СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Домашня Церква і парафія — це грані одного життя»: сім думок владики Богдана Данила про покликання дружини священника
Чи є дружина священника лише супутницею свого чоловіка, чи її служіння також можна назвати покликанням? Як поєднати життя родини із душпастирським служінням? Чи повинна дружина священника працювати? І що допомагає священникові не втратити внутрішніх сил у час війни?
Під час Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Данило, єпископ Пармської єпархії Святого Йосафата (США), поділився своїми роздумами про особливе місце дружини у житті священника. Ми зібрали сім головних думок із цієї розмови.
«Жінка майбутнього священника мала би мати покликання до священства»
Саме таку пораду почув ще семінарист Богдан Данило від свого духівника. «Коли я вступив у семінарію, мій духівник, який був римо-католиком, мені радив так: „Богдане, одного дня ти матимеш нагоду вибирати дорогу одруженого або неодруженого священства. Я не знаю, яку дорогу ти обиреш, зокрема, чи зустрінеш людину, яка ділитиме з тобою священство. Але я дам тобі одну пораду: жінка майбутнього священника, твоя майбутня дружина, якщо вибереш одружене священство, мала би мати покликання до священства“.
Владика пригадує цей досвід і сьогодні, адже переконаний: він дуже точно описує місію дружини священника.
«Жінка майбутнього священника мала би мати покликання до священства. Не в тому розумінні, що вона стоятиме при престолі чи дияконуватиме під час Літургії. Але в тому розумінні, що вона повинна розуміти Таїнство Священства».
За словами єпископа, коли дружина усвідомлює природу священничого служіння, вона стає не стороннім спостерігачем, а співучасницею покликання свого чоловіка.
«Домашня Церква і парафія повинні бути гранями одного єдиного життя»
Священниче служіння нерідко ставить сім’ю перед непростими викликами. Парафія потребує часу, уваги й жертовності. Водночас цього самого потребують дружина і діти.
Владика Богдан переконаний: проблема виникає тоді, коли ці дві реальності починають протиставляти одна одній.
«Якщо кандидат до священства обере когось, хто не буде розуміти священства, його родинне життя завжди буде потерпати… І священник, коли буде на парафії, відчуватиме певну провину, що дружина очікує на те, щоб він посвятив свій час для неї і для дітей».
Саме тому, підсумовує єпископ,
«Домашня Церква і парафія в священничому житті повинні бути гранями одного єдиного життя».
Дружина покликана розуміти не лише чоловіка, а й його служіння
Колись багато дружин священників походили зі священничих родин. Вони змалку бачили, як живе священник, знали особливості такого життя, його радощі й труднощі.
Сьогодні ситуація змінилася. Часто майбутня дружина священника закохується передусім у хлопця, а вже згодом відкриває для себе покликання, яке вони переживатимуть разом.
Саме тому, переконаний владика Богдан, ключовим стає не походження, а готовність зрозуміти, чим насправді є Таїнство Священства.
«Я є за те, щоб дружини реалізовували себе»
Ще один стереотип, який розвіює владика Богдан, стосується професійної діяльності дружини священника.
«Я є за те, щоб дружини працювали».
На його думку, праця не лише допомагає реалізувати Богом дані таланти, а й підтримує сім’ю матеріально.
«Ми не йдемо до священства заради грошей, а йдемо, щоби послужити людині. Але коли ви маєте дружину та дітей, ви також є зобов’язані забезпечити їх як чоловік, як батько цієї родини».
Водночас владика наголошує: будь-яка професія повинна залишатися вірною християнським моральним принципам, навіть якщо це вимагає непростих життєвих рішень.
Священник також потребує людини, яка його вислухає
У час війни дедалі частіше говорять про втому й емоційне виснаження священників.
На переконання владики Богдана, саме родина може стати тим місцем, де священник знаходить підтримку й відновлення.
«Коли приходить це вигорання, якийсь тяжкий момент, й отець повертається до рідного дому, то має можливість відновитися».
Для самого єпископа такими людьми завжди були його друзі та мама, з якою він міг поділитися своїми переживаннями. Подібний простір довіри, каже він, повинен існувати і в кожній священничій родині.
Особливо проникливо архиєрей говорить про українських священників, які сьогодні виховують дітей під час війни.
«Я дякую нашим отцям за те, що вони не бояться творити родину, мають дітей, виховують їх в часі війни».
І додає слова, які, мабуть, найкраще підсумовують усю розмову:
«Коли ти приходиш додому і береш на руки свою маленьку дитину, яка настільки невинна і дивиться на тебе лише очима любові, всі твої труднощі, всі твої перепони відходять на задній план».
Війна нікуди не зникає, каже єпископ. Але поруч із дитиною вона набуває іншої перспективи.
«Ти починаєш жити для тієї дитини…»
Наприкінці розмови владика Богдан говорить не стільки про священство, скільки про надію.
«Ти починаєш ще і ще жити для тієї дитини, щоб їй залишити світ, в якому вона виростатиме без війни, пізнаючи лише правду, любов і єдність».
Саме тому, на його переконання, дружина і діти не є «додатком» до священничого покликання. Вони стають тим місцем, де священник сам знаходить підтримку, відновлює сили й щоразу наново відкриває сенс свого служіння.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦЛокації
Персони
Владика Богдан ДанилоЄпископ Єпархії Святого Йосафата із осідком у м. Парма (штат Огайо, США), Голова Патріаршої комісії у справах духовенства
