СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЄпископ Тарас Сеньків: Покликання до єдності у зраненому світі
У неділю Святих Отців Першого Вселенського Собору владика Тарас Сеньків, єпископ Стрийської єпархії, звернувся до вірних із глибоким духовним словом про єдність, любов та покликання християнина у світі. У своїй проповіді він осмислює значення первосвященичої молитви Ісуса, пригадує 1700-ліття Нікейського собору та наголошує на нашій відповідальності за спасіння у зраненому, але Богом любленому світі. Владика закликає: бути у світі, але не від світу, — жити вірою, зберігаючи єдність і вірно свідчити про Бога-Любов за всіх обставин.
З цієї проповіді єпископа Тараса Сеньківа ви довідаєтеся:
- що стало основною причиною скликання Першого Вселенського Собору в Нікеї, і яке ключове вчення він проголосив?
- у чому полягає суть первосвященичої молитви Ісуса, яку Він звершує під час Тайної вечері?
- як молитва Ісуса відкриває нам розуміння Божої любові та стосунків у Пресвятій Трійці?
- чому Ісус молиться за єдність своїх учнів?
- яке значення має жертва Ісуса для сучасного християнина у щоденному житті та боротьбі з гріхом?
- як християнин покликаний жити у світі, не належачи до світу?
Собор у Нікеї і торжество істини про Христа
Сьогодні неділя Святих Отців першого в історії християнства Вселенського Собору. Він відбувся в 325 році в місті Нікея. Вперше, від надання свободи Церкві, вона авторитетно проголосила основні правди віри та засудила єресь пресвітера Арія з Александрії. Узгоджуючи вчення про Трійцю з єдністю Божою, Арій заперечив Божественність Сина Божого. Він навчав, що Ісус Христос не єдиносущний Богу-Отцю, а є лише першим і найдосконалішим Божим творінням, яким був створений світ. Якщо ж Ісуса Христа називає Священне Писання Сином Божим, то зовсім не за єством, а за усиновленням. Первосвященича молитва Ісуса є постулатом, на якому основана наша віра у Пресвяту Трійцю, божественність Ісуса Христа, наше спасіння і мета людського життя, Символ якої проголосили Отці Собору. Цього року є 1700 ліття від його скликання.
Молитва, що відкриває серце Христа
Молитва Спасителя на Тайні вечері є по суті розмовою двох Надприродних Істот. Думки Ісуса звернені передовсім до Отця. На землі Він до кінця виконав доручене діло спасіння людства і цим «прославив» Отця. Він і Отець — одно. Тому не очікує визнання і похвали від людей. Він йде до Отця отримати славу, яку Він мав у Нього перед тим, як постав світ.
В горниці, оточений своїми учнями, Ісус в молитві відкрив своє серце. Він завершив діло, якому посвятив усе своє земне життя. Тепер хоче підготувати своїх найближчих друзів до того, що їх чекає. Жестами та символами Тайної вечері, Ісус назначує сенс своїх страждань та жертви, свідками якої вони стануть. Він проголошує хрест знаменням Божої любові та мостом до слави вічного життя. «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому. А вічне життя у тому, щоб вони спізнали Тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого — Ісуса Христа».
Катерина Щадріна, Пресвята Трійця
Таїнство любові Пресвятої Трійці
Слова Ісуса привідкривають нам погляд у вічність: не в якийсь ідеальний, однак видуманий «наш рай», але в незбагненну і блаженну нашу близькість з Богом. З Христом для нас це стає дійсністю, а не лише можливістю. Пізнання Христа відкриє нас на Його любов, яка преображає життя тут і зараз.
«Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти від світу передав мені». «Бог є Любов». Любов є природою буття Пресвятої Трійці, вічним стосунком взаємного обдарування Отця, Сина і Святого Духа. І це таїнство Троїчної любові Ісус об’являє, та до нього запрошує нас, бо ми створені на Божий образ та покликані стати богоподібними.
Дар єдності як місія Церкви
У цій правді є вся творча та спасаюча сила Божого об’явлення! Пошуки людського розуму досягають не раз виняткових успіхів. Але об’явлення, що любов є суттю взаємності між Богом та людиною, виставляє ці здобутки у новому світлі.
Молитвою Ісус переносить палаюче полум’я взаємної любові до Отця на своїх учнів. «Отче Святий! Заради імені твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми». Ісус заступався за своїх послідовників та просив для них єдності у цьому світі. Тієї миті він знав, що тягар усіх гріхів світу лежить на ньому, а диявол буде мордувати його з немислимою люттю та спокусами. Він знав, що достатньо єдиної думки уникнути цього всього, але як тоді сповнити волю Отця? Посланням Ісуса було відкуплення людства, і йому залежало на єдності апостолів та усіх його послідовників, які мали продовжити ним започатковане діло спасіння людства.
Любов, що долає смерть
Ми знаємо, як закінчилася ця історія. Ісус переміг! Його любов до Отця та до нас дала йому силу пройти всю хресну дорогу аж до гробу. Саме таке мистецтво любити Ісус пропонує освоїти нам. Така любов досить сильна, щоб встояти у спокусах, зцілити кожну рану і дати до порядку порушені стосунки. Вона не робить відмінностей, ніколи не втомлюється і не вигасає. Ісус не просто свідчить про неї, але хоче щоб ми повірили Йому та вчилися такою любов’ю жити.
Поклик бути світлом у світі
Божественна вічність здатна долати обмеження історії та виявляти у світлі правди всі реалії сучасності. Сьогодні ми є свідками майже всіх Божих втручань, які творять та міняють історію: сотворення, Втілення, смерть Ісуса, воскресіння, вознесіння та зіслання Святого Духа. Залишилося лише одне — другий славний прихід Ісуса, коли він усуне весь гріх та страждання і встановить своє Царство в усій його повноті. Так як усі інші Божі обіцянки сповнилися, точно так сповниться і ця. Ісус знову прийде, щоб судити світ і взяти нас до себе. Але до того, як прийде цей день, маємо чувати та жити, зберігаючи об’явлений скарб віри, щоб вірогідно свідчити про Бога — Любов у світі за всіх обставин та в усі часи. Для цього він посилає нам божественне підкріплення — Святого Духа, щоб обдаровані його благодаттю ми могли вірно сповнити дане нам Христом послання у світі.
Цей світ, хоч і є Божим творінням, але є зіпсованим людською гріховністю, тому не був, і не буде ідеальним. Він нас всіляко спокушає та зваблює, іноді нам школить, а іноді ми його дуже любимо і не хотіли б його покидати, так що можемо у ньому і пропасти. Чи не повинні ми від нього зовсім дистанціюватися?
У Христі Бог Отець відкрив нам шлях до нашого богосинівства. На цьому потрібно будувати нашу віру та сподівання. А світ? Ісус не виводить нас зі злого світу! У цьому зруйнованому нашими гріхами світі Ісус жив і за нього страждав для того, щоб ми пройшли прокладеною ним дорогою спасіння до вічної єдності з Отцем. Світ став простором, де довершується наше спасіння, полем, на якому Бог послав нас господарювати згідно Його планів. Ми несемо відповідальність за світ. Дивитися зневажати та зверхньо і не дбати про нього, так само кари гідно, як і поклонятися цьому світу мов божеству. Тому Господь не хоче щоб ми цей світ прокляли, і сам цього не зробив, але просить Отця зберегти нас від лихого. Справа в тому, щоб бути у світі, але не бути від світу, не чекати від нього того, чого він не може нам дати: справжнього добра, любові, сили для щасливого життя та вічного блаженства.
Християни покликані бути посеред світу Божими людьми, початком нового Божого творіння. Це покликання ми можемо виконувати силою Духа Святого, а у своїй первосвященичій молитві нас у цьому запевнює. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпископ Стрийської єпархії
