Маленька буква «о», або П’ять історій священників під час війни

Перед іменем священника ми пишемо «о.» (скорочення від «отець»). Наприклад, «о. Андрій…». Це всього одна літера, але в ній закладена довга історія: усвідомлення покликання, роки в семінарії, висвячення, години духовних розмов. Священник супроводжує людину в моменти найбільших труднощів і горя. Такий момент для кожного українця настав 24 лютого, коли Росія розпочала повномасштабну війну проти нашої держави.

Ми поспілкувалися із п’ятьма отцями з різних кутків України, які співпрацюють з програмою «Лідерство і служіння» Української освітньої платформи (далі — УОП) і зараз займаються гуманітарною допомогою та евакуацією. Про ситуацію в їхніх містах, настрій людей і найбільші потреби — читайте далі у матеріалі Софії Витівської.

Дніпропетровщина — о. Іван Талайло: «Російські війська були вже за 15 кілометрів від міста»

Після двох років служіння в окупованому Донецьку о. Іван переїхав у Кривий Ріг, де заснував парафію св. Миколая. Війна застала його і тут. Дружину та дітей вивіз на Захід України. Жителів Кривого Рогу закликає поки не повертатися, адже небезпека ще є. Російські війська були вже за 15 км від міста. Увесь час отець віддає молитві та волонтерству.

«На початку війни я привіз гуманітарку, подивився на заповнений коридор і подумав: „Що ж я буду з цим робити?“ Але допомогла громада. Зараз наш парафіяльний центр „Рідна хата“, як казкова „рукавичка“. Продукти, рації, підгузки… І стає тільки більше. За останню грошову допомогу від УОП закупили ліки, їжу, гігієну. Співпрацюємо з „Асоціацією ветеранів АТО та їх сімей“, їздимо до хлопців на фронт, щоб помолитися і завезти допомогу. Уже два тижні працює БФ „Карітас“. Буває таке, що на день допомагаємо близько 200 сім’ям. Втомлюємося. Але, коли ввечері у вайбері від них приходить подяка, це дає мотивацію і радість».

Отець Іван просить кожного молитися за наших воїнів, адже не можемо надіятися тільки на зброю, на метал. «Металу в Росії більше». Маємо воювати духом і з Божою допомогою переможемо зло.

Херсонщина — о. Олександр: «Окупанти заходять у хати, знищують все з українською символікою і забирають цінні речі»

Отець Олександр Більський служить у Бериславі на парафії Мучеників Макавейських. 24 лютого перебував на Тернопільщині. Вирушив до Берислава, але на Миколаївщині його зупинили військові ЗСУ. Далі не пропустили, бо на тій території вже була російська армія.

Окупанти цивільних у Бериславі майже не зачіпають, але заходять у хати, знищують все з українською символікою і забирають цінні речі. З парафіянами священник зв’язується щодня, дає духовні настанови і дистанційно керує благодійною кухнею.

«У жовтні 2021 року завдяки УОП, тоді — Львівській освітній фундації, ми виграли грант на проект благодійної їдальні „П’ять хлібів і дві риби“. Зараз куховарять шість наших парафіянок, інші — евакуювалися. Готують щодня для близько 130 осіб. Також парафіянин на велосипеді розвозить обід 15 стареньким та інвалідам до їх домівок. Продукти в магазини не постачають, готівки нема. Я перераховую гроші жителям Берислава або сусідніх містечок на карту, а наші люди забирають у них харчі, щоб мати з чого готувати».

На Миколаївщині о. Олександр допомагає постачати ліки від Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я УГКЦ у шпиталі в різних містах, а також збирає гуманітарну допомогу у складі, щоб завезти її до Берислава, як тільки з’явиться можливість безпечного проїзду.

Донеччина — пастор Олег: «Не так важко людей вивезти, як переконати їхати»

Олег Ткаченко — уродженець Донбасу, багатодітний батько і пастор Християнської Євангельської Церкви. З 2014 року евакуйовує людей з прифронтової зони і забезпечує всім необхідним. 2016-го відкрив у Мар’їнці власну пекарню. Після інтенсивних бомбардувань місто і підприємство довелося залишити, але зі Сходу країни пастор не виїхав.

«Мар’їнку зараз стирають з лиця землі. Виїхали до Покровська, тут спокійніше. Співпрацюємо з місцевою пекарнею: дістаємо борошно, вони печуть хліб, а ми розвозимо його в Мар’їнку, Вугледар, Авдіївку і маленькі села. Хліба не вистачає. Потрібно 700–800 кг борошна на день. Ми були б вдячні, якби нам допомогли його постачати. Це береже не тільки шлунки людей, але і психіку. Коли відкрили пекарню — запахло хлібом. Це був великий поштовх надії для місцевих, що прийде мир, що їх не забули. Друге — на Донбасі нема води. Водопровід пошкодили, а в колодязях — непридатна для пиття. Зараз пишемо грант для УОП, поставимо водоочисну установку. Але їх треба більше».

Щодня пастор Олег евакуює людей у безпечні місця… а точніше тих, хто на це погоджується.

