СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Бути сином Небесного Отця»: проповідь владики Ярослава Приріза у Неділю про блудного сина
«Усі люди є дітьми Небесного Отця, але у відносинах з Богом вони здебільшого уподібнюються до двох синів з сьогоднішньої притчі, які представляють дві можливості наших відносин з Богом. Перша — це бунт та прагнення бути «вільним», самому вирішувати, що є добре, а що зле, самостійно скеровувати свої дороги […]. Друга можливість — нещира близькість з Богом, служіння Богові лише поверхово, частиною серця». Про це роздумував у своїй проповіді владика Ярослав Приріз, єпарх Самбірсько-Дрогобицький, у Неділю про блудного сина, 12 лютого 2023 року.
У сьогоднішньому євангельському читанні ми чуємо чудову благовість Христа — притчу про блудного сина. Хоча зміст цієї притчі всім нам добре відомий, проте щоразу вона відкривається перед нами з новою силою у благодаті Святого Духа. Як пише апостол Павло, «Слово Боже живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного» (Євр. 4,12). Воно — мов «гострий меч» або ж «добірна стріла» (Іс. 49,2), а тому постійно проникає щораз глибше, перетворюючи наше земне буття відповідно до Божих задумів. Тому вкотре пригадаймо собі, чого за допомогою цієї притчі Господь хоче нас навчити.
Досвід гріха, досвід покаяння та досвід прощення
Притча про блудного сина, або, краще, про милосердного батька, з одного боку, відкриває перед нами тяжкий та гіркий досвід темряви гріха, а з іншого — Боже милосердя. Тому-то ця розповідь є дуже актуальною в цей період підготовки до спасенного і покаянного часу Великого посту. Вона представляє нам не тільки трагедію та наслідки людського гріха, а й покаяння та радість навернення, але перш за все — образ милосердного Батька, образ безмежної доброти та глибини любові всепрощаючого Бога. Цією притчею Бог запрошує нас пройти дорогою покаяння, з глибокою скрухою серця прийти до Нього зі словами: «Я був неправий». Три часто найважчі слова, які треба сказати собі, іншим і Богові. Тоді до людини, яка має достатньо хоробрості, щоб їх промовити, повертається прощення, мир, сила і нове право на життя.
«І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його» (Лк.15,20). Ці слова вводять нас у серце притчі, демонструють суть батьківської постави, який бачить повернення свого сина. Батько не чекає аж поки син наблизиться до його дому, але сам вибігає йому назустріч. Це свідчить про те, що блудний син є бажаний і що на нього чекають. Але батько вибігає із дому не тільки задля цього сина. Радість батька не була би повною без присутності старшого сина, тому він виходить назустріч також і йому, запрошуючи на трапезу. Однак, здається, що старшому синові не до вподоби святковий бенкет; йому не до вподоби батькова радість з приводу повернення молодшого сина, який розтратив родинний маєток, він називає його не «своїм молодшим братом», але каже батькові: «Цей твій син». Для нього його брат залишається втраченим.
Такі різні діти Небесного Отця
Усі люди є дітьми Небесного Отця, але у відносинах з Богом вони здебільшого уподібнюються до двох синів з сьогоднішньої притчі, які представляють дві можливості наших відносин з Богом. Перша — це бунт та прагнення бути «вільним», самому вирішувати, що є добре, а що зле, самостійно скеровувати свої дороги. До молодшого сина дуже подібна сучасна людина: вона прагне розпоряджатися своїм життям так, як бажає, хоче бути господарем свого життя, не визнаючи авторитету Бога, свого Творця. Друга можливість — нещира близькість з Богом, служіння Богові лише поверхово, частиною серця. Постава ж батька до двох синів відкриває повноту милосердя Бога до своїх дітей, свого творіння. Один син, задля власного «звільнення», вибирає дорогу насолод, що віддаляє його від батька і приводить до рабства гріха. Інший — задля «придобрення» вибирає шлях «обов’язку та поверховості» і стає слугою, забувши про своє синівство. І в нашому духовному житті може трапитися, що, якщо немає розуміння тих чи інших духовних практик, то це може привести до бунту як у молодшого сина, або до формального сповнення своїх обов’язків як у старшого.
Бути сином
Притча, яку ми сьогодні почули у Євангелії, підкреслює не тільки риси двох братів, але й характеризує Бога як Батька. У притчі розкрито батьківську любов як таку, що не знає меж, і намагається відкрити синам очі на те, що вони є синами і братами. Батько називає грішну людину: «Мій син». Бог проголошує людину своїм сином і вона стає ним (1 Йо. 3, 1).
