«Гріх — це справжня неволя людини; сповідь — шлях визволення», — владика Богдан Дзюрах

29 травня 2020

Ми цього року скеровували заклики до відповідальності, до обережності, щоб не зашкодити своєму і чужому здоров’ю. Проте, мусимо не менш наполегливо і голосно кликати вас подбати про здоров’я ваших душ. Бо ця відповідальність ще більша, ніж за здоров’я тіл!

«Гріх — це справжня неволя людини; сповідь — шлях визволення», — владика Богдан Дзюрах

Сьогодні ми святкуємо Христове Вознесіння — Свято повної свободи, — свободи не в тому сенсі, що Ісус у Вознесінні звільнився від умовностей простору і часу. І навіть не в тому, що Ісус став політичним Визволителем ізраїльського народу від гніту римських завойовників. Вознесіння є святом повної свободи, бо показує, як людина і людство осягає своє повне визволення у Христі Воскреслому.

Св. Павло пригадує християнам міста Галати про це визволення, яке приносить нам Христос Спаситель: «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову» (Гал. 5, 1). Як шлях до визволення Христос наказує своїм апостолам бути свідками і проповідниками «покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму».

Гріх — це справжня неволя для людини

Гріх — це справжня неволя для людини, як про це попереджає Спаситель: «Істинно, істинно кажу вам: Кожен, хто гріх чинить — гріха невольник! Тож коли Син вас визволить, то справді станете вільні» (Йо. 8, 34–36). Св. Августин, коментуючи цю фразу Священного Писання та відкликуючись до досвіду своїх сучасників, зауважує: «Раб людини, якщо не в стані більше переносити знущання і приниження свого гнобителя, намагається врятуватися втечею; проте, хто є невільником гріха — куди втече, куди сховається від нього? Куди б не йшов, усюди несе свій гріх за собою. Сумління, заплямлене гріхом, не може втекти від себе самого…, бо носить у собі здійснений гріх. Поповнив гріх, щоб зазнати тілесних задоволень; задоволення минуло, а гріх залишається… Нещасне рабство!». «Нещасна я людина!», — подібно вигукне св. Павло, спостерігаючи оте невидиме змагання між силами добра і зла, які воюють в його серці і внаслідок якого людина так часто буває пораненою, або й поваленою на землю, переможеною злом, гріхом: «Знаємо, що закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх. Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю… . Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти?» (Рим. 7, 14–15.24). Проте, наші поразки у окремих боях, не мусять означати поразку у цілій битві. Бо завжди поруч з нами є Христос — Переможець смерті і гріха і наш Визволитель. Ставши по стороні Христа-Переможця, можемо з тим самим св. Павлом радісно вигукувати: «Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» Жало смерти — гріх, а сила гріха — закон. Нехай же буде дяка Богові, який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа» (1 Кор. 15, 55–57).


Господь посилає нам визволителя — Христа-Спасителя

Поки живемо на цьому світі, ми, слабкі створіння, не можемо похвалитися повною свободою. Часто попадаємо в гріховне рабство і неволю. Диявол, заманивши нас у свої сіті, відтак прагне нас тримати якомога довше у неволі. Він взагалі хотів би, щоб ми у цій тюрмі залишилися назавжди, навіки! Властиво, ми самі виписуємо собі ці тюремні строки і сидимо у темряві гріха тижнями, місяцями, а то й роками! Проте, Господь в своєму милосерді посилає нам визволителя — Христа-Спасителя. Він кличе нас вийти на свободу і дарує нам ключі від камери, в яку замкнули нас наші гріхи. А цим ключем є покаяння.

Назовні наче вільні, але духовно?

Ми цього року відчули певні обмеження. Вони були дошкульні і прикрі. Ми були замкнені у чотирьох стінах власних домівок, обмежені у багатьох можливостях, свободах і правах. Однак, попри усі незручності, це не була ані тюрма (у тюрмах перебувають наші полонені, про яких ми не повинні забувати), ані неволя. Справжня неволя починається тоді, коли ми віддаляємось від Бога — Джерела свободи і життя. Пригляньмося до нашого сумління і спитаймо його: Чи ми не перебуваємо у неволі, чи ми не замкнули самих себе у стані гріха, у стані внутрішнього поневолення? Назовні наче вільні, але духовно — поневолені?

Христос бажає визволити нас і вивести на волю. Проте, ми маємо дозволити Йому це довершити! На жаль, цього року не стояли черги людей до сповіді у наших храмах. І це нас, пастирів, дуже боліло. Бо ми розуміли, що через це багато людей залишаться у сутінках своїх духовних поневолень, в кайданах неспокутуваних гріхів. Проте, Господь не втомлюється кликати нас до свободи, бо Він нас до свободи сотворив і визволив. Христос приносить визволення всьому людству. А прагне цей визвольний шлях почати від «Єрусалиму», від місця нашого перебування, від кожного із нас.


Сповідь як визволення з кайданів гріха

Ми, кожен з нас, так легко попадаємо у підступні сіті спокуси і гріха. І це — причина нашого нещастя. Проте, на щастя, так само легко ми можемо і вибратися з цих кайданів. Двері нашого храму не були і не є зачиненими. Навіть якщо не можна було брати участі у масових богослуженнях, Сповідь — це не масове богослуження, це зустріч сам на сам із милосердним Богом в присутності священика — слуги примирення. То ж варто тільки переступити поріг храму у зручний для вас час, щоб тут зробити великий крок назустріч внутрішній свободі, миру і радості, що їх дає сумління, омите цілющими водами Божого милосердя.

Заклик до покаяння і сповіді

Ми, душпастирі, були б простими волонтерами санітарних служб, помічниками медиків чи терапевтів, але не вашими духовними отцями, якщо б, подбавши про здоров’я тіла, забули чи проігнорували стан ваших безсмертних душ. Великий Пастир нашого народу Митрополит Андрей навесні зазвичай скеровував два Послання до своїх духовних дітей: спершу, на порозі Великого Посту, видавав Послання «Заклик до покаяння»; відтак, відразу після Великодніх Свят, публікував іще одне Послання — «До тих, хто на Пасху не сповідався». Ось як пригадує в одному з таких послань обов’язок приступати до Великодньої сповіді: «Св. Церква радить, напоминає і просить причащатися та сповідатися бодай чотири рази в році, а приказує — раз у рік. І хто того приказу не послухає, той тяжко грішить непослухом для Церкви і грішною байдужістю про своє спасення; той грішить проти самого себе; шкодить своїй душі; той поступає з душею так, як чоловік, що давав би тілові трутину».


Ми цього року скеровували заклики до відповідальності, до обережності, щоб не зашкодити своєму і чужому здоров’ю. Проте, мусимо не менш наполегливо і голосно кликати вас подбати про здоров’я ваших душ. Бо ця відповідальність ще більша, ніж за здоров’я тіл! То ж нехай Господь, благословляюча десниця Якого простягнулася сьогодні над усім людським родом, дасть нам найближчим часом, а може ще сьогодні відчути на собі оживляючий і благословляючий помах цієї Божої десниці у Таїнстві покаяння, коли слуга примирення — священник скаже над нами ці слова, які нам принесуть спасіння, визволення, мир і радість: «Ко сему же разрішаю тя от всіх гріхов твоїх. Іди в мирі і не согрішай!». Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae