СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Мати віру посеред бурі означає мати серце, звернене до Бога, до його любові і доброти», — владика Тарас Сеньків
«Тільки тоді, коли ми увіримо, що Ісус є не тільки Сином Божим, але що він є нашим Спасителем, тим, кого Бог послав для нашого порятунку, віра проникає в глибини нашого буття та переображає наше життя». На цьому наголосив владика Тарас Сеньків, єпископ Стрийський, проповідуючи під час Божественної Літургії у катедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці м. Стрия у 9 неділю після Зіслання Святого Духа, 25 серпня 2024 року.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви дізнаєтеся:
- чого насправді перелякалися Христові учні під час шторму на озері: стихії, привида чи самих себе?
- яке значення подія порятунку апостола Петра і втихомирення бурі на озері має для кожного християнина?
- чому важливою є віра в Ісуса Христа як Спасителя людини і цілого світу?
- яким чином ми виявляємо своє довіру до Бога у повсякденні?
- як поводитися у моменти нашого життя, коли видається, що Бог нас покинув?
Сьогодні Євангеліє оповідає, як Ісус іде по воді бурхливого озера. Нагодувавши натовп п’ятьма хлібами і двома рибами, Ісус змусив учнів сісти в човен і повернутися на протилежний берег. Сам же, відпустивши натовп, пішов на гору, щоб помолитися на самоті.
Перелякані учні посеред шторму
Під час нічної подорожі через озеро човен з учнями неочікувано потрапляє у шторм. У той час великі водойми вважалися осередком злих сил, які людина не могла контролювати. Особливо під час бурі, безодні були символом хаосу і нагадували темряву підземного світу.
О четвертій сторожі ночі, Ісус прийшов до них, ступаючи морем. Коли учні побачили, що хтось йде по воді, то налякалися, бо подумали що це привид, і почали кричати від страху. Та Ісус мовив до них: «Заспокойтесь, — це я, не страхайтеся». Ісус не втихомирює спочатку море, щоб потім переконати учнів, що це він. Навпаки! Спочатку він усуває причину страху. І це не стільки страх перед бурхливим морем, скільки перед ним самим!
Тоді Петро озвався до нього й каже: «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!» «Підійди! — сказав Ісус». Петро вийшов з човна і зробив кілька кроків, але помітив сильний вітер і хвилі, почав тонути і закричав: «Господи, рятуй мене!». Ісус притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив: «Маловіре, чого засумнівався?»
Зло не повинно позбавити сили нашу віру в перемогу
Дуже важливо, щоб ми перенесли суть цієї історії в наше сьогодення. Ми є тими, хто має «ходити по повному небезпек морю сучасного життя». Ми живемо у світі, де зло є і буде присутнє, і ізолювати себе від його впливу ми неспроможні. Тому завжди матимемо справу зі злом. Але важливо, хто буде для нас найбільшою впевненістю та опорою. Євангеліє однозначно говорить: Спаситель — Ісус. Він той, над ким зло не має влади. І кожен, хто йому належить, перебуває у становищі великої безпеки.
Але при поверхневому погляді нам може здатися, що в такому разі з нами в світі не може статися нічого поганого, тоді як життєвий досвід суперечить цьому. Та й сам Ісус не обіцяв нам абсолютної недоторканості, але участь у його хресті. Єдине запевнення, яке він дає нам: «Не бійтеся, я переміг світ!». Кожен, хто справді вірить в Ісуса і належить йому, перебуває в безпеці, і зло не може перемогти його. Але як тільки починаємо більше думати про небезпеки, ніж про Ісуса, то можемо почати тонути, як Петро. Тут йдеться про наше життя, і зло не повинно позбавити сили нашу віру в перемогу, гарантією якої є сам Ісус.
В основу нашої душі записано, що ми походимо від Бога і лише в ньому ми можемо знайти своє останнє пристановище. Прагнення до Бога є нашим вродженим компасом. Він орієнтує нас на Христа, щоб ми навчилися його слухати, довіряти і наслідувати його. Зосереджувати свою увагу на Бога має бути нашим постійним зусиллям.
Довіряти Богові кожну мить нашого життя
Описана подія є для нас стимулом звіряти Богові кожну мить нашого життя, особливо в часи випробувань і безпорадності, але теж і застереженням. Коли нас досвідчують сумніви чи страх, або у важкі хвилини життя нам здається, що тонемо, нам не потрібно соромитися кричати, як Петро: «Господи, спаси мене!». Людина, навіть віруюча, не раз шукає спасіння в інших засобах більше, ніж від Бога. Потопаючи, Петро наново відкрив причину своєї віри: звернувся до Ісуса, хоча щойно споневірив свою довіру до нього. Зло є роззброєне там, де присутній Ісус, і де є віра у нього. Тоді він перемагає нашу злобність і страх.
Стукаймо до серця Ісуса: «Господи, спаси мене!». Цю молитву Бог просто прагне від нас почути. А жест простягненої руки Ісуса, якою він тримає потопаючого Петра, є простягненою рукою Отця, яка ніколи не залишає нас. Христос є могутньою і вірною рукою Отця, якою він нас постійно спасає. Бог перебуває не в громах чи ураганах, не в пожежах чи землетрусах, але у подуві легкого вітерця. Він буквально є ніжним бринінням тиші, яка не нав’язується, але просить бути вислуханою вухами нашої віри.
Мати серце, звернене до Бога
Мати віру посеред бурі означає мати серце, звернене до Бога, до його любові і доброти. Ісус добре знає, що в хвилини темряви та смутку наша віра є атакована сумнівами. У труднощах людині загрожує не стільки сила зовнішнього зла, скільки небезпека невіри в Ісуса і його всемогутність, та спокуса, що Бог нас покинув. Насправді ж, саме в ці моменти яскравіше сяє свідчення віри, надії та любові. Ісус воскрес із мертвих, він пройшов через смерть, щоб привести нас у безпеку. Перш ніж ми починаємо його шукати, він вже є поруч, щоб підняти нас з наших падінь та дати силу нашій вірі зростати. І коли кричимо в темряві: «Господи, Господи, де ти», та думаємо, що він далеко, він каже нам: «Я тут, я завжди є поруч з тобою». Господь не оберігає нас від труднощів, але радше заохочує вирушити в дорогу: він запрошує нас протистояти небезпекам, щоб і вони стали місцем спасіння та можливістю зустрітися з ним.
Як тільки Ісус ступив у човен, «вітер вщух». Не через наказ, а просто через присутність Ісуса в човні. Учні, натхненні новим доказом влади Ісуса, схиляються і визнають: «Ти дійсно Син Божий». Господь знає, що човну нашого життя загрожують протилежні вітри, і що море нашого життя, часто буває штормове. Тому цей епізод не є «звітом про ходіння Ісуса по воді», щоб ми просто повірили у неймовірне, але самооб’явленням Ісуса, яке має привести до спасительної віри в нього, щоб «віруючі мали життя в ім’я його». Тому він зустрічає нас у хвилини темряви, щоб ми прийняли його у своє життя, як учні у човен тієї ночі на озері. Тільки тоді, коли ми увіримо, що Ісус є не тільки Сином Божим, але що він є нашим Спасителем, тим, кого Бог послав для нашого порятунку, віра проникає в глибини нашого буття та переображає наше життя. Амінь.
єпарх Стрийський
