Священник розповів семінаристам, що для ефективного служіння молоді Патріарша Комісія за участі власне молодих хлопців та дівчат напрацювала Дорожню карту душпастирства молоді УГКЦ, яка має 10 компонентів:
- розуміння обряду;
- фінансова прозорість Церкви;
- рани війни;
- упередження через стереотипи про Церкву;
- постійний розвиток священника;
- духовна формація молоді;
- простори при церкві для молоді;
- творити живу спільноту;
- чути, а не лише поучати;
- якісна практична комунікація.
Душпастирство серед вірних на півдні України
Канцлер Одеського екзархату о. Петро Маковецький представив учасникам спецкурсу поточну ситуацію з душпастирством в Одеському екзархаті та розповів про ключові виклики.
«У нас велика потреба у нових ревних священниках. Особливо на прифронтових територіях, де постійні обстріли. Священникам насправді непросто там служити — і фізично небезпечно, і морально важко», — поділився о. Петро.
За його словами, на сьогодні існує потреба у 25 душпастирях. Деякі з них служитимуть у районних центрах і великих містах, а деякі мають замінити тих священників, які служать в екзархаті вже понад 20 років.
Також отець Петро розповів про особливості служіння на півдні в час війни, зокрема про працю з військовими, ветеранами, волонтерами, родинами загиблих, що наразі є одним з важливих завдань кожного священника.
Виклики і потреби Донецького екзархату УГКЦ
Декан Запорізький о. Олександр Богомаз розповів учасникам спецкурсу ПМВ з місійного служіння про особливості душпастирства в Донецькому екзархаті в час війни і поділився своїм досвідом служіння в окупації.
Отець Олександр протягом дев’яти місяців від початку російського вторгнення і до депортації служив вірним у Мелітополі, окупованому 26 лютого 2022 року.
Він зазначив, що окупація — це величезний концтабір. Водночас такого рівня взаємної підтримки, який він досвідчив в окупації, він ще ніколи не бачив.
Коли після чергового допиту отця Олександра вивезли до сірої зони, він три години йшов у бік українського блокпосту, а над головою літали снаряди. Після цього він продовжив надавати духовну опіку вірним у Запоріжжі, де розташований осідок Донецького екзархату на сьогодні.
Душпастир зазначив, що служіння у Донецькому екзархаті багатогранне і часто капеланське. Багато священників надають духовну підтримку військовим, які цього дуже потребують. «Ми їздили сповідати людей, а військові на КПП бачать священника і також просять посповідатись. Просто сідають в машину і сповідаються», — поділився о. Олександр.
Він також передав вітання семінаристам від екзарха Донецького владики Максима Рябухи, який наразі перебуває в Австралії. Збираючись виступати на спецкурсі, отець Олександр запитав єпископа, що б він хотів передати майбутнім душпастирям. І отримав таку відповідь: «Бог цінує жертовних людей. Коли ти готовий пожертвувати Богові свій час і сили для служіння — Він примножить тобі усе благодаттю сторицею вже у скорому часі, — наголосив владика Максим і додав. — Схід спраглий святих священників».
«Не бійтесь вчитись і йти туди, де є виклики», — єпископ Богдан Данило
«Не бійтесь вчитись і йти туди, де є виклики», — з такими словами звернувся Голова комісії у справах духовенства УГКЦ, єпарх Пармський Богдан Данило до учасників спецкурсу ПМВ з місійного служіння.
Єпископ розповів про особливості служіння у США на тернах Пармської єпархії, яка входить до складу Філадельфійської митрополії.
Говорячи про труднощі у сучасних спільнотах, владика Богдан зазначив, що вони майже всюди однакові, зокрема це міграція, вимушені переїзди через працю, залишення домівок.
Єпископ також акцентував увагу на одній тенденції: «Щодо асиміляції є певна аксіома: батьки прибули в інший край, діти хочуть забути, що вони емігранти, а своєю чергою їхні діти відновлюють пам’ять про пращурів, повертаються до свого коріння, вчать мову. Це природний аспект».
Єпарх Пармський також розповів, як раніше священники шукали вірних УГКЦ, які приїжджали до Америки, а сьогодні цей процес відбувається переважно через соціальні мережі.
Інститут Святого архистратига Гавриїла і його місія
Директор Інституту Святого Архангела Гавриїла о. Юрій Козловський поінформував учасників спецкурсу ПМВ про важливість підготовки церковних комунікаторів та дипломатів — як священників, так і мирян.
Отець Юрій нагадав, що майже 2 роки тому Синод Єпископів УГКЦ створив створив Відділ зовнішніх звʼязків. Відповідальний за цей напрямок — митрополит Філадельфійський Борис Ґудзяк. Іншим рішенням Синод проголосив створення Інституту св. Архангела Гавриїла.
Священник розповів, що Інститут був заснований у 2024 році у столиці США для підготовки професійних комунікаторів на міжнародному рівні.
«Наша мета — виховувати священників та мирян як церковних комунікаторів та дипломатів, щоби вони поширювали цінності УГКЦ і були голосом нашої Церкви у дипломатичних і політичних колах», — поділився о. Юрій.
Він зауважив, що 4 червня у Вашингтоні відбувся випуск першої групи студентів програми Комунікації та церковної дипломатії Інституту архангела Гавриїла.
«Курс складався з двох частин. Минулого року це були онлайн лекції для студентів із 12 країн і 13 структур нашої Церкви, 10 часових поясів, 36 доповідачів та лекторів. Після першого семестру були обрані 11 студентів до участі в лекціях у Вашингтоні», — зазначив о. Юрій.
Місійна діяльність отців-редемптористів
Доповідь о. Віталія Назара, ЗНІ, була присвячена парафіяльним місіям у традиції й досвіді отців-редемптористів Львівської провінції.
Як зазначив священник, парафіяльні місії для отців Редемптористів є ключовою діяльністю згромадження.
«Починаючи з 1913 року, прибувши до України, Редемптористи безперервно проводили місії. Вони видозмінювались відповідно до часу, але завжди мали на меті проповідувати посеред убогості людей. Сьогодні війна внесла свої корективи. Зменшилось число запрошень проповідувати парафіяльні місії, але збільшились прояви людської убогості», — зауважив о. Віталій.
Він розповів, що місії у отців редемптористів тривають 8 днів — від неділі до неділі. Кожен день має свою тематику:
- неділя — день зустрічі і знайомство;
- понеділок — день Відкуплення;
- вівторок — день Покути;
- середа — день Життя;
- четвер — день Родини;
- п’ятниця — день Богопосвячених осіб;
- субота — день Пам’яті;
- неділя — день Воскресіння.
Після праці місіонерів починається праця власне парафії та їхнього душпастиря.
Нагадаємо, що спецкурс з місійного служіння від Пасторально-міграційного відділу УГКЦ для семінаристів передостаннього курсу навчання розпочався 10 червня і триватиме до 14 червня.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