СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиIV Апостольська подорож Папи Лева XIV в Іспанію. День четвертий
На четвертий день своєї Апостольської подорожі до Іспанії Папа Лев XIV завершив свій час у Мадриді зустріччю з волонтерами, перш ніж здійснити короткий переліт до північно-східної частини країни — Барселони.
Папа: там, де зважають тільки на економічне зростання, бути закваскою безкорисливості
У суспільстві, де про «зростання» згадують лише в контексті економічних звітів і де навіть «дякую» має свою ціну, Папа Лев XIV висловлює подяку місту Мадрид, яке прийняло його на початку його Апостольського візиту в Іспанію, пропонуючи логіку, що йде проти течії: «безкорисливість», найчистішим втіленням якої є волонтери. Зустріч саме з ними, що відбулася у вівторок, 9 червня 2026 року, в мадридському виставковому центрі, була заключною подією мадридського етапу його четвертої Апостольської подорожі. Про це розповідає українська редакція «Vatican News».
Абсолютно особливе «дякую»
Єпископ Риму прибув до павільйону одного з п’яти найважливіших виставкових центрів Європи, проїхавши на гольф-карі поміж волонтерів, яких можна було впізнати за помаранчевим кольором їхніх жилетів. «Ця зустріч є останньою в мадридській частині моєї Апостольської подорожі, але я дуже радий, що вона відбувається з вами, волонтерами та волонтерками, з кожним із вас і з багатьма іншими, хто не зміг бути тут сьогодні вранці. Ви заслуговуєте на особливе „дякую“, бо ви подарували свою присутність і свою службу, і зробили це з любові до Господа, Церкви та Папи. Щиро дякую!» — сказав Лев XIV.
Святіший Отець подякував за свідчення та виступи, а також підкреслив цінність часу, який волонтери пожертвували, пожертвувавши відпустками та присвятивши місяці самовідданої праці, даруючи себе, «серце, руки, ідеї, навички, усмішки». «Нехай Бог винагородить вас так, як тільки Він це вміє!» — побажав він.
Жити за логікою цілісного людського розвитку
Тож Папа закликав бути «закваскою безкорисливості», надихаючись образом, який використав Ісус в Євангелії від Матея, описуючи Небесне Царство, назвавши його подібним до інгредієнта, «який жінка взяла й змішала з трьома мірами борошна, аж поки все не заквасилося». Давати, не вимагаючи нічого взамін, сприяє розвитку різних аспектів суспільства: людських, етичних та духовних. Це, по суті, «характерна риса Божого міста». «Тим більше у світі, який постійно перебуває під впливом логіки користі, прибутку, де термін „зростання“ зводиться до економіко-фінансового виміру, потрібно мислити і жити за найістиннішою логікою, тобто логікою цілісного людського зростання», — мовив Лев XIV, зауваживши, що подібно до жінки, Ісус змішав небесну закваску з тістом нашої людської природи, щоб «оздоровити її зсередини».
Як зазначив Святіший Отець, після воскресіння Ісус послав своїх учнів у світ, щоб вони проповідували, але передусім поширювали у світі «певний спосіб життя, спосіб мислення та поведінки». Саме той, що ґрунтується на безкорисливості. «Дякую, що ви засвідчили це цими днями тут, у Мадриді! Можливо, статистика цього не зафіксує, але ми знаємо, що цими днями, також завдяки вам, це місто зросло, наблизилося до Божого Царства. Наша заслуга? Ні! Це вся Його благодать! Ось у чому секрет: у Божій любові, яка рухає сонце і зірки та рухає серця тих, хто зустрів Господа Ісуса, Який «сказав: Більше щастя давати, ніж отримувати!„“ — підсумував Папа.
Відліт до Барселони
З виставкового центру Лев XIV від’їхав до аеропорту, звідки відлетів до Барселони, де перебуватиме до четверга.
Папа: у світі, пошматованому війнами, бути свідками єдності
У вівторок, 9 червня 2026 року, після полудня Папа Лев XIV прибув до міжнародного аеропорту Барселони «Ель-Прат». Таким чином розпочався черговий етап його Апостольської подорожі до Іспанії. Після короткої приватної зустрічі з керівництвом Каталонії на летовищі, Папа виїхав до катедрального собору Барселонської архидієцезії, де взяв участь у Літургії годин.
Катедральний собор Святого Хреста і Святої Евлалії — це головний храм Барселонської архидієцезії, яку очолює кардинал Хуан Хосе Омелья. Ця велична готична споруда, зведена між XIII та XV століттями на вершині гори Табор (найвищій точці старого міста), стоїть на руїнах давніших церков. Собор має багату історію: з 599 року він присвячений Святому Хресту, на честь якого щороку 3 травня з його терас благословляють усе місто, а з 877 року носить ім’я святої Евлалії, покровительки Барселони й мучениці римської епохи. За свої історичні та духовні заслуги у 1867 році храм отримав статус «малої базиліки», а в 1929-му став національною пам’яткою Іспанії.
Голос Нареченої та єдність Тіла
Звертаючись до зібраних у катедральному соборі, Святіший Отець нагадав, що Другий Ватиканський Собор визначає Літургію годин як «голос самої нареченої, яка звертається до свого нареченого» та як молитву, яку Христос підносить до Отця разом зі Своїм Тілом. Посилаючись на слова з Першого послання до Коринтян про те, що всі ми «хрещені одним Духом в одне тіло», він зосередив свої подальші роздуми на цих двох ключових образах — нареченої та тіла.
Церква як плід Божої любові
Перший образ, за словами Лева XIV, нагадує, що Церква та кожне її зібрання є передусім улюбленою нареченою Бога. Папа підкреслив, що присутність кожного вірянина в соборі є виявом Божої любові до їхньої унікальної краси та благодаті. Він зауважив, що присутні сьогодні представляють «сопричастя святих» у Барселоні, та закликав духовенство й мирян у гармонії відновити рішучість іти разом слідами Христа. «Церква є плодом акту любові, який передує їй і походить від Бога. Понад усе вона зростає тоді, коли дозволяє Йому любити себе, єднаючись із смиренним і вдячним серцем, адже тільки ті, хто дозволяє Богові любити себе, можуть творити разом з іншими діла любові», — наголосив Святіший Отець.
Різноманітність дарів для спільного служіння
Єпископ Риму відзначив глибоку церковну традицію Барселони, згадавши історичний візит святого Івана Павла ІІ 1982 року. Тоді його святий попередник високо оцінив притаманний жителям Каталонії дух гостинності, і закликав їх свідчити про своє місто як про просторий дім, відкритий для братерства. Папа наголосив, що в цих історичних словах відображені обличчя сучасних вірян, які, попри будь-яку суспільну поляризацію, присвячують себе розбудові злагоди й сопричастя через активні діла євангелізації, християнського виховання та дієвого милосердя.
Далі Наступник святого Петра перейшов до другого ключового образу промови — образу містичного тіла, посилаючись на почуте біблійне читання. Він підкреслив: якщо Христос є нареченим, то водночас Він є і Головою, з якою всі віряни з’єднані як члени єдиного організму. Представники різних народів, мов і культур надихаються спільним Духом і покликані до єдиної святості. Папа наголосив, що взаємодія та спільна праця в Церкві — це не просто зовнішній «стиль» чи данина моді, а глибока фізіологічна необхідність. Вона ґрунтується на благодаті, уділеній кожному за мірою Христового дару. «Саме Дух спонукає нас, як частини єдиної живої структури, не лише беззастережно віддавати себе всюди, куди нас кличе Провидіння, але й робити це відповідно до Божих задумів, у послуху та довірі», — сказав Лев XIV.
Порівнюючи церковну спільноту з людським організмом, Папа зауважив, що серед вірян є члени сильніші й слабші. Одні виконують видимі, очевидні для світу функції, інші ж залишаються прихованими, проте невтомно здійснюють життєво важливе для всієї Церкви служіння. Попри цю різноманітність ролей і місій, головне послання залишається незмінним: у багатстві дарів християни сильні лише тоді, коли вони єдині. «Тому важливо, щоб кожен із нас не дозволяв нічому зруйнувати ту єдність, у якій Бог нас утвердив і до повноти якої Він веде нас день за днем», — наголосив він.
Сучасні свідки єдності та миру
Вказуючи на приклад святої Евлалії — співпокровительки Барселони, місцевої архидієцезії та катедрального собору, Святіший Отець процитував слова святого Августина про мучеників. Отець Церкви навчав, що нинішні віряни є членами тіла тієї самої Особи, що й мученики минулого; всі вони коряться єдиному Господу, прагнуть тієї ж любові та приймають ту саму єдність.
