Десять тез владики Богдана Дзюраха про вірність у любові

23 травня 2020

Впродовж 18–22 травня 2020 року Секретар Синоду Єпископів владика Богдан Дзюрах очолював вже традиційний Молебен за відвернення пандемії коронавірусу у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у м. Києві. У цей період спільної молитви владика Богдан за допомогою духовних наук також запропонував родумати над рисами справжньої любові, яких нас навчає своїм прикладом Пресвята Богородиця.

Десять тез владики Богдана Дзюраха про вірність у любові

У п'ятій науці "Богородиця - Мати і Вчителька вірної любові" владика Богдан Дзюрах застановився над значенням вірності у любові та способами її вияву у теперішньому суспільстві. Пропонуємо кілька основних тез із цієї духовної науки:

І що ми бачимо там, на Голгофі? Ми бачимо вершину — не географічну, але духовну, — вершину земного життя Ісуса, яка назавжди стане також вершиною духовного життя усіх Його учнів. Бо це — вершина об’явленої Божої любові. Любові вірної аж до кінця.
Любов — це не абстрактне, філософське поняття, Любов — це саме життя, Боже життя, яке Господь Ісус нам об’явив і передав в Святому Дусі.
Передовсім вірна до кінця любов проявляється у служінні.
Кому ми, християни покликані служити? Свята Мати Тереза з Калькутти не має найменшого сумніву щодо того, хто є адресатом нашої любові, нашого служіння: «в першу чергу найбільш убогі, ті, хто не почувається любленим, самотні, найбільш зранені, знедолені». При цьому йдеться завжди не про якісь геройські вражаючі діла, а про звичайні буденні справи.
Ми подивляємо і захоплюємося видом такої смиренної і вірної в малих речах любові, яку виявляють батьки, що день і ніч доглядають і виховують своїх дітей; лікарі, що жертвують своїм здоров’ям і життям заради порятунку ближніх; наші воїни-захисники, які, я переконаний, керуються не просто своїм військовим чи громадянським обов’язком, але керуються любов’ю до власного народу і до Батьківщини; наші волонтери і усі ті, котрі смиренно з дня на день несуть підтримку, поміч і послугу всюди там, де є така потреба…

Ми, християни, маємо реабілітувати слова служіння і слуга, які часто надуживають, а тому — компрометують, подібно як в часах комуністичного режиму були скомпрометовані такі поняття як свобода, правда, гідність. Хтось слушно зауважив, що в жодній іншій газеті не було так багато брехні, як в комуністичній газеті «Правда». Важко теж уявити собі більшу компрометацію служіння, як ситуація, коли «слуги» роз’їжджають на Лексусах і Мерседесах, а ті, кому вони мали б служити, змушені масово виїжджати за кордон на заробітки, або ще гірше — порпатися в смітниках у пошуках їжі.
Вірність у любові, як правило, неможлива без прощення. Бо наша людська любов часто виявляє свою крихкість, недосконалість, слабкість. При цьому найчастіше ми найбільше ранимо тих, котрі нас найбільше люблять і кого ми найбільше любимо. Тому нам треба дуже часто омивати нашу любов, наші відносини із Богом і з нашими ближніми, водою покаяння і прощення.
Вірність у подружній любові викликає пошану, похвалу і вдячність. Але лише самі вони, чоловік і дружина, знають, скільки праці, труду, самовідречення і витривалості потрібно, щоб зберегти і поглибити подружню любов, на дорогу якої вони стають у день вінчання. І, очевидно, тут неможливо обійтися без прощення. Вже згадана Св. мати Тереза з Калькутти, будучи сама богопосвяченою особою і великою Слугинею Бога і убогих, підкреслила одного разу незамінність прощення для зрілого християнського подружжя: «Щоби створити сім’ю, достатньо полюбити. А щоби зберегти — потрібно навчитися любити і прощати». Дякуймо сьогодні за всі наші подружжя, які з великими жертвами зберігають вогонь любові, підтримують його вірністю, скріплюють взаємним служінням, відновлюють терпеливістю і прощенням.
Нарешті справжня християнська любов, любов, що є вірна до кінця, осягає своє довершення в любові до ворогів. Приклад такої любові дають нам мученики, котрі молилися за своїх переслідувачів, бажали їхнього спасіння, вимолювали в Господа прощення для них.
Заручімося прикладом і заступництвом Пресвятої Богородиці і всіх Святих, як ми про це щоденно молимося в наших літургійних богослуженнях: «Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Владичицю нашу, Богородицю і Приснодіву Марію, зі всіма Святими пом’янувши, самі себе і один одного, і все життя наше, Христу Богові віддаймо».