Єпископ Петро Стасюк: син українських емігрантів із Манітоби, що став духовним батьком усього континенту

1 жовтня 2025

Його життя — це шлях від маленького фермерського господарства у канадській Манітобі до служіння українцям та рідній Церкві у найвіддаленіших куточках світу. Владика Петро Стасюк, син емігрантів з Тернопільщини, проніс любов до свого народу і Церкви через океани й покоління. Його історія — це свідчення вірності корінню, мужності у покликанні та невтомної праці для збереження української духовності далеко від Батьківщини.

Син українських емігрантів

Владика Петро Стасюк народився 16 липня 1943 року поблизу канадського містечка Роблін (провінція Манітоба, Канада) у родині фермерів — вихідців з Тернопільщини, представників першої хвилі еміграції у Канаду. Його батько Михайло емігрував з України коли був малою дитиною, а мама, Катерина, народилася в Канаді. Окрім нього, в родині було ще п’ятеро дітей.

«Упродовж зростання я багато чув про Великі та Малі Чорнокінці на Чортківщині. Звідти походили мої дідо і баба. Коли я вперше потрапив в Україну, то пережив це надзвичайно емоційно. Я відчув, що моя душа віднайшла свій правдивий дім. Побачивши усе, я не знаю, чи став більшим українцем, але я точно пізнав своє коріння. Це було моє особисте духовне, культурне і національне відродження. Я побував у церкві, яку будував мій дідо. Я бачив метрики своєї родини. Мої серце і душа є в Україні», — згадував про відвідини свого дому через багато років владика Петро Стасюк.

Як згадує владика, він виріс у побожній українській католицькій родині, в українській околиці. Там де він жив майже усі були українцями. «Я виростав на колінах своєї бабці. Мої батьки були добрими та вірними людьми, Бога боялися і Богові служили. У нашому домі часто бували священники, які відвідували чи потребували нічлігу. Я любив спілкування з ними», — розповідає про зародження свого покликання до священства єпископ Петро Стасюк.

Покликання завдяки врятованому євреєві

Після закінчення 9-го класу школи вступив до Колегії святого Володимира, що водночас була Малою семінарією отців-редемптористів. Навчання в цій колегії юний Петро завершив у 1960 році. З самого дитинства майбутній владика мріяв працювати з людьми, приносити користь. Під час навчання у семінарії їх відвідав український єврей Курт Левін, врятований від німецької армії митрополитом Андреєм Шептицьким під час Другої світової війни. Він розповів учням семінарії свою історію, як його врятував митрополит Української Греко-Католицької Церкви Андрей Шептицький. Тоді шістнадцятирічний Петро вперше почув про переслідування Української Греко-Католицької Церкви в Україні та вирішив стати священником.

«Своїм покликанням я завдячую одному євреєві, який приїхав до нашої школи і розповів нам про підпілля, про комуністів. Ми тоді нічого про це не знали. Він розповів нам, що Українська Греко-Католицька Церква є в підпіллі, що Церква потребуватиме допомоги. Він був переконаний, що Церква не вийде з підпілля та буде знищена комуністами і переконував, що потрібно священників для роботи у цій Церкві», — пригадує владика зустріч, яка спричинилася до зародження покликання. Ця ідея захопила шістнадцятирічного Петра і відтоді він твердо вирішив стати священником.

Служіння покликаним

Того ж 1960 року Петро Стасюк вступає на новіціат отців-редемптористів. 28 серпня 1962 року склав перші монаші обіти, а 28 серпня 1965 року — довічні обіти.

Богословську освіту здобув в університеті Святого Павла в столиці Канади — місті Оттава. Крім того, він вивчав французьку та українську мови в університетах в Оттаві (Канада) і в Турі (Франція).

Ієрейські свячення майбутній владика Петро отримав 2 липня 1967 року в церкві Святого Йосифа у Вінніпезі (провінція Манітоба, Канада) з рук архиєпископа і митрополита Вінніпезького владики Максима Германюка, ЧНІ.

Впродовж 1967–1975 років здійснював душпастирське служіння як сотрудник на парафії Найсвятішого Ізбавителя в містечку Робліні (провінція Манітоба, Канада). Водночас впродовж наступних семи років він працює заступником директора своєї рідної школи ім. Святого Володимира, а також тренером з хокею та викладачем релігійних наук.

Відтак із 1975 по 1978 роки стає сотрудником парафії Найсвятішого Серця в Ітуні (Саскатун, провінція Саскачеван, Канада), а потягом 1978–1981 років — парох парафії Пресвятої Євхаристії в м. Торонто (Канада). У Торонто о. Петро також очолив Єпархіальну молодіжну комісію.

У 1981 році о. Петра Стасюка обирають директором Колегії святого Володимира, і це своє служіння він сповнює аж до 1993 року. «У той час існувало дві малих семінарії — у Римі та в Робліні. Я мав нагоду вчителювати тут упродовж 23 років: спочатку як префект, відтак — як учитель, а останні 12 років як директор. Це була чудова школа приготування студентів до великої семінарії. Загалом з малої семінарії Святого Володимира у м. Робліні вийшло 8 українських греко-католицьких єпископів, серед яких і я. Також ми вдячні Богові за те, що саме з цієї школи вийшло понад 75 священників для нашої Церкви. Окрім цього, звідти виходила велика кількість дяків, диригентів та культурних провідників нашої Церкви і громади. Вони й досі служать у різних точках світу», — розповідає владика Петро.

У 49 років до Австралії

16 грудня 1992 року Святіший Отець Іван Павло II призначив ієромонаха Петра Стасюка, ЧНІ, єпископом для українців греко-католиків, що проживають в Австралії, Новій Зеландії та Океанії.

9 березня 1993 року відбулася архиєрейська хіротонія, на якій головним святителем став митрополит Вінніпезький Максим Германюк, а співсвятителями — митрополит Філадельфійський Стефан Сулик і єпископ Едмонтонський Мирон Дацюк, ЧСВВ.

Відтак 2 травня 1993 року відбулася інтронізація нового єпископа в катедральному соборі Святих верховних апостолів Петра і Павла в Мельбурні (Австралія). «Коли прийшло повідомлення з Рима їхати в Австралію, я тиждень чекав, дзвонив до нунція, відмовлявся, але потім погодився, бо в цьому послуху і полягає покликання», — зізнається владика Петро.

Владика Петро ніколи раніше не був у Австралії, не знав чим живуть тутешні українці: «Я ніколи не був у Австралії, більш-менш знав, де вона знаходиться, але не мав поняття про ситуацію в Австралії. Я приїхав у Австралію у віці 49 років і вже мав багато практики по парафіях, певне поняття про суть Церкви та що означає бути Церквою. Звичайно, були певні культурні непорозуміння, адже я з Канади, а тутешня еміграція на 70 років молодша за канадську. Мені допомогло те, що в Канаді я побачив, що стається з громадою, яка довший час живе на поселеннях. У Канаді це було вже третє покоління, а в Австралії лише перше. Тому я більш-менш знав що станеться в Австралії у Церкві з практикою віри. Я знав, що потрібно готувати молодь та Церкву, що потрібно розуміти, що ми залишаємося тут, а культура Австралії досить сильна і асиміляція буде проблемою. Зараз ми в Австралії дійшли до того, що я бачив двадцять п’ять років тому в Канаді. Проте, несподівано для мене, через появу нових форм комунікації все відбулося значно швидше».

Владика Петро Стасюк заснував рух «Українська Молодь — Христові» в Австралії, був членом Екуменічного комітету і секретарем Міграційного комітету в Єпископській конференції Австралії. Він багато працював з молоддю і тому був популярним серед учнів. За свою роботу, зокрема як хокейний тренер, владика Петро отримав багато нагород, які й досі зберігаються в його канцелярії.

Єпископ Петро Стасюк відомий своєю працею для української церкви не лише в Австралії, але й в цілому світі. У 2009 році австралійський уряд за значні досягнення відзначив його медаллю Ордена Австралії.

Він любить бути на природі, а в дитинстві хотів бути лісником. Від батьків владиці передалася любов до землі. На задньому подвір’ї катедрального храму Свв. апп. Петра і Павла він мав чудовий город, де вирощував овочі та ярину.

«Треба писати Катехизм УГКЦ»

Від вересня 2008 року впродовж десяти років владика Петро опікувався Патріаршою катехитичною комісією (хоча, його служіння у ділянці катехитичного служіння у нашій Церкві сягає 25 років).

Завершуючи своє служіння як очільника катехитичної комісії владика Петро підсумовує: «Справді, 25 років тому мене обрали на єпископа. У той період було важко, адже не було ніяких сучасних наукових книжок, видань для катехизації, окрім дуже старих. Тож ми тоді шукали способи, щоб рухатися вперед… Через два роки с. Луїза Цюпа, СНДМ, заступник голови Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ, приїхала з Бразилії працювати, тож ми скликали з’їзд катехитів з усього світу, який відбувся в Рудному в 1995 році. На цьому заході зібралося понад сто найкращих катехитів того часу. Одна з ідей, яка тоді пролунала, полягала в тому, що треба писати загальний Катехизм УГКЦ. Варто зауважити, що всі ідеї з того з’їзду ми втілили протягом кількох років. Ми працювали над ним 10 років та мали чимало з’їздів катехитів, науковців та інших фахівців нашої Церкви. Він вийшов у 2011 році. Я поважаю ту команду, яка працювала над Катехизмом, і радий, що вони — найкращі теологи світового рівня нашої Церкви — ще досі живуть. До речі, Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав був у цій команді та відповідав за моральну частину Катехизму, о. Мирон Бендик — за першу частину, а п. Михайло Петрович — за літургійну частину. Слід зазначити, що були різні форми катехизації — книжки, які допомагали вчителям/катехитам катехитизувати, а також катехитичні школи, інститути, тощо. Велику допомогу у встановленні й розвитку катехитичного служіння надав і далі надає Катехитично-педагогічний інститут УКУ, який є науковою і методичною базою у творенні і впровадженні катехитичних програм. На мою думку, написання Катехизму з’єднало нашу Церкву. Катехизм — наша віра і офіційне вчення Церкви — це те, на що ми спираємося як Церква. Ми зараз бачимо, що УГКЦ є сильною і потужною, бо вона знає, якою вона є та що їй потрібно».

