Єпископ Богдан Дзюрах у #ДорогоюНадії: 18. Пророк Ілля: Надія, що зростає у тиші

21 жовтня 2025

У кожній епосі Господь посилає Своїх пророків — людей, через яких промовляє до сердець, що заблукали серед суєти світу. Пророк Ілля — одна з найяскравіших постатей Старого Завіту, приклад ревної віри й мужності у боротьбі з відступництвом. Його шлях — це не лише історія пророчого служіння, а й глибоке свідчення про людську слабкість, стомленість і потребу Божого доторку. У драматичних подіях його життя ми бачимо правду про кожного з нас: навіть найсильніші духом часом занепадають, шукаючи у тиші голос Бога, який є джерелом справжнього життя й надії.

Єпископ Богдан Дзюрах у #ДорогоюНадії: 18. Пророк Ілля: Надія, що зростає у тиші

Пророк Ілля — один із найбільш ревних у своїй протидії поширенню ідолопоклонства серед свого народу, а водночас — один із найбільш радикальних у своїх діях пророків Старого Завіту.

Однак після вражаючого успіху пророк впадає у глибоку кризу, яку характеризують втома, тривога за своє життя і майже тиха розпач. Він кличе до Бога у своєму пригнобленні, прохаючи ласки смерті: «Буде з мене! Тепер, Господи, візьми мою душу, бо я не ліпший від моїх батьків» (1 Цар. 19, 4).

Втім, Господь — не Бог смерті, а життя. У Своєму милосерді Він зміцнює ослаблені рамена і підносить занепалих духом. Спершу ця укріплююча Божа присутність виявляється на тілесному рівні: Бог посилає Іллі «печений на камені корж і жбан з водою», які той, пробуджений від сну Ангелом, знаходить біля своєї голови (див. 1 Цар. 19, 6).

Господь Бог, Творець людини, знає, що стан людського духу часто тісно пов’язаний із тілесним здоров’ям. Тож у Своєму піклуванні Він посилає нам Свої дари, щоби підбадьорити нас і зміцнити нашу надію.

Як не згадати тут Ісуса в пустелі і Його зворушливі слова: «Жаль Мені цих людей, бо ось уже три дні, як вони перебувають зо Мною і не мають що їсти. А відпустити їх голодними не хочу, щоб, бува, не охляли десь по дорозі» (пор. Мт. 15, 32).

Відтак Господь дає Себе пізнати Іллі у ледь відчутному вітерці та входить із ним у спілкування. Тричі Господь запитує Іллю: «Чого ти тут?» — тобто запрошує щиро оглянути свій дотеперішній шлях віри й поставити собі суттєві запитання:

Задля чого — або, радше, задля Кого — я тут?
Про що мені в моєму житті найбільше йдеться?
Чому мій дух такий тривожний і збентежений?

Зрештою, Господь кріпить Іллю, додає йому відваги та сили продовжувати шлях пророчого служіння і покликання. Бог не докоряє йому і не позбавляє Своєї благодаті, а шепоче в тиші серця слова розради, втіхи й надії.

Багато святих переживали у своєму житті періоди духовної посухи, глибокі ночі сумнівів, тривоги й страху. І попри все, вони шукали зустрічі з Богом і дозволяли Йому провадити себе — навіть посеред сутінків непевності й знеохочення.

Нам теж не раз потрібно вміти зупинитися й на молитві вслухатися в тишу, сповнену Божої присутності. Дозволити Богові промовити до нашого серця. Так, Бог знає наше серце й усе, що в ньому: знає нашу ревність і горливість щодо Його справи, а також нашу втому, біль і розчарування. Він нахиляється над нами, підбадьорює, укріплює й оновлює надію.

Молитва

Господи, що промовляєш у тиші серця,
коли мій дух тривожиться,
Ти приходиш у тихому подиху Святого Духа,
шепочучи до серця: «Моя дитино, не тривожся, Я з тобою!».
Даруй мені уважність слуху і відкритість серця!

Богородице, Мати священного мовчання,
яка вміла відкривати Божу присутність і чути голос Бога
у тиші свого розмоленого серця,
навчи мене слухати Бога навіть тоді,
коли здається, що Він мовчить.
Навчи мене надіятися на Нього,
навіть коли не можу всього зрозуміти і збагнути. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії