Єпископ Богдан Дзюрах у #ДорогоюНадії: 23. Езра і Неємія: надія стає дійсністю, яку потрібно захищати
У день, коли українці знову переживають випробування війною та боротьбою за власне майбутнє, у духовних роздумах дедалі частіше лунає паралель із біблійною історією. Як колись ізраїльський народ після років вигнання повернувся до Єрусалима, щоб відбудувати зруйнований храм, так і наш народ сьогодні покликаний відновлювати не лише зруйновані міста, а й духовні основи свого життя. Про це нагадує владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, роздумуючи над Книгою Езри — свідченням віри, надії та Божої вірності Своєму народові.

Книга Езри описує сповнення надій старозавітного Божого народу, коли після сімдесяти років вигнання до Вавилону перський цар Кир дозволяє Божому людові повернутися до Єрусалима й відбудувати храм.
Подія була настільки ж неочікуваною, наскільки вимріяною. У захопленні незбагненними Божими дорогами натхненний автор влучно передає почуття, які тоді нуртували в серцях багатьох ізраїльтян: «Заходилися вони співати на переміну, хвалити й дякувати Господеві: „Бо він добрий, бо його милість до Ізраїля вічна“. І ввесь народ кричав сильним голосом, прославляючи Господа за те, що закладалися підвалини Господнього дому» (Езри 3, 11).
Роздумуючи над тими подіями, псальмоспівець порівнює їх зі сном: «Коли Господь повернув сіонських бранців, немов би сон ми бачили. Тоді уста наші сповнилися сміху, і радости — язик наш. Тоді між народами загомоніли: „Велике діло вчинив Господь над ними!“ Велике діло вчинив Господь над нами — ми раділи… Хто сіє у сльозах, з радістю буде жати. Іде з плачем, несучи мірку зерна, а повертається додому радий, несучи снопи з собою» (Пс. 126).
Справді, бувають події в історії народів, які видаються настільки неймовірними, що здається — наче це сон. Після тривалого пригноблення й неволі народ завдяки Божому втручанню виходить на свободу, отримує можливість відбудови, споруджує храм як знак духовного відродження народу й людини.
Мабуть, щось подібне пережив і наш народ після розпаду імперії зла — Радянського Союзу. Ті, хто були сучасниками, а то й учасниками тих подій, могли б також сказати: «Здавалося, що це був сон». Радість і ентузіазм визволеного народу, однак, приспали його пильність — і цим скористався підступний ворог.
Тепер ми розуміємо, що, так само як ізраїльтяни після повернення до Єрусалима мусили не лише відбудовувати його мури й храм, але й захищати саме своє право на існування від довколишніх ворогів, — так і ми, отримавши від Бога дар визволення та свободи, покликані виборювати власне право на існування як народ, держава, як вільні люди.
Вражаючий опис цього подвійного завдання — відбудови й захисту — подає Книга Неємії, яка є продовженням Книги Езри: «Ті, що будували мур і ті, що носили вантажі, були озброєні: однією рукою робили роботу, а однією тримали зброю» (Неєм. 4, 11).
У всіх цих діях народ покладався на «Господа великого і страшного», Який «зводить задуми ворогів нінащо» (пор. Неєм. 4, 8–9) та дає своєму народові силу змагатися за свої права і натхнення до духовного і суспільно-політичного відродження.
Молитва
Господи Боже, Спасе наш і Визволителю,
Ти врятував Свій народ від поневолення,
відроджуй у нас гаряче прагнення єднання з Тобою.
Відбудуй у наших серцях живий храм Твого Святого Духа
на камені віри, у дусі молитви, діяльної любові та непохитної надії.
Пресвята Богородице, Мати Церкви і наша Мати,
бережи наш народ, який у паломництві свободи
повертається до гідності дітей Божих — до самого Бога.
Віднови в нас радість спасіння
і зроби нас будівничими Божого миру та любові. Амінь.
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії
СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви





