СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Божі батьківські обійми»: проповідь Блаженнішого Святослава у неділю про блудного сина у Філадельфії
У своїй проповіді у неділю про блудного сина, 16 лютого 2025 року, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав, відвідуючи катедральний собор Непорочного Зачаття у м. Філадельфія (США), говорить про надію, яка народжується у вірі, про силу, що дозволяє Україні вистояти, та про батьківські обійми Бога, які завжди відкриті для всіх.
З цієї проповіді Блаженнішого Святослава ви довідаєтеся:
- у чому полягає джерело християнської надії?
- як притча про блудного сина ілюструє любов Бога Отця до кожної людини?
- яке значення мають «батьківські обійми Бога» у контексті надії та повернення до Церкви?
- яку роль відіграє Святе Таїнство Сповіді в житті українців у важкі часи?
- чому християнська надія є стійкішою за людські сподівання та почуття?
Я записав тебе в себе на долонях…»
(Іс. 49, 15–16)
Високопреосвященний владико Борисе!
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Преподобні члени спільнот богопосвяченого життя нашої Церкви у США!
Достойна пані представнице українського посольства
при Організації Об’єднаних Націй, яка сьогодні є разом із нами!
Дорогі наші захисники-герої України,
що на своєму тілі носите рани нашого народу!
Дорогі брати і сестри в Христі!
Слава Ісусу Христу!
Стою перед вами із глибоким зворушенням. Рік тому я разом із нашими владиками Постійного Синоду стояв на цьому ж місці, але, повертаючись до дому, ми не знали, чи виживемо. Цього Ювілейного року, який Папа Франциск проголосив для всього світу, назвавши Роком надії, я приїхав до вас як паломник надії, як свідок великого болю, страждань нашого народу, щоденних руйнувань і нищень і водночас як свідок надії з України і для України.
Мільйони людей у всьому світі запитують: ви в Україні маєте надію? Якщо так, то звідки вона походить? У чому секрет вашої стійкості? Де ви берете сили захищати Батьківщину? Ми сьогодні свідчимо на весь світ, що Україна стоїть, бореться і молиться, тому що вірить у Бога! Навіть більше, ми маємо надію, тому що віримо, що наш Бог є Отцем. Він турбується про кожного з нас, є нашою силою, джерелом нашої надії та стійкості.
Де джерело християнської надії?
Про цю глибину Його любові й милосердя щодо кожного з нас чуємо сьогодні у слові Святого Євангелія і тішимося тим, що Він про нас пам’ятає. Вслухаємося у відому притчу про блудного сина. Насправді це притча про батька, який не перестає любити навіть тоді, коли діти його покидають і забувають. Запрошую вас нині споглянути на джерело християнської надії, яке спочиває у відкритих обіймах Бога Отця.
Ми почули в євангельському читанні, що коли блудний син повертається додому, то планує свою розмову: що я скажу батькові? Як виправдаюся? Про що взагалі буду з ним говорити? Однак його зустріч із татом, яка є ключем до розуміння сьогоднішнього Божого слова та сприйняття джерела нашої надії, не відповідала жодним планам. Перед тим як син відкрив уста, батько кинувся йому на шию і поцілував його.
Батьківські обійми Бога
Уся історія обертається довкола вічних обіймів Отця. Батько, мабуть, щодня виходив на дорогу, якою пішов із дому його молодший син, і чекав його. Юнак хотів забути рідний дім, але тато ніколи не забуває своєї дитини. Наш Небесний Отець чекає на кожного з нас! Він пам’ятає нас на ім’я і тримає відкритими до нас свої обійми! Те очікування Бога Отця і Його пам’ять про кожного з нас лунає з небес словами пророка Ісаї: «Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду. Глянь! Я записав тебе в себе на долонях» (49, 15–16).
Довкола всі рухаються: клопочуться, приходять і відходять — а батько обіймає! Ці вічні обійми разом із поцілунком є джерелом гідності сина, його багатства, достатку, тому що вони рятують, воскрешають, обдаровують. Небесний Отець простягає свої руки, які несуть Його благословення, життя і воскресіння і до старшого сина, і до кожного, хто гордує ними. Про це очікування говорить апостол Павло, коли нагадує батьківську тугу Бога за своїм людом: «Увесь день я простягав свої руки до неслухняного й упертого народу» (Рим. 10, 21).
