СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЄдність Церков чи приєднання до Церкви? — досвід минулого і сучасність. Про презентацію книги о. Поля Кутюр’є «Екуменічний заповіт»
У всесвітній мережі презентували український переклад «Екуменічного заповіту» французького священника Поля Кутюр’є.
«Сучасні християнські групи стоять одні навпроти одних так, ніби вони ніколи не були знайомі, — писав у своєму „Екуменічному заповіті“ французький священик Поль Кутюр’є. — Вони повинні відкрити одні одних, пізнати, полюбити, виявити та дослідити те, що є спільного в їхньому християнському житті. І ця спільна спадщина є набагато більшою та глибшою, ніж гадають»…
Костянтин Сігов
Днями відбувся онлайн-круглий стіл з нагоди виходу в світ українського перекладу праці отця Поля «Молитва та єдність християн. Екуменічний заповіт». Цей круглий стіл у дні Всесвітнього тижня молитов за єдність християн об’єднав учасників різних християнських конфесій із п’яти країн: богословів, священиків, керівників духовних освітніх закладів. Модерував цю зустріч консультант із питань релігії та стратегічного планування Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, керівник видавництва «Дух і літера» Костянтин Сігов.
Варто нагадати, що український переклад книжки Поля Кутюр’є вже увійшов до нової онлайн-бібліотеки Софії, сайт якої презентували на круглому столі голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Олена Богдан та священник ПЦУ, ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості Георгій Коваленко.
Олена Богдан
«Це електронне зібрання цитат і текстів, думок сучасності і минулого, які допомагають нам розкрити різні аспекти мудрості, — пояснює Олена Богдан. — Це також майданчик для діалогу, де люди різних поглядів і віросповідань спілкуються про любов, довіру, правду, справедливість, гідність та інші важливі для нас сфери буття». Пані Олена запросила долучатися до цього проекту різні релігійні та етнічні спільноти, філософів, культурологів та мистецтвознавців.
«Cмирення відкриє перекриті шляхи»
У 1934 році отець Поль Кутюр’є з французького міста Ліон започаткував «Октаву Молитви за Єдність». 1939 року назву було змінено. Відтоді і до сьогодні це «Тиждень молитви за єдність християн». Ініціатива не була новою. Ще у 1894 року Папа Лев ХІІІ заохочував католиків до молитви за єдність у великодній час. Англіканці і п’ятидесятники молилися за єдність протестантів. Тобто, кожна конфесія вболівала за єдність… своєї конфесії, окремо від інших. Або ж мала на увазі намірення: щоб інші, нарешті, навернулися в «єдино правильну віру» і всі християни завдяки цьому поєдналися. І лише Поль Кутюр’є став запрошувати до гурту християн різних конфесій, аби спільно молитися за вирішення глобальних проблем людства.
Почався тривалий і тернистий шлях до сприйняття цієї ідеї на офіційному рівні. Аж у 1968-му Католицька Церква офіційно затвердила Тиждень молитов за християнську єдність. Отець Поль не дожив до цього дня 15 років.
«Поль Кутюр’є був рукоположений у священики в 1906 році, — розповідає Костянтин Сігов. — Цьому передувало розділення Церкви і держави. Державні чиновники приходили в монастирі й парафії Франції і описували майно. Цей контекст не надто сприяв любові і тим речам, про які писав Кутюр’є. Але саме він подолав розбрат».
Після рукоположення Поля Кутюр’є спрямовують викладати природничі науки в духовному навчальному закладі. Там він працював до 1946 року — майже 40 років. Розуміння математики, фізики, біології та фізики наклалося на його духовні роздуми, давши їм чіткість, структурованість і легкість.
Ольга Вох
«Його учні не вважали його харизматичним — він мав тихий голос, слабке здоров’я, — розповіла учасникам круглого столу членкиня екуменічної комісії єпархії Святого Володимира Великого в Парижі Ольга Вох, яка опікувалася підготуванням перекладу праці отця Поля до друку. — Він мав фобію мікробів і вірусів і часто мив руки, як ото ми сьогодні. Виглядав досить банально, жив у дуже бідних умовах. Він не був на чолі якихось інституцій, не мав команди чи бюджету. Не був доктором богослов’я. Слабке здоров’я і брак фінансів не давали йому подорожувати. Але попри це, сьогодні ми, українці ХХІ століття, чомусь збираємося на круглий стіл, щоб говорити про книжку отця Кутюр’є. У чому секрет?»
Ольга Вох навела кілька спогадів сучасників про отця Поля. Вони відзначали, що за його простою зовнішністю горіло полум’я великої духовної напруги. Його найінтенсивнішою діяльністю була невтомна молитва. І залучення інших до молитви. Він листувався з 400-ми представниками різних конфесій — протестантами й православними. І постійно просив їх молитися. Писав перелік питань для молитов, зокрема, щоб були надруковані афіші до Тижня єдності або щоб зібрати кошти для проведення конференції з його нагоди.
Отець називав молитву «диханням душі». Можливо тому ніколи не нудьгував від рутини, а перебував, за його словами, у стані невимовної радості. «У молитві я отримую дари, збираю їх і віддаю Христові — божественному збирачеві. У цьому віддаванні полягає незбагненна радість святих. Якщо я зосереджуюся на собі і спиняю цей рух, який струмує через мене, тоді я відчуваю самотність» — говорив отець Кутюр’є. І називав зупинку в русі молитви і дарів «пеклом на землі».
Одна лютеранка зі Швеції, яка листувалася з отцем Кутюр’є, запевняла, що «секрет життя отця Кутюр’є і його прекрасної здатності обіймати стількох представників різних конфесій полягає в словах, які він зробив гаслом свого останнього на цій землі Тижня молитов за єдність: „Смирення відкриє перекриті шляхи“.
«Духовне змагання» поліконфесійності
Мирослав Маринович
«Екуменічний заповіт отця Поля з’явився задовго до ІІ Ватиканського Собору, — зазначає віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович. Як кажуть, „кожна ідея народжується як єресь і помирає як догма“. Звісно, не кожна єресь веде до істини. Але мене завжди вражало, що кожна велика ідея, яка згодом творила свій власний всесвіт, народжувалася як „єресь“ у всесвіті попередньому».
Пан Мирослав нагадує, що людиною може керувати не лише Боже натхнення, а й злий дух. І немає іншого мірила для розрізнення одного і другого як тільки чесний висновок: чи примножується внаслідок твоєї діяльності любов? Отець Поль пише, що для творіння, яке походить безпосередньо від любові, любов стоїть попереду знань, і готує єдність умів в істині. Суперечка ж закриває душі для подиху Святого Духа, бо люди одразу стають у захисну позицію. Мирослав Маринович проводить тут паралель з висловлюванням Константинопольського Патріарха Атенагора, що гордість у богослов’ї «від усвідомлення своєї правоти, із догмата, а то і з самого Бога творить зброю, що падає на голови інших».
«Чи варто молитися за те, щоб інша Церква програла, а твоя перемогла? — риторично запитує пан Мирослав. — Утім, єдність не є синонімом до слів „гомогенність“ та „уніфікація“. Маємо роззброїтися, не зрікаючись своєї правди». Про це говорив отець Поль Кутюр’є: «Не треба думати про будування на спільній площі храму, до якого всі зійшлися б на спільну молитву, покинувши свої власні храми».
о. Петро Балог
Утім «навернення» часом сприймають як «перетягування» когось з іншої конфесії на свій бік. Натомість, екуменізм вимагає особистого навернення кожного до Христа. Про нове прочитання слова «навернення» говорив директор Інституту релігійних наук святого Томи Аквінського у Києві отець Петро Балог, наводячи слова отця Поля: «Дорога до єдності лежить через особисте навернення».
Про «священну війну навернень» згадував перекладач книжки отця Поля, душпастир УГКЦ у Швейцарії отець Назарій Заторський. «Моє дитинство минало в час, коли Українська Греко-Католицька Церква виходила з підпілля і поставало питання поділу церковного майна, — розповів отець Назарій. — Мої дідусь і бабуся мешкали в так званому „поділеному“ селі, де греко-католики боролися за право почергового користування сільським храмом. Я добре уявляю, що таке конфесійний поділ і ворожнеча».
Книжка стала для перекладача нагодою переосмислити власний досвід конфесійного протистояння та усвідомити, що поліконфесійність, попри неприродність такого стану для християн, може мати і позитивний ефект. Доброзичлива міжконфесійна конкуренція за уми і серця — це те, що мотивує і Церкви, і окремих християн. Отець Кутюр’є називає її «духовним змаганням», коли визнання іншого християнина допомагає усвідомити суть власних релігійних переконань. І краще втілювати їхні засади в життя.
Книга о. Поля Кутюр'є "Молитва та єдність християн"
Дозволити себе перемогти
Єпископ Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви Павло Шварц, член Міжнародної групи «Примирення в Європі», наголошує на актуальності «Екуменічного заповіту» для нашої країни. «В Україні є екуменічна співпраця між Церквами, але вона ще далека від ідеалу, — каже єпископ Павло. — А коли називаєш захід „екуменічним“ — готуйся, що половина запрошених не прийде. Напевне, це страх перед втратою власної церковної ідентичності. Далеко не всі розуміють сенс цього слова». Очільник лютеран переконаний, що після прочитання цієї книжки важливо розпочати дискусію, задуматися, що можна зробити, щоб більше співпрацювати в Україні не тільки у сфері соціального служіння.
