СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Чого нас навчають жінки-мироносиці?» Відповідає владика Ярослав Приріз
30 квітня, в неділю Жінок-мироносиць, владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення бр. Олегу Бережанському і бр. Івану Злупку, випускникам Дрогобицької духовної семінарії.
Під час проповіді єпископ зазначив, що недільне євангельське читання можна поділити на дві частини: у першій частині головною дієвою особою є Йосиф, побожний чоловік з Ариматеї, а у другій — жінки-мироносиці. Відтак проповідник запропонував більш детально поглянути на дійових осіб із євангельського уривку, щоби чогось від них навчитися.
Звертаючи увагу на другу частину євангельського уривку, а саме — на приклад жінок-мироносиць, єпископ розповів, що ці жінки ніколи не покидали Ісуса. Вони були з Ним до кінця під хрестом. Вони дивилися, де поклали Його тіло. Вони першими прийшли до гробу і першими дізналися про воскресіння. Вони першими проголосили цю новину, коли побігли розповісти про благу вістку учням, які тоді все ще боялися, а тому поховалися. Так мироносиці стали першими благовісниками Христового Воскресіння.
«Під час жахливих подій страждань і смерті Христа, жінки виявилися хоробрішими, ніж Його найближчі учні. Проте ця хоробрість не залежить від статі. Це любов робить людей сміливими! І неважливо кого: чоловіків чи жінок. Ці жінки сильно любили Христа, тому й були сильними. Розкаяна грішниця Марія Магдалина, яку Христос воскресив від могили гріха до нового життя у Бозі, перша проголосила добру вістку воскресіння. До честі жіноцтва завжди треба пам’ятати: вони були найближче до хреста у Велику П’ятницю і першими біля гробу у воскреслий ранок», — відзначив єпископ Самбірсько-Дрогобицький.
Чого ж нас навчають ці жінки-мироносиці? Відповідь на це запитання у своїй проповіді дає владика Ярослав далі.
Насамперед, вони поспішають до гробу Спасителя рано-вранці. «Ранок — це найкращий час для того, щоб зустріти воскреслого Господа у молитві. Наші дні будуть справді благословенними, якщо кожного дня „рано — вранці“ ми звертатимемо свої думки до Ісуса переможця смерті. Жінки пішли до гробу на світанку, — Христос є тим правдивим Сонцем, яке має освітлювати наш день з перших його хвилин. День буде зовсім іншим, якщо почати його з Ісусом», — зазначає архиєрей.
Далі проповідник наголошує, що звістки про Воскресіння Божого Сина жінки отримують першого дня тижня, тобто у неділю. «Неділя — перший день тижня — досі залишається днем, коли ми, як Мироносиці, приходимо до Божого храму з пахощами нашої віри і любові та зустрічаємо живого і воскреслого Христа через Слово Боже і Святі Таїнства. Це по-особливому виявляється у недільній Утрені, коли після читання Євангелія, яке розповідає про одну з одинадцяти появ Ісуса після Воскресіння, вірні вітають поцілунком воскреслого Христа у Євангелії, яке священнослужитель виставляє на тетраподі. Воскреслий Христос приходить і стає посеред нас. Ми бачимо Його своїми очима і цілуємо своїми устами. У цій єдиній дії Утреня охоплює все значення Дня Господнього — особисто зустріти воскреслого Христа сьогодні у Його слові і Євхаристії. Саме тому, коли ми молимося на недільній Утрені, то промовляємо: „Воскресіння Христове бачивши…“. Через нашу особисту зустріч з Ним у Його слові й Євхаристії, ми справді Його бачимо…» — підкреслив владика Ярослав.
Також мироносиці не прямують до гробу із порожніми руками, адже несуть пахощі, щоб намастити тіло померлого. «Ми також можемо щось принести Христові. Навіть якщо ми заплямовані важкими гріхами, ми можемо принести початок доброї волі у розкаянні, трішки любові, щедрості до інших, нашу слабеньку молитву. Без сумніву, наші бідні дари не відкотять камінь від гробу, бо наш доступ до воскреслого Ісуса і до сили Його Воскресіння залишається дивовижним даром Божественної благодаті, але той факт, що ми не прийшли до гробу з пустими руками, покаже, що наше серце також не є зовсім легковажне. Якими пахощами ми можемо намастити Ісуса? Святі Отці та біблійні мислителі вважають, що немає кращих пахощів ніж покаяння, навернення, відданість, віра, надія і любов…» — радить проповідник.
Іванка Демчук, Жінки-мироносиці
І відтак вони ставлять важливе запитання про камінь, який потрібно відкотити, щоби торкнутися тіла Ісуса Христа у гробниці. «Багато з нас відчувають, що питання жінок торкається і нас. Бо у багатьох душах Ісус похований як у гробі. Він паралізований, нерухомий. Він закритий важким каменем, каменем гріха, незнання, байдужості, каменем поганих звичок, які накопичувались роками. Можливо, ми хочемо відкотити камінь і досягнути живого Господа, але не маємо сили. „Хто відкотить камінь для нас“? „Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, — був бо дуже великий“ (Мр.16, 4). Деякі камені ми можемо відкотити самі. „Відкотіть камінь“, — наказав Ісус біля гробу Лазаря. Деякі перепони ми можемо усунути, і ми мусимо це зробити, щоб сталося диво. Але каміння, які для нас надто великі може відкотити лише Господь. Справді ангел Божий спустився з неба, відкотив камінь від входу і сів на нього (Мт. 28, 2)», — мовив єпарх Самбірсько-Дрогобицький.
Зрештою, найбільшим каменем сьогодні для українців, який вони прагнуть відкотити зі свого життя, залишається війна. «Сьогодні ми в скорботі, як і жінки-мироносиці, і теж питаємо себе: хто нам відкотить камінь війни, насилля, окупації, смерті? Однак ми відчуваємо, що в тій історії про воскресіння Ісуса Христа, саме нам, українцям, як і мироносицям, Христовий посланець — ангел, каже: „Не бійтесь!“, чому, бо сила Воскреслого Переможця гріха і смерті присутня між нами, і допоможе нам відвалити камінь смерті окупанта», — запевнив промовець.
«Тож просімо у Господа сили, мужності та мудрості нашому воїнству та народові, щоб очистити нашу землю від загарбника. Скріплюймо на силі тих, хто у цих нелегких моментах нашого життя потребує нашої підтримки та допомоги. Нехай у нашій пам’яті постійно залишається образ мироносиць, тож як і вони, зустрічаймо Христа вранці, проводьмо з Ним час у молитві і будьмо певні, що наше життя буде повним миру, любові, надії і пасхальної радості», — мовив на завершення своєї проповідь владика Ярослав Приріз, аналізуючи євангельську розповідь про жінок-мироносиць та представляючи уроки, які ми можемо взяти для себе від них.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