Блаженніший Святослав і владика Петро Стасюк у катедральному храмі Святих апостолів Петра і Павла у Мельбурні, Австралія, 21 вересня 2014 року.

«Stella Maris»

Також від вересня 2013 року до вересня 2018 року єпископ Петро Стасюк опікувався Відділом морського апостоляту Української Греко-Католицької Церкви.

У портових містах Австралії владика неодноразово зустрічався з моряками, благословляв їх перед далекими рейсами та підтримував родини, що чекали на берегах.

Особливо важливою сторінкою його служіння стала робота в мережі «Stella Maris». З 2008 по 2013 рік владика Петро був єпископом «Stella Maris Австралії», а з 2013 по 2018 — єпископом-промоутером «Stella Maris Україна». Його внесок був настільки глибоким, що він вважався одним із провідних експертів міжнародної мережі, впроваджуючи зміни як в Австралії, так і по всьому світу.

За його ініціативи та особистим фінансуванням було здійснено переклад міжнародного посібника «Stella Maris» українською мовою — цього самого, який сьогодні капелан «Stella Maris Ukraine» щодня роздає морякам під час шип-візитів у портах Великої Одеси.

Бути близькими

25 серпня 2018 року владика Петро Стасюк став головним капеланом Спілки української молоді (СУМ). 4 серпня 2019 року Пленум Крайової управи Спілки Української Молоді в Австралії прийняв рішення надати єпарху для українців-католиків в Австралії, Новій Зеландії та Океанії владиці Петру Стасюку звання «Почесний член СУМ в Австралії».

Владика Петро Стасюк - почесний член СУМ, 4 серпня 2019 року.

15 січня 2020 року Папа Франциск призначив отця Миколу Бичка єпископом Мельбурнської єпархії Святих апостолів Петра й Павла УГКЦ, прийнявши попередньо зречення владики Петра Стасюка у зв’язку із досягненням 75-річного віку.

Єпископи Петро Стасюк та Микола Бичок під час інтронізації останнього 12 липня 2021 року.

Підсумовуючи основні зусилля свого єпископського служіння, владика Петро Стасюк зазначив: «Близькість, співчуття та ласка! Це близькість до Бога, у молитві, у Літургії. Це близькість до людей, єпископа. Єпископ несе серйозну відповідальність за всіх до Бога. Повинна бути близькість один до одного. Ми не можемо не довіряти один одному. Ми повинні бути єдиними у місії. Тільки диявол хоче поділу. Важливим є також співчуття до інших. Бог прощає все і кожному, хто кається. Якщо ми живемо в домі Божому (Церкві), ми повинні намагатися співчувати один одному».

13 серпня 2025 року у Вінніпезі (Канада) о 13:30 за місцевим часом упокоївся у Бозі владика Петро Стасюк, єпископ-емерит Мельбурнської єпархії УГКЦ. Владика Петро відійшов до вічності на 83-му році життя, 59-му — священства і 33-му — єпископства в Домі Пресвятої родини, яким опікуються сестри служебниці.

«Смерть єпископа Петра Стасюка завершує життя, віддане служінню Українській Католицькій Церкві в Австралії та Новій Зеландії. Єпископ Петро, член Згромадження редемптористів (ЗНІ), також зробив значний внесок у роботу Австралійської конференції католицьких єпископів і був постійним нагадуванням єпископам про присутність і важливість східних католицьких церков як життєво важливої частини католицької громади тут, на цій землі. Дякуючи Богові за дар єпископа Стасюка духовенству та народу Української єпархії в Австралії, ми молимося за його вічний спокій. Нехай його смерть також служить нагадуванням усім нам продовжувати молитися за справедливий і тривалий мир у країні, віру та традиції якої він так високо цінував», — мовив у своєму листі-співчутті єпископ Тімоті Кастелло, Президент Австралійської єпископської конференції.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