«Дорогі брати і сестри, саме в цьому дусі ми також у світі, пошматованому війнами та поділами, в суспільстві, яке стає дедалі більш фрагментованим та індивідуалістичним, прагнемо бути „мучениками“ — тобто свідками та пророками єдності, гостинності, злагоди та миру, навіть ціною жертв і зречень», — наголосив Папа. Подібно до святої Евлалії, християни покликані сказати Богові рішуче «так», виявляючи готовність померти для власного егоїзму, відмовитися від надлишкового й тимчасового заради розбудови суттєвого та вічного.
Уділивши благословення, Святіший Отець вирушив до крипти, де помолився перед гробницею святої Евлалії. Після цього Папа від’їхав до резиденції архиєпископа, де відбудеться обід та серія приватних зустрічей.
Лев XIV: не боятися «ночі» віри, яка може стати часом оновлення
«Ми, як і Никодим, є мандрівниками вночі. Ця євангельська ікона, насамперед, несе нам послання про життєвий шлях». Цими словами Папа Лев XIV привітав учасників молитовного чування, яке 9 червня 2026 року відбулося на Олімпійському стадіоні імені Луїса Компаніса в Барселоні. Зустріч, що зібрала десятки тисяч учасників, включала діалог Святішого Отця з молоддю, слухання Божого слова та проповідь. Цією подією завершився четвертий день Апостольської подорожі в Іспанію.
Роздумуючи над євангельським уривком про Никодима, Папа зазначив, що «наш шлях, наші бажання і все, що ми щоденно переживаємо, у радощах і поразках, у прагненнях і планах, є виявом нашого постійного пошуку». Він підкреслив, що «ми є жебраками любові, ми голодні й спраглі істини, ми шукаємо повного сенсу, який би нас підтримував, підбадьорював і допомагав зрозуміти таємницю нашого життя». Єпископ Риму заохотив поступово, маленькими кроками, вести діалог із напівтемрявою нашої людської природи. «Нам бракує повної істини, ми не знаємо до глибини таємниці самих себе та справжнього обличчя інших, не завжди вдається осягнути приховану істину навколишньої дійсності та подій, що постають перед нашими очима. Ми шукаємо світла, яке осяє шлях», — підсумував Папа.
Христос завжди перебуває з нами
Однак, за словами Лева XIV, Никодим також говорить нам про шлях віри. Цей шлях не є паралельним до нашого людського буття, ці дві дороги завжди переплітаються. В євангельському уривку читаємо, що «Бог так полюбив світ, що послав нам Свого Єдинородного Сина і в Ньому назавжди з’єднався з нашим тілом». Папа запевнив, що перебуваючи поруч із Отцем, Христос перебуває і поруч з нами. Отож, «щоразу, коли таємниця нашого життя розкривається у світлі нового дня, у всьому, чим ми є і що робимо, ми перебуваємо в присутності Бога і перебуваємо під Його вічним захистом». Далі Святіший Отець наголосив, що «іноді ми переживаємо ніч віри, важкість віри, духовну втому, відчуття власного безсилля перед покликом Євангелія, гіркоту наших невдач і страх не виправдати очікувань».
«Ночі» знімають релігійні маски
Папа продовжив, що Никодим навчає нас, що ці «ночі», які супроводжують наше життя, шлях віри та історію в якій ми живемо, насправді є благословенням простором для відродження, лоном, що народжує завжди нове життя. «Ці ночі обнажують нас і повертають до суті; вони знімають з нас людські та релігійні маски, які ми носимо вдень, щоб нас не впізнали, або щоб створити про себе інший образ, ніж той, якими ми є», — сказав Лев XIV. Однак, вони повертають нас до покори, щоб ми могли дивитися на себе в істині, без впевненості у тому, «що наш шлях уже завершений і що ми прямуємо вперед так, ніби маємо ясне світло на все, на всіх і навіть на Бога». Папа також вказав, що цей «порожній простір», який створює ніч, навіть коли він постає у формі страждання чи незадоволення, розчарування чи зневіри, — може стати нагодою до нового життя, зміни й оновлення та «народження з висоти», — як каже Ісус до Никодима. «Бог, насправді, не прийшов, щоб судити світ з його гріхом і ніччю його невірності, але послав Свого Сина, щоб спасти його, щоб дати світові вічне життя», — мовив проповідник.
«Ніч» — не знак поразки, але нового життя
Святіший Отець заохотив не засуджувати «ночі»: ані ночі нашого життя, ані ночі Церкви, ані ночі суспільства, що нас оточує. Навпаки, «вночі ми маємо вирушати в дорогу, як це робить Никодим, продовжувати звертатися до Господа, відкриватися на вітер Святого Духа, щоб сприймати ніч уже не як знак поразки, а як початок нового життя», — навчав Папа.
Він закликав, щоб, «думаючи про особистий шлях, про ночі церковного шляху та Іспанії, її міст, її давньої та нової бідності, її суспільства та культури, запитувати себе: які ночі ми переживаємо? Що вони нам підказують?». Папа заохотив дивитися на реальність в якій живемо та запитати себе: «Ким ми є, що ми покликані змінити? ; де ми маємо оновитися, у якому напрямі хочемо йти, яке суспільство хочемо побудувати?».
Ставити запитання та вести діалог
Лев XIV закликав і надалі шукати, ставити запитання і вести діалог з Богом та між собою, незважаючи на ніч. Він заохотив спільно прямувати у вірі, яка поєднує різноманітність наших поглядів і почуттів, щоб шукати істину, яка веде нас до спільного блага. Папа побажав, щоб Іспанія стала гостинним місцем для всіх, де кожного поважають у його людській гідності та люблять таким, яким він є. Він заохотив відкритися на дар Святого Духа та шукати Господа за прикладом Никодима. Таким чином «ми відчуємо в собі нове життя, благословенну присутність, безкорисливу любов, яка допоможе нам перейти від ночі до світла», — сказав на завершення Лев XIV.
Папа: коли здається, що Бог нас покинув, хрест свідчить про протилежне
«Наше прагнення істини та щастя потребує ширших горизонтів», — наголосив Папа Лев XIV, спілкуючись із молоддю під час молитовного чування, яке у вівторок, 9 червня 2026 року, ввечері, відбулося на олімпійському стадіоні Барселони. Цією подією завершився четвертий день його четвертої Апостольської подорожі, під час якої він відвідує Іспанію.
Зустріч розпочалася виступом кастельєрів, акробатів, які споруджують «людські вежі», що є неодмінним елементом каталонських святкувань. Після вітального слова Барселонського архиєпископа кардинала Хуана Хосе Омельї внесено хрест, відбувся показ фільму про «Хрести світу», після чого розпочався діалог.
Покликання й пошуки сенсу
На початку юнак, який під час цьогорічного Великодня прийняв Хрещення, розповів про свій досвід шукання відповідей на пошуки сенсу життя, запитував про те, як тримати погляд зверненим на те, що дійсно вартісне, коли суспільство спонукає постійно дивитися вниз і лише на себе самих. Відповідаючи, Лев XIV, насамперед, розділив радість відкриття віри, що є «справді важливим кроком», оскільки «наше прагнення істини та щастя потребує ширших горизонтів».
За словами Папи, потрібно плекати цей «святий неспокій», який сам Бог вклав у наше серце, яке прагне нескінченного. «Коли люди вчаться зупинятися, цінувати важливі речі, по-новому сприймати час і замислюватися над своїм життям, дозволяючи Євангелію просвітити себе, вони також розвивають критичне мислення щодо соціальної системи, яка не ставить у центр людину і спричиняє ситуації несправедливості та екзистенційної злиденності на різних рівнях», — сказав він, зауваживши на основі його досвіду, що саме в такому суспільстві він і багато інших відкрили цінність життя, відкритого на радість віри. А це означає, що «незважаючи на труднощі, місцем, де Бог уприсутнюється і де ми повинні знаходити Його сліди завжди є дійсність, у якій ми перебуваємо».
Не слід одухотворювати біль
Наступною промовляла дівчина, яка розповіла про досвід переживання депресії, «прихованої недуги», яка вражає багатьох дорослих і молодих, приносячи «пітьму, ізоляцію та безмежний біль». Вона зазначила, що одного дня пробувала відібрати собі життя, додаючи: «Я тут, бо Бог дав мені другий шанс». Її запитанням було: де можемо побачити Бога, коли пітьма є тотальною і здається, що вже нічого не можемо вдіяти.
