СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиБлаженніший Святослав запрошує до спільної молитви за єдність християн
У неділю, 26 січня 2020 року, о 18.00 в рамках Тижня молитов за єдність християн відбудеться міжконфесійний Молебень у храмі Святого Василія Великого Української Греко-Католицької Церкви за адресою: м. Київ, Вознесенський узвіз, 7 (біля Львівської площі).
Цього дня молитимуться: Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, єпископи католицької, православної та протестантських Церков, які спільно з християнами всього світу солідаризуються у своєму бажанні єдності.
Головною темою роздумів і гаслом цьогорічного Екуменічного тижня будуть слова з Діянь апостолів: «Будьмо милосердні» (Ді. 28, 2), — роздумувати над якими буде владика Олександр (Драбинко), митрополит Переяславський і Вишневський, керуючий Переяславсько-Вишневською єпархією Православної Церкви України.
Цього разу матеріали для екуменічної молитви підготували християнські Церкви Мальти, які щороку на початку лютого згадують день, коли до їхнього острова прибув гнаний вітром і бурею корабель із римськими в’язнями, серед яких був і святий апостол Павло. Апостол народів так описує ці події: «Тоді місцеві жителі острова Меліта виявили до нас велике милосердя, бо запалили вогонь, ішов бо дощ і був холод, і прийняли усіх» (Ді. 28, 2).
Без сумніву, ті, хто «виявив велике милосердя» Павлові та його товаришам, ще не знали Ісуса Христа, але завдяки їхній гостинності та відкритості до ближнього, вдалося об’єднати всіх, «щоб спасіння Боже прийшло до всіх народів» (Ді. 28, 28).
У події корабельної аварії, яка представляє драму людства перед обличчям загрозливої сили природних стихій, підкреслюється момент, як під час шторму й катастрофи різні між собою люди, з відмінними поглядами, живі й здорові дістаються до берега разом, огорнуті Божою любов’ю й провидінням.
У цьому контексті вказується на очевидну аналогію із сучасністю, коли чимало людей долають такі самі перешкоди в такому самому морі життя, адже місця, описані у Святому Письмі, пов’язані з мігрантами сьогодення. Їхні життя наражаються не лише на природні сили, а й на байдужість з боку політичних, економічних і людських сил.
Сьогодні багато людей здійснюють однаково небезпечні подорожі сушею та морем, тікаючи від стихійних лих, війни та бідності. Таким чином, розповідь з Діянь апостолів акцентує на тому, що гостинність — необхідна чеснота в шуканні єдності між християнами.
Довідка
Вже ближче до наших часів традиція спільної молитви разом з іншими християнськими конфесіями стає більш поширеною та систематичною. На початку XIX століття, однією з перших таких акцій була спроба протестантського пастора Джеймса Стюарта, який у 1820 році надрукував спеціальний текст "Спільної молитви-прохання благодаті Святого Духа". Через 20 років, інший пастор Ігнатій Спенсер запропонував дещо інші та глибші за змістом спільні молитви для усіх без винятку Християн.
З часом, наступні ініціативи ставали все частішим та більш конкретним явищем: англіканські спільноти, протестанти та католики почали заохочувати вірних до спільної молитви за Єдність, особливо під час святкування Зіслання Святого Духа. Незважаючи на те, що подібна ідея була прихильно сприйнята у різних середовищах, вона все ж не змогла прижитись у християнстві того часу. На практиці усі християни молились окремо, лише у своїх власних Церквах, де метою таких молитов було прохання навернення „іновірців” до своїх власних конфесій.
Починаючи з 1926 року, екуменічна організація (рух) "Віра та Устрій", яка пізніше стала співтворцем Світової Ради Церков, розпочала друкувати так звані "Спеціальні молитви, які використовувались під час спільних зустрічей Християн різних деномінацій". Були це спеціальні пропозиції молитов та служб, які все ж не були обов’язковими, ані занадто популярними в тодішньому християнському світі, оскільки сама ідея екуменізму тоді лише починала розвиватись.
Справа швидше зрушила з місця лише тоді, коли на початку тридцятих років ХХ століття до неї долучився католицький священик з Ліону о. Паул Кутюр’є (Paul Couturier) (1881-1953). Він запропонував нову формулу молитви, яка була не за інші конфесії, але разом з іншими конфесіями та на умовах які нам залишив Ісус Христос у своїй Євангелії „щоб усі були одно”. Це було дуже сміливе нововведення. Молитви супроводжувалися зустрічами й спеціально підготовленими богослужіннями. У такий спосіб, починаючи з 1935 року розпочато спільну молитву, яку можна вважати за початок сучасного Тижня молитов за єдність християн.
Наступним важливим етапом на цьому шляху було ухвалення ІІ Ватиканським Собором у 1964 році Декрету про екуменізм, який між іншим наголосив, що молитва, особливо спільна, є душею екуменічного Руху та заохочував до практики Екуменічного Тижня. У 1967 році розпочалась систематична співпраця Католицької Церкви (в особі Секретаріату в Справах Єдності Християн) та Світової Ради Церков2 у напрямку опрацювань тем на наступні Екуменічні Тижні.
Початково теми до Тижня молитов за єдність християн приготовляли на спільних засіданнях представники Католицької Церкви та Світової Ради Церков, однак починаючи з квітня 1974 року у спеціальному листі до Церков-членів Ради та до інших учасників екуменічного руху було запропоновано включити до обговорення місцеві, локальні християнські спільноти. Першими на такий заклик відгукнулись християни Австралії, а їхня пропозиція стала головною темою спільної молитви у 1975 році.
Час проведення такого Тижня молитов за єдність християн – 18–25 січня – було обрано невипадково. Цей тиждень, за Григоріанським календарем, завершується саме в день навернення апостола Павла, що традиційно у Європі відзначається 25 січня. Символіка цього свята дуже яскрава: у цей день по дорозі до Дамаску один із найсуворіших переслідувачів учнів Христа – Савло побачив самого Христа й почув Його голос. Завдяки цьому сталось чудесне навернення цієї людини, яка з часом стала Апостолом Народів, найбільш відданою Євангелії й засновником великої кількості християнських спільнот, в яких Христос – це центр усього. Апостол намагався навчити усіх майбутніх християн, що коли будемо ближче до Христа, будемо ближче один до одного. Христос, що є любов – є серцем і фундаментом єдиної Церкви. Це головна ідея, яка повинна спонукати християн до більш тісного зближення й спільного свідчення: свідчення єдності, свідчення взаємоповаги, свідчення співпраці. Тому у наші дні Тиждень молитов за єдність християн відзначається вже в усьому світі.
Така щорічна екуменічна зустріч допомагає зрозуміти й осмислити, що вже зроблено для єдності християн, допомагає усвідомити ще існуючі проблеми та впевнитись у необхідності спільної молитви не тільки в богословському її значенні, але і в практичному аспекті. Важливим елементом є те, що під час цього Тижня молитов за єдність християн, у всьому світі разом молитимуться католики, православні, протестанти та інші християнські спільноти, щоб за допомогою сили Святого Духа, прикласти всі свої зусилля задля того, щоб третє тисячоліття стало ерою возз`єднання розколеного тіла Христового. Немає сумніву, що спільні ініціативи започатковані християнами в душпастирській, культурній та суспільній площині повинні мати своє джерело у молитві, яка є фундаментом та душею екуменічного руху.
За матеріалами Комісії УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин та Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
