Єпископ Богдан Дзюрах у #ДорогоюНадії: 23. Езра і Неємія: надія стає дійсністю, яку потрібно захищати

26 жовтня 2025

У день, коли українці знову переживають випробування війною та боротьбою за власне майбутнє, у духовних роздумах дедалі частіше лунає паралель із біблійною історією. Як колись ізраїльський народ після років вигнання повернувся до Єрусалима, щоб відбудувати зруйнований храм, так і наш народ сьогодні покликаний відновлювати не лише зруйновані міста, а й духовні основи свого життя. Про це нагадує владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, роздумуючи над Книгою Езри — свідченням віри, надії та Божої вірності Своєму народові.

Єпископ Богдан Дзюрах у #ДорогоюНадії: 23. Езра і Неємія: надія стає дійсністю, яку потрібно захищати

Книга Езри описує сповнення надій старозавітного Божого народу, коли після сімдесяти років вигнання до Вавилону перський цар Кир дозволяє Божому людові повернутися до Єрусалима й відбудувати храм.

Подія була настільки ж неочікуваною, наскільки вимріяною. У захопленні незбагненними Божими дорогами натхненний автор влучно передає почуття, які тоді нуртували в серцях багатьох ізраїльтян: «Заходилися вони співати на переміну, хвалити й дякувати Господеві: „Бо він добрий, бо його милість до Ізраїля вічна“. І ввесь народ кричав сильним голосом, прославляючи Господа за те, що закладалися підвалини Господнього дому» (Езри 3, 11).

Роздумуючи над тими подіями, псальмоспівець порівнює їх зі сном: «Коли Господь повернув сіонських бранців, немов би сон ми бачили. Тоді уста наші сповнилися сміху, і радости — язик наш. Тоді між народами загомоніли: „Велике діло вчинив Господь над ними!“ Велике діло вчинив Господь над нами — ми раділи… Хто сіє у сльозах, з радістю буде жати. Іде з плачем, несучи мірку зерна, а повертається додому радий, несучи снопи з собою» (Пс. 126).

Справді, бувають події в історії народів, які видаються настільки неймовірними, що здається — наче це сон. Після тривалого пригноблення й неволі народ завдяки Божому втручанню виходить на свободу, отримує можливість відбудови, споруджує храм як знак духовного відродження народу й людини.

Мабуть, щось подібне пережив і наш народ після розпаду імперії зла — Радянського Союзу. Ті, хто були сучасниками, а то й учасниками тих подій, могли б також сказати: «Здавалося, що це був сон». Радість і ентузіазм визволеного народу, однак, приспали його пильність — і цим скористався підступний ворог.

Тепер ми розуміємо, що, так само як ізраїльтяни після повернення до Єрусалима мусили не лише відбудовувати його мури й храм, але й захищати саме своє право на існування від довколишніх ворогів, — так і ми, отримавши від Бога дар визволення та свободи, покликані виборювати власне право на існування як народ, держава, як вільні люди.

Вражаючий опис цього подвійного завдання — відбудови й захисту — подає Книга Неємії, яка є продовженням Книги Езри: «Ті, що будували мур і ті, що носили вантажі, були озброєні: однією рукою робили роботу, а однією тримали зброю» (Неєм. 4, 11).

У всіх цих діях народ покладався на «Господа великого і страшного», Який «зводить задуми ворогів нінащо» (пор. Неєм. 4, 8–9) та дає своєму народові силу змагатися за свої права і натхнення до духовного і суспільно-політичного відродження.

Молитва

Господи Боже, Спасе наш і Визволителю,
Ти врятував Свій народ від поневолення,
відроджуй у нас гаряче прагнення єднання з Тобою.
Відбудуй у наших серцях живий храм Твого Святого Духа
на камені віри, у дусі молитви, діяльної любові та непохитної надії.

Пресвята Богородице, Мати Церкви і наша Мати,
бережи наш народ, який у паломництві свободи
повертається до гідності дітей Божих — до самого Бога.
Віднови в нас радість спасіння
і зроби нас будівничими Божого миру та любові. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії