СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Довіряти Богові…» проповідь Блаженнішого Святослава у вісімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа
Довіряти Богові… Нехай це Боже слово буде сьогодні потіхою для всіх нас. Ми тривожимося щоразу, коли в Україні оголошують повітряну тривогу. Не знаємо, що і куди «прилетить». У моменти страху згадайте заклик Христа: відчальте зі Мною на глибінь! Можливо, момент найбільшого болю і страху несе в собі голос Христа, кличе нас на незнану глибину, у якій нас чекатиме не розчарування, а безодня Божої любові й сили. Довіряймо Богові та Його животворному Слову і наші сіті ніколи не будуть порожніми. Про це мовив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у вісімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа, 16 жовтня 2022 року, відвідуючи Одещину.
«Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву»
(Лк. 5, 4).
Преосвященний владико Михайле!
Всесвітліший отче Романе, пароху цієї парафії!
Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі діти!
Дорогі в Христі брати і сестри, які заповнили сьогодні нашу живу парафію тут, в Одесі!
Слава Ісусу Христу!
Історія, яку ми щойно чули в книзі Святого Євангелія (Лк. 5, 1–11) тут, в Одесі, що слугує морськими воротами України, є добре зрозумілою. Ми чуємо розповідь про рибалок. Вони знають, де водиться риба та в який час і в якому місці її потрібно ловити. Ось приходить Христос — як колись до Генезаретського озера, так сьогодні сюди, до нашого Чорного моря — і дивиться на щоденну працю людини.
Чудесна ловитва риби на глибині
Те, що відбувається далі, є настільки глибоким і таїнственним, що ми цього не можемо збагнути і усвідомити. Рибалки полощуть порожні сіті, бо нічого не зловили — їх досвід і людська мудрість виявилися безплідними. Христос приходить до Петра і каже дивні речі: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву» (Лк. 5, 4). Петро добре знав, що такий наказ не матиме практичного результату. Про це також говорять дослідники Святого Письма — не завжди на глибині є риба. На той момент, про це добре знав апостол, риба була в певному місці Генезаретського озера, у яке впадає сім теплих джерел. Петро відповідає: «Наставнику, всю ніч трудились ми і нічого не піймали, але на Твоє слово закину сіті» (Лк. 5, 5). Не на голос власної мудрості чи мого професійного досвіду, але на Твоє слово закину сіті!
Відтак рибалки відчалили з Христом на глибінь, закинули сіті і зловили стільки риби, що сіті почали рватися, а човни ледь не втопилися під вагою улову.
Тоді Петро пізнає Господа. Він розуміє, що до нього прийшов не простий мандрівний учитель, а сам Бог, Творець неба і землі, за яким він готовий піти, покинувши все, і стати Його учнем.
«Безодня кличе до безодні»
Що ж це за глибінь, про яку говорить Христос? Зазвичай ми думаємо, що це глибина дна моря. Насправді ж, щось набагато глибше від нашої людської уяви. Там, на морській глибині, були ще дві інші глибини: з одного боку — Петро, який у глибині серця шукав Бога, і всі ті, що прийшли послухати Ісусового слова, а з іншого — живий Бог, якого Святе Писання описує як безодню, глибину, яку не можна зміряти.
Псалмоспівець дає нам ключ до розуміння цієї події: «Безодня кличе до безодні під гуркіт Твоїх водоспадів» (Пс. 42, 8). Одна безодня — людське серце, та глибина, якою є сама людина і яка кличе у скруті до Бога, тому що бажає бути не порожньою, як сіті Петра після невдалої ловитви, а наповненою. Її заповнити можуть не так повні сіті риби, як інша глибина, якою є сам Бог-Творець! Лише Він може наповнити будь-яку безодню в серці людини, яку сам створив, щоб у ній жити і спочивати. Тому в кінці Христос кличе Петра за собою: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити» (Лк. 5, 10).
Дуже дивне це слово… Але якщо ми вслухаємося в слова псалмоспівця, то впізнаємо власний досвід пошуку за Богом, зокрема під час війни: «Душа моя жадає Бога, Бога живого, — коли бо прийду й побачу обличчя Боже? Сльози мої стали мені хлібом удень і вночі, коли день-у-день мені говорять: „Де Бог твій?“ (Пс. 42 (41), 3–4)». Це йдеться про кожну людину, яка є в небезпеці та над якою сміється ворог, кажучи: а де є Бог твій? А ми відповідаємо, звертаємося до нашої душі, внутрішньої безодні: «Чом побиваєшся, душе моя, і тривожишся у мені? Надійсь на Бога, бо я ще буду Його прославляти, Спасителя обличчя мого і мого Бога» (Пс. 42 (41), 6)!
Ми мріємо про розвиток нашої Церкви в Одесі!
Думаю, що слова про безодню і глибину, про пошук Бога розкривають зміст апостольської місії. Бо саме апостоли виловили по світу і привели до Христа Спасителя множество народів, усіх тих, що Його не знали і не чули, але за Ним тужили і вкінці змогли Його особисто зустріти.