Святіший Отець подякував за цю відверту розповідь про досвід страждання, зворушених тим, що вона «знайшла сили прийняти другий шанс». За його словами, в цьому запитанні, насамперед, було згадано про «мовчазну недугу» депресії, і це вимагає від нас усвідомлення того, наскільки ментальне здоров’я перебуває під загрозою «в контексті суспільств, які вважаються просунутими». Це говорить нам про те, що «є щось глибоко помилкове в певній ідеї зростання, яке піддає людей тискові, очікуванням і напруженню, що підважують фундаментальну рівновагу». «Ось чому потрібна система охорони здоров’я, яка б серед своїх пріоритетів враховувала це невидиме й поширене нездужання, яке торкається також і молоді», — наголосив Лев XIV.
Папа зазначив, що це свідчення говорить також про те, що біль піддає випробуванню віру й сенс, який ми надаємо життю. Він навів досвід Ісуса під час Тайної вечері та в Гетсиманії, коли наближалася Його смерть. «У ті темні години, помираючи на хресті, Ісус поділяє наш біль і відкриває нам обличчя співчутливого Бога, Який несе тягар наших страждань, страждає разом з нами, плаче нашими сльозами і залишається поруч із нами своєю присутністю, сповненою любові та милосердя», — сказав Святіший Отець, підкресливши, що в той час, як в хвилини болю може здаватися, що Бог покинув нас, хрест є свідченням протилежного. Однак важливо, щоб у такі хвилини, коли самі не можемо впоратися, потрібно відкритися комусь, хто б допоміг нам висловити найпростішу молитву, тактовно супроводжував і делікатно тримаючи за руку, допоміг шукати вихід.
«Ми не повинні одухотворювати біль, поверхнево пов’язуючи його з „волею Божою“ чи якимось Його таємничим задумом, бо це може применшити страждання, приглушити його, поранити людей. Бог не бажає страждань, Він несе їх разом із нами і запрошує нас витривало уповати на Нього», — наголосив Папа.
Бог не є автором зла
Як простити батькові, який під час спроби вбити матір убив юнака, який старався її захистити, після чого потрапив у вʼязницю, а мама — в пастку наркотиків? І як насправді примиритися з Богом? Про це запитувала вихованка соціального притулку, в якому вона, з одного боку, пізнала світло віри й прийняла Хрещення, але протягом підліткового віку постійно бунтувала проти Бога. І хоч тепер пізнала Його любов, досі виникає запитання до Нього: «Де Ти був, коли я була дитиною?».
Святіший Отець подякував за це сміливе запитання. Він знову повернувся до теми присутності Бога в моментах страждання, зауваживши, що слід замислитися, чи запитувати себе про те, де був Бог, а чи ставити собі запитання про людину та людство. «Ми не можемо приписувати Богові те, що довірено нашій відповідальності; ми не можемо уявляти, що Бог з висоти автоматично відповідає на наші потреби або чародійно запобігає злу; Він наділив нас розумом і волею, дав нам сумління, наділив нас гідністю і свободою, а головне — вийшов нам назустріч, щоб у своєму Сині Ісусі Христі вказати нам шлях, яким слід іти, щоб наше життя було повноцінно людяним, а в нашому суспільстві панували справедливість, мир і братерство», — підкреслив Папа, додаючи, що якщо існує насильство й тріумфує егоїзм, ми повинні поставити собі запитання про себе, про динаміку в наших суспільствах.
Якщо ж йдеться про прощення, Святіший Отець зазначив, що ми повинні навчитися сприймати прощення «як процес, як шлях». Ми також повинні просити про цей дав у Господа, можливо, протягом усього життя, щоб Він «розширив у нас простір любові саме там, де ми поранені». І це процес, який вимагає багато терпеливості, праця, яку ми повинні виконати над собою, як особисто, так і з допомогою супроводу. «Примирення з минулим — це поступовий процес, і, що найголовніше, не слід вважати, що прощення завжди й у будь-якому випадку означає повернення до попереднього стану або відновлення повноцінних стосунків із тим, хто нас скривдив, особливо якщо ця подія була пов’язана з насильством. Можна зберігати добре ставлення до цієї людини, відкидати будь-яку форму ненависті чи помсти, докладати зусиль, щоб відновити стосунки, наскільки це можливо, і, можливо, молитися за неї: це допомагає нам дедалі глибше входити в динаміку прощення та примирятися з Богом і з іншими», — мовив Лев XIV.
Далі прозвучало читання з Євангелії, Папа виголосив проповідь, відбулося визнання віри та вселенська молитва, й після проказування молитви «Отче наш» Святіший Отець уділив благословення.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