Повернути до дому, до Церкви
Дорогі брати і сестри! Я приїхав до вас як паломник надії, щоб вас обійняти, поблагословити. Прошу вас прийняти це благословення, хай ніхто не піде без нього додому.
Змістом паломництва Ювілейного року є заклик до кожного з нас повертатися додому, передусім до того дому, який є в Церкві. Так захотів Небесний Отець, щоб Його обійми були завжди доступними через Його Сина в дарі Святого Духа для людей усіх часів і народів через відкриті обійми Церкви у Святому Таїнстві Сповіді. Ваша матір Церква вас любить, обіймає, захищає, хоч би куди в цьому світі занесла вас жорстока доля. Джерело нашої надії походить із віри в Бога, який є Отцем, що послав нам свого Сина єдинородного і дарував нам свого Святого Духа.
Віднайти єдність у Божих обіймах
Люди легко між собою сваряться. Зазвичай після виборів діти одного народу поляризуються, чого не вдалося уникнути й американському суспільству. Але Небесний Отець обіймає в Церкві-матері всіх однаково і кличе всіх віднайти в Дусі Святому своє Боже синівство.
Пригадую собі одну подію. Це було вже після Майдану. Ми посвячували дзвони в Гошівському монастирі, і приїхав старенький голландець, на фабриці якого вони були виготовлені. Цей чоловік ясно постає в моїй пам’яті як ангел Божий, із білою бородою. Він не розумів ні слова, не розумів, що відбувається довкола, а тільки дивився на кожного з нас. Потім підійшов до мене і каже: «Я бачу у вас надію, яка для християн є якорем, що дає стабільність серед нестабільного, хиткого світу. Ми, християни, завжди будемо для крайніх правих лівими, для крайніх лівих — правими, для матеріалістів — духовними, для спіритуалістів — матеріальними, бо ми є там, де Христос, а Він перебуває в центрі життя людини, суспільства, Всесвіту».
Ми знаходимо єдність між собою, певність і захист серед розбурханого моря життя лише у відкритих до нас Божих обіймах! Той, хто вірить у Христа, знайде непорушну життєву опору, яка дасть йому можливість боротися навіть тоді, коли довкола кажуть, що пропала будь-яка надія. Ми свідчимо, що людські сподівання, почуття і очікування приходять і відходять, натомість надія, яка походить від віри в Бога, перемагає і перетриває все.
Вдячність за постійну підтримку України
На наших очах відбувається незвичайне духовне дійство. Переживаємо прощу до цього катедрального собору наших людей із різних куточків США. Учора ввечері й сьогодні сотні людей приступило тут до Святого Таїнства Сповіді. Бачачи це, пригадую часи Революції гідності на Майдані, те, як наші хлопці й дівчата спершу сповідалися, потім йшли на барикади, а відтак, як Герої Небесної сотні, злетіли на небеса. Так само поводяться тепер наші військові. Коли бачать священника, то передусім просять про можливість висповідатися, відтак готові з усією відвагою дивитися в очі смерті, тому що бачать Небесного Отця, який надихає їх любов’ю. Дякую вам нині за те, що між вами б’є джерело нашої віри і надії, яке є запорукою нашої єдності та стійкості, солідарності та здатності перемагати!
Користаючи з нагоди, висловлюю вдячність американському суспільству, яке стоїть із нашим народом у ці драматичні часи, особливо цими днями, коли українці отримують неоднозначні сигнали від міжнародного співтовариства. Дякую вам за вірність покликанню, християнській вірі, — дякую за солідарність!
Складаю велику подяку українській громаді у США. Дякую вам, що ви боретеся за Україну так, як умієте й можете і як покликані це робити. Моє серце сьогодні горить радістю, бо це радість батька, який бачить своїх дітей, їх обіймає і повторює їм євангельські слова: «А веселитись і радіти треба… бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся». Хай Боже благословення спочиває на кожному з вас. Амінь.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
