СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиДень памʼяті і молитви: єпископи УГКЦ про Голодомор-геноцид 1932–1933 років
У четверту суботу листопада в Україні традиційно вшановують жертв голодоморів. У цей день українці відвідують поминальні богослужіння, підносячи молитву за усіх загиблих. О 16.00 год. оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку», у межах якої всі охочі несуть свічки до пам’ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні. Цьогоріч, у день пам’яті 25 листопада, припадає 90-а річниця Голодомору-геноциду 1932–1933 років.
Пропонуємо Вашій увазі кілька думок єпископів Української Греко-Католицької Церкви про цю жахливу та болючу сторінку української історії та християнську відповідь на безмежну жорстокість російського імперіалізму, який і сьогодні через війну продовжує нищити український народ.
Владика Богдан Дзюрах під час Літургії в катедральному храмі Покрови Пресвятої Богородиці та ап. Андрея Первозванного м. Мюнхен (Німеччина) 26 листопада 2022 року:
«Ми сьогодні молимося за наших братів і сестер. Це є найціннішим, що вони потребували тоді. Ми сьогодні молимося знову і завжди будемо, допоки б’ється українське серце, бодай одне на рідних землях і на поселеннях, доти буде живою пам’ять про тих наших братів і сестер. Вона буде вічною в Бога і вічною в людей. Але вічна пам’ять також зобов’язує до того, щоб залишатися вірними Богу — творити добро. Бо тільки тоді, коли ми творимо добро, Боже Слово буде звернене до нас як Слово воскресіння і надії, як слово спасіння і життя. Натомість, ті, хто чинить зло, почують Боже Слово як вирок. Вирок справедливий, який неодмінно настане для кожного злочинця — тодішніх і теперішніх злочинців, вбивць нашого народу. У цьому можемо не сумніватися, бо Бог є справедливий суддя, не тільки люблячий Отець».
Владика Ярослав Приріз під час поминальної молитви у м. Дрогобич 26 листопада 2022 року:
«Метою організаторів геноциду було не тільки знищити мільйони українців. Більшовицький режим прагнув викорінити з душ нашого народу християнську свідомість, змусити зректися віри, мови, національної ідентичності, жертовної любови до ближнього та Батьківщини, посіяти страх. Українців намагалися поставити в умови, коли, аби вижити, вони мали б доносити на сусіда, вислужуватися перед окупантом — ось що принесло Україні поневолення большевицькою режимом, що почався понад 100 років тому. Їхня зброя — національний розбрат, зневіра, нехтування історичним досвідом, втрата релігійних цінностей».
Ніна Марченко, Голодомор - геноцид українського народу
Владика Борис Ґудзяк під час поминальної молитви у 86-ту річницю Голодомору 1932–1933 років 24 листопада 2019 року:
«Голодомор, який позбавив життя мільйони людей, зруйнував родини і стер з лиця землі цілі села — це не просто трагедія, це токсична травма українського народу. Камінь, який падає у воду, навіть без звуку, творить концентричні кола, які поширюються довго і далеко. Смертельні рецидиви Голодомору і вбивчий вплив радянського режиму тривають досі. Усі ми носимо у собі наслідки цієї великої травми. Наші особисті, соціальні, політичні та економічні стосунки позначені страхом і онтологічним та моральним скепсисом. Брак відчуття безпеки, неспроможність довіряти одне одному, якась особлива пристрасть одне одного обманювати, зраджувати, продавати, зрештою продавати самих себе — це наслідки токсинів, які в 30-х роках і взагалі в часи червоного і коричневого тоталітаризмів потрапили у душу нашого народу. Ми не можемо себе зрозуміти, не осмислюючи, не омолюючи, не оплакуючи і не зцілюючи токсичну травму, якої зазнав наш народ, особливо через Голодомор».
Владика Степан Сус під час поминальних заходів 26 листопада 2022 року:
«Але, все ж таки, ми маємо усвідомлювати те, що однією із складових війни, яку ми зараз переживаємо, всіх тих обставин історії нашої країни і великого Голодомору було те, що ми є українцями. Усі наші Герої, наші люди загинули через те, що були українцями, які носили вишиванки, які співали українські пісні, які дотримувалися українських традицій, які спілкувалися українською мовою. Вони робили все для того, щоби це життя було наповнене світлом навіть тоді, коли була темрява, вони не переставали бути світлом для інших. Вони світили надією, правдою, бажанням перемогти всяке зло, всяку ненависть — усе те, що руйнує людське життя і спокій […].
І сьогодні у контексті усіх тих наших історичних подій, пам’ятаючи цю велику жертву усіх українців, які загинули під час Голодомору, ми з вами маємо ще раз і ще раз у глибині свого серця відчути відповідальність за свою країну, відповідальність за те, що ми є справді народом, який є народом мучеників. Але не для того, щоби далі терпіти і вважати себе постійно мучениками і пригнобленими, але для того, щоби вчити інших цінувати життя».
Владика Гліб Лончина під час Літургії у базиліці Сан Сюльпіс у м. Парижі (Франція) 17 листопада 2019 року:
«Голодомор, тобто геноцидний голод, навмисне організований радянською владою для того, щоб вбити жахливою смертю наших братів і сестер, громадян України. Термін „Голодомор“ (що походить від слів „голод“ та „морити“) означає вбивство голодом.
Це, безперечно, справжній геноцид, запланований та холоднокровно виконаний. Для всіх нас докази цього винищення голодом породжують сумнів; і таке ж питання виникає, як для Голокосту, так і для всіх інших людських трагедій: де був Бог? Це — таємниця […].
Бог присутній всіх скрізь і назавжди; Він нас підтримує; Він дає нам життя; Він рятує наші душі. Він особливим чином присутній з тими, хто зазнає жорстокого поводження та насильства, переслідувань та насильницької смерті. Господь завжди на боці жертв».
Владика Тарас Сеньків під час віче-реквієму на території меморіального комплексу «Борцям за волю України» у м. Стрий 27 листопада 2021 року:
«Ця трагедія — геноцид сьогодні торкається усіх нас з глибини історії болючими ранами, які кровоточать досі. Той голос крові волає до неба і до нині — волає про справедливість, волає про милосердя, волає про пам’ять. Про справедливість тому, що передісторією цієї трагедії стали події, котрі розвивалися на початку 20-х років минулого століття, коли наш народ у стражденній боротьбі за власну незалежність, самостійність та гідність, в особі представників влади, не зумів знайти єдності, а їхні вуха відкрилися на солодкий шепіт московських слів і обіцянок, а це стало початком трагедії. Про милосердя, тому що ця трагедія відкриває те, якою звіриною може бути поведінка людини, яка втратила віру в Бога, доброту, людяність, милосердя, котре здатне лікувати рани стосунків, але коли його нема — відкривається сутність зла через діла людства. Волає про пам’ять, щоб вона не згасла як свідок, котрий би зупиняв нас, коли йдемо не тою дорогою. Але передусім — це голос, котрий волає до нас, щоб ми не втратили пам’ять про майбутнє. Голос брата з глибини дев’яностоліття лунає сьогодні до нас про те, щоб майбутнє, котре нам Господь приготував не було більше позначене такими великими трагедіями».
Владика Микола Бичок у Зверненні до Австралійської Конференції католицьких єпископів 9 листопада 2023 року:
«Голодомор — не просто біль і рана. Це — чорна діра нашої історії, яка могла безповоротно поглинути не тільки Україну, але й будь-яку надію на життя. Український народ зазнав найбільшого геноциду у своїй історії серед інших народів, а саме винищення суттєвої частини людей за кількістю та за своїм значенням […]. Голодомор 1932–33 років — це наша спільна пам’ять і спільний біль. В Україні немає жодного роду, жодної сім’ї, яку б не зачепила ця трагедія. Мільйони наших родичів, односельців, земляків, замучених голодом — це не просто жертви несправедливості режиму. Це винищення носіїв нашої української традиції, культури та духовних цінностей».