«За місяць вивезли понад 500 людей. Сьогодні (5 травня. — ред) забрали маму і хлопчика. Учора її чоловік вийшов до сховища набрати води, прилетіли російські ракети. Людей порвало на шматки. А післязавтра в сина день народження. Довелося довго з нею говорити. Я і сам прийшов до Бога через загибель старшої доньки, тому розказував, як Господь мене втішив тоді. Наша команда вміє працювати в критичних зонах. Маємо бронежилети, їздимо парами по дві машини, щоб підстраховувати одні одних і виносити лежачих. Шукаємо кошти на рації і хоча б на два броньовані авто. Але не так важко людей вивезти, як переконати їхати. Вони кажуть: „Я тут народився, тут помру, там я нікому не потрібен“. Шукаю до них ключик, підхід. Деколи їдемо навіть за одною людиною. А там ще „поколядуємо“, ще когось переконаємо…»

Перебуваючи у прифронтовій зоні, пастор Олег не втрачає позитив та віру. Каже, що «диявол — перший сепаратист», тому сьогодні треба відкидати все, що розділяє, натомість об’єднуватися і спільно боротися зі злом.

Львівщина — о. Роман Прокопець: «Поїздки на вокзал, зустріч евакуйованих, сирени, багато іноземних журналістів»

Отець Роман Прокопець — член спроекту УОП «Команда команд», керівник «Дому милосердя Св. Миколая» у Львові, де приймають біженців. Людям надають комплексну допомогу: гуманітарну, психологічну, духовну.

«Перші три тижні були найважчі. Робота 24/7. Поїздки на вокзал, зустріч евакуйованих, сирени, багато іноземних журналістів. На жаль, для деяких важливою була лише картинка. Я казав їм, що вони теж учасники війни, але інформаційної, яка вже давно ведеться і багатьох приспала. Тож чи будуть говорити правду — питання до них. Маємо у „Домі милосердя“ центр психологічної допомоги. Завжди присутній капелан. Уже охрестили близько десяти дітей. Була і доросла жінка. Казала: „Ці 17 днів війни я молилася, щоб не померти нехрещеною, бо щодня ходила на роботу під обстрілами“. Також вдалося провести для переселенців великодній сніданок, гаївки, роздати безліч пасок, ковбасок, а ще — тисячу писанок, які розмальовували діти в Польщі і прислали сюди. Я боявся, що ці Великодні свята будуть подібні до ковідних, але все пройшло гарно».

Зараз о. Роман працює над переформатуванням діяльності, оскільки багато волонтерів повертаються до своїх робіт. Називає це великим позитивом, але водночас і викликом.

Київщина — о. Сергій Бережной: «Ти розумієш: коли орда прийде сюди, то не буде щадити ні дітей, ні жінок, ні, тим більше, священників»

Отець Сергій Бережной служить на парафії на честь Собору Київських Святих в Оболонському районі Києва. Це перша парафія ПЦУ, відкрита після надання Томосу.

З перших днів повномасштабної війни отець займається гуманітарною місією. Перша допомога прийшла від знайомої журналістки з «Голосу Америки», далі — співпраця з теробороною, Оболонською адміністрацією, фондами (фінський фонд «Філантропія», УОП, «Фонд Сергія Притули» та інші). Допомагали киянам та жителям навколишніх сіл і міст: Катюжанка, Іванків, Бородянка, Буча тощо.

«У храмі ми служили протягом всієї війни. Багато людей перейшли до нас із Московського патріархату, тому що не можна розділяти Євхаристію з вбивцями нашого народу. Люди між сиренами заходили і плакали. Я був шокований, подумав, що це пішов дощ і з даху просочилася вода. Підлога була в сльозах. Важко було вірити до останнього, що все буде добре. Бачиш, як палають будинки, читаєш, що бойові дії відбуваються вже в нашому районі, у Пущі-Водиці… і ти розумієш: коли орда прийде сюди, то не буде щадити ні дітей, ні жінок, ні, тим більше, священників. І думаєш: „Боже, невже Ти покинув нас?“ Але я згадував про воїнів, про людей, в яких такий самий біль, і розумів, що не маю права на відчай і треба вірити. І Бог нашої віри не посоромив».

Отець Сергій вважає, що Росія і її Церква роками чинила не тільки фізичний, але й «духовний геноцид» нашого народу. Тому потрібно шанувати історію і вкладати в культуру.

«Наш храм знаходиться на частині річки Почайни, де, за переданнями, відбулося хрещення Русі. Громада хоче створити тут ще музей і духовно-просвітницький центр. Я буду вдячний кожному, хто допоможе у цьому. Такі місця по всій Україні не можуть перетворюватися на мегамаркети чи забудови, а мають нагадувати нам і наступним поколінням, що ми — християни і господарі цієї Богом даної землі».

Війна, яку розпочала росія, принесла священникам нові виклики і завдання. Тепер маленька буква «о» символізує ще й тонни гуманітарної допомоги, сотні, а то і тисячі, потребуючих, евакуацію людей з-під обстрілів, довгі розмови з тими, хто втратив рідних, дім, майно і запитує: «Чому так?» Але в цих історіях немає місця зневірі і відчаю. Отці впевнені: життя переможе смерть, добро переможе зло.

Довідка

«Лідерство і служіння» — програма Української освітньої платформи з розвитку локальних активістів та християнських команд для створення змін по всій Україні.

Дивіться також

У Запоріжжі відбулася інтронізація нового Донецького екзарха УГКЦ
21 листопада

Митрополит Ігор Возьняк: «Використовуймо час, щоб засівати зерна добрих діл, слів та думок на нашій життєвій ниві!»
21 листопада

«Де людина забуває про Бога, там вона неминуче забуває і про ближнього», — владика Богдан Дзюрах до українців у Маннгаймі
21 листопада

У Харкові впродовж місяця видаватимуть обіди внутрішньо переміщеним особам
21 листопада

Дивитися ще