Це Христове Євангеліє особливо промовляє тут, на березі Чорного моря. Пригадую собі, що коли я вперше сюди прийшов із владикою Михайлом, тут була закинута крамниця. Не міг уявити, що одного дня приїду сюди, щоб служити Архиєрейську Літургію. Тоді, можливо, усім нам Христос сказав, як колись Петрові: ану, відчальте на глибину, помрійте трошки. Наша людська мудрість казала, що з тієї закинутої крамниці, у якій збиралися залежні люди, що становили небезпеку для околиці, не може бути нічого доброго. Але Господь Бог сказав нам відчалити на глибину і закинути сіті. Владика Михайло найбільше хвилювався за мешканця із сусіднього будинку, який міг скаржитися, що під його вікнами збудують церкву. Владика поблагословив цей будинок і сьогодні він є помешканням священника. «… Закиньте ваші сіті на ловитву» (Лк. 5, 4) — ми відповіли: на Твоє слово, Учителю!
Ми мріємо! Ми мріємо про розвиток нашої Церкви в Одесі та на Одещині, навіть тоді, коли чимало зусиль людської мудрості не дали можливості знайти місця для спорудження храму. Але в повному довір’ї до Тебе, Учителю, ми йдемо за Тобою на глибину і закидаємо сіті! Дивіться, як багато сьогодні великої риби в ті сіті потрапило! Скільки добрих людей Одеси, які шукали Бога, зібралося сьогодні в цьому храмі! А ще більше приходить тих, що під час війни шукають порятунку і засобів до виживання. У цьому храмі сьогодні здійснюються слова Христа: «Віднині людей будеш ловити» (Лк. 5, 9)!
Таїнство Священства на наших очах
Зараз відбудеться ще одна історична подія, яка покаже глибину, на яку ви сьогодні відчалили в цьому маленькому, але святому храмі. Перед вашими очима народиться новий священник: диякон з Миколаєва Олексій отримає благодать Духа Святого, стане причасником апостольської місії, яку Христос доручав Петрові і своїм першим учням-апостолам. Такої події, владико Михайле, ми точно не могли собі уявити — щоб тут, у колись закинутому місці, була глибина, на яку сходить Дух Святий! …
Чоловік, якого сьогодні наповнить своєю благодаттю Дух Святий, є особливою людиною. Наш диякон Олексій вступив до Київської семінарії вже не в молодому віці. Не називатиму числа, скажу тільки, що багато хто із семінаристів вважав його за тата. Олексій багато років прожив у подружжі, ба більше, має сина. Він відчув поклик Христа — покинув усе і пішов за Ним. Цікаво, що глибина цього покликання виявилася лише на початку війни, коли ми були змушені евакуювати семінарію, тому що російський фронт стояв за кілька десятків кілометрів від семінарії, у Броварському районі. Диякон Олексій єдиний залишився в семінарії разом із людьми, які приходили до її підвалів як до бомбосховища. На той час Миколаїв був ще відносно спокійним містом, а Київ став осердям першої хвилі війни. Згодом чоловік повернувся додому, щоб доглядати свого сина (він є особою з особливими потребами). Диякон донині був у Миколаєві, навіть більше, під бомбами і обстрілами закінчив семінарію онлайн, склав важкий іспит, щоб стати бакалавром богослов’я. Сьогодні з Миколаєва він приїхав сюди, щоб прийняти рукопокладення в Христові священники.
Дивна глибінь Божого задуму стосовно всіх нас! Дивна глибінь, яка відповідає нам! Ця Божа безодня не є для нас далекою чи чужою. Ця безодня сама приходить до нас як прояв любові й милосердя Бога до людини. Тому кажемо сьогодні разом із псалмоспівцем: «Чом побиваєшся, душе моя, і тривожишся у мені? Надійсь на Бога, бо я ще буду Його прославляти, Спасителя обличчя мого і мого Бога» (Пс. 42 (41), 6)! Дивна глибінь! Вона, можливо, глибша, ніж у Чорному морі за кілька сотень метрів звідси. Бо ми відчуваємо, що Христос перебуває разом із нами, Він тут! А де є Бог, людині ніколи нічого не забракне, зокрема тій, що відважиться довіритися Богові цілковито.
Довіряти Богові…
Довіряти Богові… Нехай це Боже слово буде сьогодні потіхою для всіх нас. Ми тривожимося щоразу, коли в Україні оголошують повітряну тривогу. Не знаємо, що і куди «прилетить». У моменти страху згадайте заклик Христа: відчальте зі Мною на глибінь! Можливо, момент найбільшого болю і страху несе в собі голос Христа, кличе нас на незнану глибину, у якій нас чекатиме не розчарування, а безодня Божої любові й сили. Довіряймо Богові та Його животворному Слову і наші сіті ніколи не будуть порожніми. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