Владика Діонісій Ляхович під час Літургії за жертв Голодомору у катедральному храмі Свв. Сергія і Вакха у м. Рим (Італія) 27 листопада 2021 року:
«Імперії та ідеології замість любові пропагують ненависть, замість доброти — злобу, замість прощення — помсту, замість миру — війну, замість радості — плач, замість спокою — вибухи бомб. Вони вбивають, п’ють кров невинних людей, відбирають останній кусень хліба, вбивають мільйони людей у різний спосіб. Ми споминаємо сьогодні тих, у кого відібрали хліб у тій країні, яка найбільше продукує хліба і може годувати ним цілу Європу. Це сталося в одній із імперій зла, яка у своїй суті була цілком протилежною до царства любові і мирного співжиття, яким є Царство Боже».
Владика Теодор Мартинюк під час поминальної молитви на Театральному майдані у м. Тернопіль 28 листопада 2020 року:
«День пам’яті Голодомору об’єднує весь наш народ у молитві і скорботі, адже неможливо є, щоби людське серце у пам’яті про ті страшні події було байдуже. Тому нині єднаємося, молимося за тих наших прадідів, прабабусь, яких намагалися зломити. Однак українського народу неможливо зломити. Неможливо зломити наших військових, медичних працівників і всіх тих, які тепер, у ці часи випробування, готові передати кисневу маску своєму ближньому. Такого народу не можливо зломити, коли він є єдиний, коли він є братом і сестрою […]. Цей день пам’яті волає до нас живучих у XXI столітті, щоб по серед нас нікого не було, що відчуває голод. Постараймося, щоби бачити біля себе свого ближнього, його біду і потребу, ділитися, могти бути справді братом і сестрою, бо в цьому є сила українського народу».
Владика Василь Івасюк під час віче-реквієму у м. Коломия 28 листопада 2020 року:
«Пам’ятати і знати про жахливу трагедію Голодомору — це дуже мало. Її потрібно носити у душі і серці […]. Ми не можемо викреслити цих подій із власної пам’яті, адже це наша історія і наша правда, наш шлях до свободи. Ті, нещасні люди не вмерли за щось, вони не боролися, не воювали і не відстоювали своє право на життя. Їм не дали такої змоги, бо більшість з них просто згасла на очах. І не тому ми маємо пам’ятати про це, бо так треба, бо воно колись було, а тому що це наша історія, наша правда, наш шлях, який нам довелось пройти. Нас нищили, вбивали, морили голодом, а ми йшли, спотикались, падали, але вставали, піднімали один одного і ступали далі…»
Владика Богдан Дзюрах у коментарі Департаменту інформації УГКЦ про вшанування жертв Голодомору 23 листопада 2013 року:
«У першу чергу, згадуємо жертви братів і сестер, які були замордовані сталінським режимом жахливою смертю — Голодомором. Люди, які відійшли в таких трагічних обставинах, потребують наших молитов. Ми не знаємо в якому стані духа вони переживали останні дні свого буття на землі. Ми не знаємо, що творилося в їхніх серцях, в їхніх душах. Можемо тільки здогадуватися, скільки в них було болю, страху. Хочемо молитися, щоб вони знайшли вічний спочинок, вічний упокій у батьківських обіймах Бога. Наша молитва є потрібна, щоб залікувати пам’ять, страшні рани, які залишив комуністичний режим на тілі нашого народу. Тільки молитвою можемо подолати оте зло, заручниками якого є впродовж десятиліть панування комуністичної системи. Щоб Господь Бог був милосердний до їхніх провин, гріхів. Щоб прийняв їхню жертву як знак покаяння не тільки за власні гріхи власного народу, а більше — злочини тих катів, які завдавали їм несправедливої смерті».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