Після гіркого досвіду, усвідомивши важкість свого бунтівного вчинку, молодший юнак ще може визнати Бога за свого Батька, але сміливості назватися його сином вже не має. Через це він не згадує про брата, що має достатньо хліба, але звертає увагу на наймитів, яким не бракує поживи. Син стався наймитом, втратився зв’язок батько — син. Але бути сином — це не питання гідності чи заслуги. Бути сином — це дійсність, від якої неможливо ухилитися. Батько, побачивши свого блудного сина, вислуховує його покаяння і, не бажаючи слухати безглузде прохання сина бути наймитом, перериває його мову. Син, що він не вчинив би, для Батька завжди залишається сином.
Батько наказує принести найкращу одіж. Цікаво, що тут грецький текст стосовно одежі вживає слово, яке означає «найкраща одежа» у розумінні «перша і тому найкраща». «Перший одяг» — це ті шати, що їх блудний син носив, коли перебував з Батьком — одяг краси та слави, одяг, що вказує на синівство. Приймаючи цей одяг, людина знову стає сином, і стається це у Христі (Еф 4, 24; Кол 3, 9–10). «Всі бо ви, що у Христа хрестилися у Христа одягнулися» (Гал 3,27), — співаємо ми на Божественній Літургії у дні великих свят замість Трисвятого. На жаль, своїми гріхами ми нищимо даний нам у Хрещенні світлосяйний одяг, що його символізує нам крижмо. У Таїнстві Покаяння Милосердний Отець повертає нам чистоту цієї першої найкращої одежі.
У ці дні підготовки до Великого посту Церква кличе нас до навернення та переміни словами пророка Ісаї: «Вернітесь, о сини Ізраїля, до того, проти кого ви так дуже збунтувалися! Бо того дня кожен відкине свої срібні кумири й свої золоті кумири, що ваші руки вам самим на гріх наробили» (Іс.31, 6–7); «Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло! Навчітеся добро чинити; шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову! Ходіть же й розсудимось, — говорить Господь. Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна. Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни» (Іс. 1, 16–19).
Постава старшого сина
Старший син не знає, що діється в домі його батька. Він не йде дізнатися про причину гостини до господаря дому, хоч і має з ним родинні відносини, але шукає відповіді в одного зі слуг. «Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим» (Лк. 15, 27). Отой «один зі слуг» виглядає розумнішим за старшого сина. Слуга здатний пізнати у чоловікові, який повернувся в обійми господаря дому, молодшого сина господаря. Він визнає юнака тим, за кого визнає його господар.
Звернімо увагу на слова, які промовляють дійові особи цієї притчі. Молодший син вживає слово «батько» п’ять разів, а у мові старшого сина воно відсутнє. Старший син, що постійно перебуває недалеко від батьківського дому, настільки зосередив свою увагу на праці, що вже не зауважує батька, який є поруч. Для нього батько вже став господарем, на якого він працює, а він сам — наймитом. Батько звертається до старшого сина словом «дитино», намагається пригадати йому його походження і вказати, що навіть коли син відкидає, чи забуває своє синівство, то батько пам’ятає про своїх синів.
Євангелист Лука полюбляє залишати притчі незавершеними. Ми так і не дізнаємося, чи старший син увійшов додому і взяв участь у трапезі, чи йому потрібно було також багато часу для зрозуміння, що він є улюбленою дитиною свого батька, хоч і забув про це, а тому потребує навернення.
Дорога Великого посту — дорога навернення
Дорогі у Христі! Те, що Отець чекає з відкритими обіймами на свої дітей, є Доброю Новиною для нас. Сьогоднішня притча залишається актуальною для нас незалежно від того, чи ми відійшли в далекий край, як блудний син, чи просто формально перебуваємо поруч Бога — Отця, як старший син. У цій Божественній Літургії подякуймо Богові за ті великі дари, якими нас обдарував Господь. Застановімся, чи ми їх використовуємо для того, щоб ще сильніше і щиріше служити Богові? Просімо також усвідомлення потреби навернення нас самих, а також чутливості до відходу і навернення наших ближніх: аби разом з Отцем сумувати з приводу тих, хто віддалився від Нього. Не біймося наслідувати Сина Божого, Який йде шукати заблукану овечку (пор. Мт. 18, 12). Особливо впродовж благодатного часу Великого посту допомагаймо тим, хто заблукав чи спотикнувся, щоб ми могли всі разом чистим серцем удостоїтися участі в радості самого Бога, коли вся Божа родина збереться на пасхальному євхаристійному бенкеті у Небесного Отця.
Cтоячи у Божі присутності, просімо Господа, щоб змилувався над нами грішними. Нехай Його милосердя виявиться сильнішим за нашу гріховність. Випрошуймо Божого милосердя для захисту Україну, нехай обійми Небесного Отця огорнуть наше воїнство, поранених та полонених, за молитвами Пресвятої Богородиці, та всі святих яких видала українська земля. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
єпарх Самбірсько-Дрогобицький
катедральний храм Пресвятої Трійці,
м. Дрогобич
