Десять тез владики Богдана Дзюраха про терпеливість у любові

22 травня 2020

У Патріаршому соборі в Києві триває щоденна молитва за припинення пандемії коронавірусу і недужих, а також за здоров’я медичних працівників. Цього тижня Молебень до Богородиці очолює владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ. Разом з цим владика Богдан проводить духовні науки.

Десять тез владики Богдана Дзюраха про терпеливість у любові

У своїй четвертій науці «Богородиця — Мати і Вчителька терпеливої любові» владика Богдан Дзюрах роздумував над чеснотою терпеливості та її значення для нашого духовного життя сьогодні. Ділимося основними думками із духовної науки Секретаря Синоду Єпископів УГКЦ:

  • Коли говоримо чи чуємо про християнську терпеливість, то, як правило, думаємо про страждання, які слід витривало зносити. І справді, Господь наш Ісус Христос, коли заповідає своїм учням прийдешні переслідування, обіцяє їм вічне спасіння за перенесені терпеливо випробування і страждання: «Вашою терпеливістю ви спасете душі ваші» (Лк. 21, 19).

  • Існує погляд на терпеливу любов ще з іншої перспективи, а саме, з перспективи сподівання, очікування на щось добре, власне — на дозрілий плід витривалої і терпеливої любові. Великий богослов Ганс Урс фон Бальтазар подає такий опис терпеливої Божої любові: «В любові є завжди оцей момент довіри, прагнення, цього очікування, повного пошани, свободи іншого, його непередбачуваного дару. Хотіти заперечити цей момент очікування у любові означало б хотіти вбити любов» (Homo creatus est).

  • Ісус Христос поєднує в собі усі відтінки та аспекти терпеливої любові, любові, яка приймає на себе страждання задля інших, і любові, яка шанує волю Отця і яка вміє чекати, вміє очікувати сповнення Обітниці Отця у воскресінні. Святійший Отець Франциск, згадуючи про спасіння, яке приніс Господь Ісус, підкреслює важливість в цьому ділі Божої терпеливості: «Ісус не усунув зла зі світу, а подолав його у самому корені. Його спасіння не є магічним, а є спасінням терпеливим, тобто містить в собі терпеливість любові, яка приймає на себе тривоги і усуває їхню деструктивну силу. Терпеливість любові. Це любов чинить нас терпеливими. А ми так часто втрачаємо терпеливість. Також і я…».

  • Ми так часто і так легко втрачаємо терпеливість. Нікому, як правило, не подобається чекати. Нікому не хочеться стояти в черзі. Нікому не подобається, як хтось блокує автомобільний рух на дорозі, створюючи трафік. В таких випадках, як правило, нам вистачає терпеливості щонайбільше на одне авто із сусідньої полоси. Якщо ж ще одне авто проситься, щоб ми його пропустили, то з нашою терпеливістю вже починаються проблеми…

  • Ми, люди віруючі, навіть у молитві буваємо нетерпеливі. Хтось просить Бога: «Боже, прошу Тебе, дай мені терпеливість…, але вже зараз!».
  • Якщо маємо виконати заповідь Господню: «Люби ближнього, як себе самого»(див. Лев 19, 18; Мр. 12, 31), то мусимо вчитися мати терпеливість до самих себе, до наших слабкостей, падінь і немочей, які є невіддільні від цієї нашої людської природи. Це, часом, здається найважчим. Ми буваємо нетерпеливі і роздратовані в нашому серці на самих себе, а відтак цю роздратованість перекидаємо на наших ближніх, як правило — на найближчих, найрідніших, ранимо їх і ображаємо, а потім ще більше ненавидимо себе за нашу таку недоречну і невідповідну поведінку. Круг замикається, а розірвати його може лише любов, смиренне прощення собі і прохання про пробачення у наших ближніх.

  • Це наше життя часто позначене різними обмеженнями, так само, як і особи, посеред яких ми живемо. І це не дивно, бо ми самі і різні люди поруч з нами мають свої слабкості, природні обмеження, риси характеру, які можуть не всім подобатися. Приймати іншу людину такою, якою вона є, з її фізичними, психічними і духовними обмеженнями, не нарікаючи і не засуджуючи — це теж ознака терпеливої любови.

  • Але особлива терпеливість потрібна у недосконалостях і браках морального характеру. Наша нетерпеливість в даному випадку посилюється відчуттям справедливого гніву, який нуртує в нас на вид гріховної поведінки наших ближніх. Проте, якщо ми справді прагнемо їхнього навернення, ми повинні вчитися чекати, не пасивно, чи ще гірше оминаючи дану особу нашим повним ігноруванням. Ми радше мали б огорнути її нашим милосердям і скерувати щиру молитву до Господа за неї.

  • Може це здатися парадоксальним, але нам часто треба вчитися бути терпеливими також з Богом […]. Ми втрачаємо терпеливість, коли починаємо сумніватися в Божій любові, коли чогось не розуміємо, або коли Бог неначе «запізнюється» зі спасенним втручанням в нашу особисту, родинну чи національну історію. Коли навколо згущуються хмари, коли проблеми напастують нас, як морські хвилі, коли ми втомлені і виснажені, а помочі немає… Тоді і з наших грудей виривається докірливий зойк до Бога, як це було не раз у випадку старозавітного псалмоспівця: «Доки, о Господи, зовсім будеш мене забувати? Доки ховатимеш лице твоє від мене? Доки журбою буду терзати мою душу, тужити щодня серцем? Доки мій ворог буде зноситись надо мною?» (Пс. 13, 2–4).

  • Терпелива любов має своїх двох «рідних сестер» — живу віру в Божу присутність у всіх обставинах життя і тверду надію, що остаточне слово завжди буде за Богом, за любов’ю.

  • Нідерландський священик, популярний духовний автор Генрі Ноуен сказав одного разу вислів, який мені припав до серця: він вважає, що християн неправильно вважати оптимістами, бо оптимізм каже: сьогодні є погано, але завтра буде краще; християни натомість є людьми надії, а надія каже, що вже сьогодні посеред сутінків чи темряви випробувань і труднощів діє всепермагаюча Божа благодать, яка обов’язково буде мати останнє слово в людському житті… Мушу закінчувати, щоб не випробовувати вашої терпеливості.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae