«Коли Бог приходить у бурю війни»: Різдвяне послання єпископа Дмитра Григорака

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ

владики Дмитра Григорака, єпископа Бучацького

«І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська,

(Лк. 2, 13–14)

Всесвітлішим і високопреподобним отцям,
преподобним монахам і монахиням,
дорогим братам і сестрам

Христос Рождається!

Дванадцятий раз святкуємо Різдво Христове у воєнний час, у тому числі вчетверте під час широкомасштабної війни. І хоча знову це радісне свято затьмарене війною і болем втрат, ми все одно зберемося за святковим столом у своїх домівках у колі родини; хтось — у добрих людей, бо власне житло зруйноване, дехто — у бліндажах серед вірних побратимів, а ще інші — далеко за межами України.

Щороку ми святкуємо народження Божого Сина і Сина Людського — Господа Ісуса Христа, як і завжди у минулому, де б ми не були і в яких би обставинах не перебували. Це стало частиною нашого національного «я», ознакою української ідентичності. І це не тільки традиція, але щось значно глибше, яке стало потребою серця. Це час, коли серед клопотів, гамору і тривог, ми возносимо думки і серця вгору, бо там джерело нашої сили, віри і надії, особливо в час війни, як і колись в періоди лихоліть.

Хоча, коли народився Господь Ісус, на землі був мир, який встановила і до якого змусила Римська імперія. Мир, який тримався на силі та страху. Що ж, людський мир завжди є недосконалий і хиткий, у чому вкотре переконуємося сьогодні. А Господь приніс свій мир, який не може дати світ. Мир, який побудований на любові, правді, справедливості, пошані до гідності кожної людини, який, зрештою, побудований на Ньому, бо тільки Господь є джерелом справжнього миру. Мир Божий означає не лише відсутність війни, а повну гармонію людини з Богом, іншими людьми і внутрішню гармонію всього єства людини — тіла, душі і духа. Цю гармонію, на жаль, спотворив гріх. Справжній мир можливий тільки з Богом, бо Він сам є миром, який уділяє всім, хто Його прагне. А навіть більше: Він перший приходить і запрошує увійти в Його мир.

Та, на жаль, далеко не всі приймають запрошення. Подібно, як в ту зимову ніч, ніхто (зауважмо — ніхто!) з людей у Вифлеємі не впустив Його у свій дім, і Він мусив народитися у стаєнці поза містом. А яке було б благословення на той дім і родину, в якій би народився Спаситель світу! Але ті люди втратили ту неповторну можливість. І хоча Бог готував свій прихід більше, ніж тисячу років, і хоча знав, що Його приймуть далеко не всі навіть з Його вибраного народу, але Він все ж прийшов, щоб здійснити свій задум, коли сповнився час. Прийшов, коли знайшлися люди, які стали здатні прийняти Його. Таких людей було небагато, але й цього виявилося достатньо.

Неприйняття почалося від самого народження. Вифлеєм через байдужість закрив перед Ним двері, Ірод через ненависть хотів Його вбити. Але здійснення Божого плану не зупинить ніхто і ніщо. Господь в спосіб надзвичайний запросив гостей, які стали свідками Його народження. Через ангела покликав пастушків, через зорю — трьох царів. Ці люди назавжди увійшли в історію як перші свідки приходу Бога, котрий став людиною. Хоча вони, напевне, не розуміли, що перед ними в яслах лежить не звичайне людське малятко, а Бог.

Ми теж сьогодні свідчимо про Його прихід. Святкуючи Різдво Господнє в наших храмах і оселях, ми свідчимо світові, що Бог справді став людиною. Але Бог прийшов не для того, щоб бути тільки в наших спогадах про Його Різдво. Прихід Сина Людського став початком нового світу, світу нових людей — початком Його Царства. Минуло вже більше двох тисячоліть від Його приходу, але, як і тоді, є ті, які Його ненавидять, і ті, хто байдуже зачиняють перед Ним двері. Але є і такі, які благають Його: «Нехай прийде Царство Твоє», через яких Господь поширює своє Царство по всьому світу. Його Царство не від цього світу, воно не має кордонів, воно в серцях людей. Як закваска заквашує все тісто, як мале гірчичне зерно стає деревом, так росте і шириться Царство Господнє по землі. Навіть у важкий час війни Його Царство є серед нас, бо Він з нами. Господь завжди вірний і ніколи не покидає свій народ напризволяще. У цей грізний час Він захищає і очищує нас. Очищує від скверни корупції — нашого внутрішнього ворога, і дає силу протистояти зовнішньому ворогу — агресору, набагато численнішому від нас. Він дає силу тим, хто бореться і зупиняє зло. Його Царство починається у кожному, хто не є байдужим спостерігачем.

Так, довкола нас вирує буря війни, звідусіль чигають небезпеки. Що ж, такі реалії нашого часу. Але знаємо, що найбільшою і наймогутнішою реальністю є Бог, який має владу спинити будь-яку бурю. Просто треба віри в Його присутність, вірити, що «з нами Бог». Нам треба віри, щоб вистояти; вистояти, щоб перемогти; перемогти, щоб будувати нове життя на нашій землі. Цей шлях ми проходимо і пройдемо, будучи міцно з’єднаними з нашим Господом, бо тільки з Ним є можливо вистояти, перемогти і творити нове життя.

Святий о. Піо колись сказав: «Треба бути сильним, щоб стати великим, і це наш обов’язок. Життя — це боротьба, від якої ми не можемо відмовитися, в якій мусимо лише перемогти». Це було сказано про духовну боротьбу, але стосується кожного, хто бореться проти зла. Сьогодні для нас боротися — означає жити, а припинити боротьбу — смерть. Наш народ стає народом-воїном, який бореться зі зброєю в руках та молитвою на вустах. У цій боротьбі проти внутрішнього і зовнішнього зла боротьба усіх є дорожчою від золота. Нас є не надто багато, тому участь кожного є надзвичайно важливою. Якщо вже боремося проти зла, то не помножуймо його своїми гріхами. Відкиньмо кайдани важких гріхів, які тягнуть нас на дно, до погибелі, а особливо гріх дітовбивства в лонах матерів, корупції, всякі протиприродні і аморальні новітні ідеології, які суперечать Божим заповідям, езотерика, окультизм та безліч інших гріхів, які самі чинимо і через які страждаємо на радість ворогам.

Нашою відповіддю на всі загрози нехай буде непохитна віра в Господа, спільна молитва і спільна дія, солідарність і взаємна підтримка, особливо тих, хто на фронті.

«Не бійся, тільки вір!» Нехай ці слова Господні зміцнюють нашу впевненість у повній перемозі Бога в нашій боротьбі. Ми сьогодні святкуємо народження Господа як малого дитятка в яслах, але знаємо, що це малятко є Всемогутній Творець Всесвіту, який для того й прийшов, щоб бути з нами і разом з нами подолати зло. У Ньому наша сила і з Ним перемога. Слова ап. Павла до Римлян сьогодні звучать для нас по-особливому: «Бог же миру роздавить незабаром сатану під вашими ногами. Благодать Господа нашого Ісуса Христа хай буде з вами» (Рим. 16, 20).

Христос Рождається!
Славімо Його!