СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиДо річниці від Дня смерті кардинала Любомира Гузара. Про нерелігійні сторінки біографії Блаженнішого
Діяльність духовної особи важко сприймати поза релігією, як і діяльність політика поза політикою. З іншого боку, це зовсім не означає, що плоди зусиль людини у якійсь іншій для неї, не першорядній сфері не можуть бути значними, видатними. Приклад глави УГКЦ, митрополита Андрея Шептицького твердо переконує, що очільник Церкви може асоціюватися і з мистецькою та науковою сферами, соціальним та економічним життям, і з медициною, благочинною діяльністю тощо.
При цьому, чи не найбільше соціум потребує таких світлих особистостей в найбільш темні часи — роки випробувань чи просто змін, коли хтось повинен взяти на себе ініціативу та пов’язану з нею відповідальність. Й велике щастя для вірних УГКЦ та всього українського народу, що граф Шептицький мав гідних послідовників. Один з таких — його наступник на посту глави УГКЦ, кардинал Любомир Гузар. 31 травня виповнюється п’ять років відколи він відійшов. Користуємося нагодою, щоб пригадати цю Особистість. Про це — у статті Євгена Гулюка для релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова».
«Війна увійшла в моє життя […] коли на Львів упали перші бомби»
Львів був одним з перших українських міст (на той момент входив до складу Другої Речі Посполитої), яке побачило Другу світову війну. У вересні 1939 року, тобто на момент початку активних бойових дій у війні, Любомиру Гузару було трохи більше шести років. Однак, уже тоді він зрозумів, наскільки кривавим може бути погляд війни, наскільки потворним є її обличчя, а ще — наскільки безмежною буває безкарна жорстокість. У часі цих трагічних подій він часто звертав увагу на страшні речі, які відбувалися поза полями бойових дій, в повсякденні. Зокрема, на те, як радянські війська, які у 1941 році під тиском німців відступали зі Львова, вбили величезну кількість в’язнів, не розбираючись чи винні у чомусь ті, що знаходились у в’язницях.
У пізніших розмовах та інтер’ю блаженніший пригадував, що йому ще в учнівські роки доводилося бачити невинних постріляних людей на вулицях Львова. Ці образи на все життя закарбувалися в його пам’яті, утверджуючи постулат про неможливість повторення подібного сценарію в історії людства. На жаль, здійснитися цьому не судилося і сьогодні ми знову є свідками подібного лиха і тваринної жорстокості ворога.
»… багато чого в психології українців йому незрозуміло досі…»
Величезна частина життя Любомира Гузара минула поза межами України. Ще в 1943–1944 роках його родина залишила наші терени і перебралась до Австрії, далі до США. Таким чином, на рівні особистого досвіду, Любомир Гузар не знав, що таке життя в СРСР, не відчував но собі безпосередньо злочинної та антилюдської сутності цього тоталітарного режиму. Натомість, він навчався та виховувався, виростав у США — провідній демократії світу, яка в той час саме ставала масовим трендом, стандарти життя якої наслідувались у різних куточках планети. Попри все, Любомир Гузар ніколи не втрачав зв’язку з рідною землею. Він отримав релігійну освіту в греко-католицькій традиції і дуже багато часу проводив в оточенні вихідців з українських земель. Ієрарх часто зазначав, що в такому середовищі, у родинному колі, особливо під час святкувань, звично лунали побажання, щоб наступного року знову зібратися в такому складі, але вже в Україні.
До рідної України він повернувся лише в 1993 році: «Мені стали сльози в очах. Я був на рідній землі». Український паспорт о. Любомир отримав ще пізніше, а український період його життя був не таким вже й тривалим. Однак, зроблено за той час було досить багато і речей дійсно значимих. Щось із цього вже помітили та відзначили, значення інших його дій ще відкриватимуть і осмислюватимуть в недалекому майбутньому. До найбільш визначальних моментів варто зарахувати перенесення осідку глави УГКЦ зі Львова до Києва. Останнє є утвердженням загальноукраїнського, а не локального, масштабу УГКЦ, відзначенням пов’язаності цієї Церкви з традицією Володимирового хрещення. З іншого — це і чітке акцентування уваги на тому, що УГКЦ — це одна зі східних церков, зі східним обрядом. Непересічність фігури блаженнішого Любомира та винятковість його дій відзначали й фахівці. Доктор філософських наук та релігієзнавець Юрій Чорноморець сказав про ієрарха так: «Разом з Гузаром до українських церков прийшла європейська культура спілкування з політичними інститутами — не просити матеріальних пільг для себе, а говорити про принципи і цінності».
«Майдан наших надій»
Хоча на той момент Любомир Гузар уже не був очільником церкви і мав проблеми зі здоров’ям, був у дуже поважному віці, але він все одно долучався до подій Революції Гідності та підтримував учасників Майдану своїм безмежним авторитетом. «Працюй, ніби все залежить від тебе. А молися до Господа, ніби все залежить від Нього» — сказав блаженніший під час одного з виступів. Ці слова слухали десятки тисяч, мільйони українців, які зібралися на Майдані, чия увага була прикута до цих подій з ціллю змінити свою країну і вибороти повагу до людського життя.
Варто також сказати і про те, що це — далеко не перші дії блаженнішого Любомира подібного характеру. Скажімо, наприкінці 90-х років він відмовився засудити учасників акції «Україна без Кучми», чим створив простір дії та самовираження для громадянського суспільства в той час. Що більше, у 2011 році він виступив одним із ініціаторів створення групи «1 грудня» — громадської ради інтелектуалів, спрямованої на розвиток громадянського суспільства та демократичних перетворень в Україні.
«Скільки мов ти знаєш…»
Любомир Гузар був не лише видатним церковним діячем та людиною з активною громадською позицією, але й тонким психологом, який знаходив вихід з найскладніших ситуацій, суперечливих конфліктів. Це неодноразово відзначали люди, які добре його знали. Також блаженніший блискуче володів мовами. Мовою людських сердець і іноземними мовами.
Щодо другого, він сам відзначав, що може вільно спілкуватися українською, польською, англійською, німецькою та італійською мовами. Окрім того, Любомир Гузар знав і інші іноземні мови: «… також володію іншими іноземними, класичними та літургійними мовами». Після цього переліку на думку спадає відома фраза — «Скільки мов ти знаєш — стільки разів ти людина!». Це точно про блаженнішого Любомира.
Безцінні настанови
Такі сильні і світлі особистості, як кардинал Любомир, мають здатність озвучувати безцінні смисли та надзвичайно пророчі слова. Наступну фразу він говорив про дещо інші події, але коли її читаєш, не покидає враження, що сказана вона про сьогодення, останній виток російської агресії проти України і спротив українців окупанту: «Моя мрія про Україну ще не здійснилася, зовсім ні. Українське суспільство все ще дуже розділене, і питання зовсім не в нинішній війні. Нас довгий час ділили між різними країнами. Через це ми не хочемо і не вміємо спілкуватися один з одним. Ми не відчуваємо єдності, а значить, і власної сили. Війна, якою б жахливою вона не була, це шанс подолати нашу відчуженість один від одного».
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Блаженніший Любомир Гузар // Синод єпископів Української Греко-Католицької Церкви [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://synod.ugcc.ua/data/blazhennishyy-lyubomyr-guzar-430/
- Духніч О. Могутній старець. Як Любомир Гузар став моральним авторитетом нації // НВ, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://nv.ua/ukr/publications/mogutnij-starets-jak-ljubomir-guzar-stav-moralnim-avtoritetom-dlja-natsiji-spetsproekt-nv-65191.html
- Любомир Гузар: глава УГКЦ, який повів церкву на схід // BBC News. Україна, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.bbc.com/ukrainian/features-38303285
- Смеречанська О. Блаженніший Любомир: «Війна увійшла в моє життя 1 вересня 39-го, коли на Львів упали перші бомби» // Історична правда [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/8/38076/
