СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиІсторії переселених дітей: Батьки залишились допомагати, а нас відправили у безпеку
Василіса та Уляна — ще зовсім маленькі дівчата, які одного ранку прокинулися і побачили налякані очі матері, бо почалась війна. У своїх 5 і 9 років вони вже знають, де потрібно ховатися від бомбардувань та як страшно звучать ракети. Залишатися в їхньому місті Авдіївка, що в Донецькій області, стало надто небезпечно, тож батьки відправили дівчат з їх бабусею пані Тетяною до Івано-Франківська.
«Ми не знали, куди потрапимо, але тут нам дуже добре», — розповіла бабуся про прихисток в Католицькому ліцеї св. Василія Великого. Вони залишаються тут вже декілька днів і почуваються вдячними за те, що тепер їм не страшно засинати. Про це — у матеріалі Вікторії Гавалешко для Департаменту інформації Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ.
Дівчата дуже сумують за батьками, але вважають вибір тата і мами залишитися допомагати та працювати для перемоги України правильним.
«Батьки залишились в Авдіївці, але вони більше не хвилюються за нас, адже тут, в ліцеї — спокійно і добре. Нас годують тричі на день. А ще ми тут ходимо на музичні та мистецькі заняття, де ми малюємо і співаємо. Вчора проходили квест на території школи і шукали сніговика з мультфільму „Холодне серце“. Було весело», — діляться сестри з Донецької області.
Слухаючи розповіді своїх онучок, бабуся розповідає, що їх найбільша мрія — закінчення війни і повернення додому.
«Нам так кортить повернутися в Авдіївку, в нашу квартиру, до родичів і друзів. Бо, куди ж нам іще їхати, як не додому?», — із надією говорить пані Тетяна.
Діти вірять у нашу перемогу та із запалом в очах розповідають, що найважливішою справою після війни стане довгоочікуваний час з батьками та омріяна поїздка на море.
Фото: Павло ГедзикПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