Павло Шварц
Про перешкоди на рівні словника і ментального контексту говорив також Костянтин Сігов. Він нагадав, що екуменізм був офіційно засуджений Ватиканом і тривалий час до ІІ Ватиканського собору багато людей зазнавали за нього переслідувань. Слід налагоджувати взаємодію також між духовним і світським середовищами. Так, сьогодні у світському, медійному середовищі Києва є люди, для яких слово «екуменізм» простіше вжити, ніж «духовність». Натомість у середовищі духовних людей, кліриків і мирян, слово «духовність» є ближчим за «екуменізм». Зміна на позитивний бік вжитку цих слів — це велика і делікатна справа. Адже для Поля Кутюр’є «духовність» і «екуменізм» — синоніми.
Сьогоднішня криза екуменізму в церковному середовищі робить книжку Кутюр’є ще актуальнішою, ніж коли вона була написана, вважає директор Інституту Екуменічних Студій УКУ Павло Смицнюк. «В Інституті ми щороку організовуємо Молитву за єдність, — каже пан Павло. — Недавно в одному інтерв’ю мене спитали, які результати цієї молитви? От люди приходять, моляться, і потім ідуть і цілий рік не роблять нічого, що б наблизило Церкви. Я думаю, що Поль Кутюр’є в цій книжці дає відповідь на ці питання: у молитві ми віддаємо справу єдності християн у руки Божі». За словами богослова, отець Поль запрошує нас змінити «оптику», перестати шукати самоствердження і дозволити себе перемогти, побути жертвою. Молитва є стовідсотковим екстрімом пасивності — і є єдиним реальним кроком до єдності.
«Поль Кутюр’є запрошує дивитися на світ по-новому, — наголошує Павло Смицнюк. — Як добрий психолог, він каже, що треба піднестися над кризою, не бути зацикленими на наших невдачах. Треба забути не тільки те зло, яке нам зробили інші конфесії чи яке наша конфесія зробила іншим. Але і те, що ми вже десятиліттями топчимося на місці».
Джерело надії і місток між суспільствами
Митрополит Борис Ґудзяк
«Що ми осягнемо? Хто взагалі сьогодні читає книжки? — риторично запитував архиєпископ Філадельфійський УГКЦ владика Борис Ґудзяк. — Екуменізм у 1960–70 роки був в авангарді, а зараз дехто каже, що то наївно… Утім для мене поява цієї книжки є джерелом надії. У Києві виходить друком переклад французької книжки, який здійснив священик родом зі Львівщини, що живе у Швейцарії. Цього 100 років тому годі було очікувати!».
Видання українською книжки Поля Кутюр’є «Молитва та єдність християн. Екуменічний заповіт» підготували спільно Паризька єпархія Святого Володимира УГКЦ і видавництво «Дух і літера». Як сказано в слові редактора, задум книжки виник у ході спілкування членів Паризької єпархії УГКЦ та двох християнських спільнот, пов’язаних з отцем Кутюр’є. Це Шевтонська чернеча обитель бенедиктинців у Бельгії, заснована 1925 року задля єдності християн. І місія на потребу емігрантів з Російської імперії та СССР, заснована в Ліоні 1932 року з ініціативи отця Кутюр’є, що згодом стала католицькою парафією візантійського обряду святого Іринея Ліонського.
«Французька єпархія Святого Володимира в Парижі взялася за цей твір тому, що хоче бути містком між Українською Церквою і французьким суспільством як в екуменічних, так і в інших духовних та культурних питаннях. Ми хочемо, щоб французи більше дізналися і про Україну, і про працю тут Української Церкви», — каже апостольський адміністратор Паризької єпархії УГКЦ владика Гліб Лончина. У 2018 році єпархія спільно з Українським Католицьким Університетом видала переклад французькою мовою книги «Переслідувані за правду», про УГКЦ за совєтських часів. Її передали усім єпископам Франції. Минулого року з видавництвом «Свічадо» єпархія видала книжку «Понад бар’єрами» — зібрання доповідей архиєпископа Ігоря Ісіченка на конференціях на теренах Паризької єпархії у 2015–2019 роках.
«Це добрий приклад і для інших єпархій різних Церков, щоб книги свідчили про бажання інтелектуального та екуменічного зростання», — наголошує Костянтин Сігов. Він нагадує, що вступ до українського видання «Екуменічного заповіту» написав єпископ Дідьє Берте, голова Ради в справах єдності християн і стосунків із юдаїзмом Конференції єпископів Франції, який неодноразово відвідував Київ і Львів. У своїй передмові він наголошує: «Я особливо тішуся, що духовний заповіт Поля Кутюр’є тепер буде опубліковано українською — мовою дружньої та любленої країни, будучи землею взаємопроникнення культур і конфесійної розмаїтості, Україна в особливий спосіб приймає виклик молитви та праці задля єдності. Вона також із власного досвіду знає, що екуменізм дійсно пов’язаний з боротьбою за людську гідність і за мир».
За матеріалами Ярослави Музиченко для Релігійно-інформаційної служби УкраїниПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
Локації
Персони
Владика Гліб ЛончинаАпостольський адміністратор єпархії святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, Апостольський делегат у Швейцарії і країнах Бенілюксу
