СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиБлаженніший Святослав: «Українська Греко-Католицька Церква як глобальна Церква». Погляд із Рима на 10 років служіння Глави УГКЦ
Протягом 10 років Блаженніший Святослав очолює Українську Греко-Католицьку Церкву, найбільшу зі Східних Католицьких Церков свого права. Про 10 років служіння Глави УГКЦ із «римської перспективи» розповідає Андреа Гальярдуччі, один із провідних ватиканістів і фахівців Східної Європи.
Мабуть, те, що УГКЦ — глобальна Церква, стало зрозуміло під час міждикастеріальної зустрічі, яку Папа Франциск провів у Ватикані в липні 2019 року з митрополитами Синоду УГКЦ, найбільшої із 23-х Церков свого права. Саме тоді стало очевидно, що справді йшлося про Церкву східного обряду, коріння якої криється в історії та традицій в Україні. Проте єпископи походили з чотирьох різних континентів. Їх покликали до Рима, щоб говорити про їхній народ. Кожному було доручено представляти свою Церкву у світі.
Ця зустріч виникла з ідеї Блаженнішого Святослава. 25 березня він відсвяткував 10-річчя свого служіння як Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви. Зараз йому 50, і його обрали, коли йому було 40 років. Його обрання відбулося ще до обрання Папи Франциска, але за Божим задумом на той час він був в Аргентині, де потоваришував із кардиналом Хорхе Маріо Бергольо, архиєпископом Буенос-Айреса. Однак до Глави УГКЦ із великою пошаною ставився і папа Бенедикт XVI, який підтвердив його обрання, незважаючи на дуже молодий вік за куріяльними стандартами.
Міждикастеріальна зустріч стала кульмінацією невтомної праці Блаженнішого Святослава. Перш за все, йдеться про його інституційну діяльність, спрямовану на зміцнення зв’язків із Святим Престолом. Присутність Української Греко-Католицької церкви в Римі стала все більш помітною та активною. Була використана кожна можливість для зустрічей. Як тільки з’являлася нагода, Глава УГКЦ брав участь у пленарних засіданнях різних дикастерій Римської курії, членом яких він є, користувався кожною можливістю доповідати Папам про ситуацію в Україні, а також багато працював над питанням юрисдикції своєї Церкви, не приховуючи своєї мрії про статус патріархату для неї: ідея, яку рішуче висловив його попередник кардинал Йосип Сліпий.
Йде мова не лише про особисту мрію Блаженнішого Святослава, але про прагнення усієї Української Греко-Католицької Церкви, котра отримала статус верховного архієпископства за папи Павла VI, який приділяв особливу увагу цій Церкві і навіть особисто відкрив дім українських греко-католиків в Римі — собор Святої Софії.
З початком Майдану, так званої Революції гідності»2013 року, Глава УГКЦ примножує свої міжнародні зобов’язання. Він підтримує свою націю, та насамперед — підтримує конкретних людей. «Наша Церква із своїм народом», — часто пояснює він. Блаженніший Святослав активно взаємодіє з іншими Церквами та релігіями, присутніми в Україні, при кожній нагоді розповідає світові про «російську агресію» та водночас просить про надання гуманітарної допомоги. Його старанням завдячують ініціативу Папи для України (загальноєвропейська акція збору коштів у 2017 році для допомогти населенню України, яке постраждало від війни), постійні візити представників Святого Престолу до України (кардинал П’єтро Паролін, кардинал Сандрі). Блаженніший Святослав, зокрема, активно дбає про забезпечення необхідної душпастирської опіки українських військових.
А тим часом його голос на міжнародному рівні став авторитетним і до нього прислухається не лише Святіший Отець. Зміцнюючи та встановлюючи все нові зв’язки зі Святим Престолом, Предстоятель УГКЦ засвідчив глобальність своєї Церкви. Зрештою, це був традиційний вибір. Бо коли Українська Греко-Католицька Церква, яка вважає Константинопіль своєю Церквою-матір’ю, вирішила приєднатися до Риму, вона це зробила саме з огляду на вселенськість Риму.
Врешті-решт, з Блаженнішим Святославом у великій мірі звершився великий план митрополита Андрея Шептицького, який першим зрозумів, що УГКЦ може бути глобальною Церквою і необхідно працювати над тим, щоб це сталося.
Тут вартує згадати Блаженнішого Любомира Гузара, якому вдалося перенести осідок Верховного архієпископства зі Львова до Києва. Зі Львова, де відбувся псевдособор 1946 р., який намагався знищити Українську Греко-Католицьку Церкву, до Києва, розташованого в центрі країни. Очевидно, щоб бути глобальними, потрібно рухатись до центру. Після кардинала Гузара, який зрікся престолу за два роки до Бенедикта XVI, застосувавши фактично ту можливість, якою згодом скористався Папа Римський, Верховним архієпископом було обрано єпископа Святослава Шевчука, який з центру України попровадив УГКЦ все ближче до Риму, вселенського центру християнства, та до повного міжнародного виміру.
У своєму плані на майбутнє Блаженніший Святослав звертає увагу на заклик Святішого Отця Франциска щодо душпастирського навернення, оскільки «Церква, як місійна спільнота, повинна вийти за межі церковних стін у сучасний світ, — не для того, щоб засудити його, а щоб спасти світ у Христі». Глава УГКЦ вважає необхідним «змінювати стиль, спосіб комунікації і спільної дії. Найважливішим у цьому новому способі душпастирського навернення вважаю ось такий рух — від шукання почестей до лікування ран сучасного людства».
«Іти в сучасний світ, — вважає він, — означає зійти з п’єдесталів, не шукати собі почестей і привілеїв, спуститися з наших уявних висот князів, принців, щоб послужити сучасній людині. Це стосується і єпископів, і священників, і монахів та монахинь, і учасників різних церковних рухів та мирянських спільнот. Нам потрібно зійти із наших п’єдесталів, щоб наблизитися до ран сучасної людини, які часто сповнені болем, кров’ю і гноєм. Ми повинні ці рани обмити та очистити».
І для цього він вказав спосіб навчання, яке слід провадити: «це не значить наказувати силою влади, повчати менторським тоном, як усі інші мають жити, картати тих, хто живе не так, як нам хотілося б.
За його баченням, Церква повинна пройти певне навернення від уявлення про те, що Церква — це своєрідна фінансова корпорація, яка шукає земні засоби для свого існування, забезпечення своїх потреб і на їх основі планує свою витратну діяльність. «Таке мислення цілком чуже Церкві, яка не має своїх лобістських інтересів. Церква — це спільнота солідарності, у якій усі її члени покликані обмінюватися своїми дарами. Найбільшим багатством нашої Церкви є люди! І кожен, хто приходить до спільноти Церкви, має завдання віддати всі свої таланти на служіння ширшій спільноті, бо тільки в такий спосіб зможе їх розвинути і помножити»
З десятою річницею служіння Глави УГКЦ також закінчується десятирічний план «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом» — пастирська стратегія, прийнята на період 2011–2020 роки. За ці десять років Блаженніший Святослав проголосив Катехизм «Христос — наша Пасха» — перший катехизм Церкви східного обряду, та освятив патріарший собор Воскресіння Христового у Києві, побудований за 12 років.
Українська Греко-Католицька Церква зросла, було проголошено три нові митрополії (Львів, Івано-Франківськ та Тернопіль-Зборів), були засновані нові єпархії: Кам’янець-Подільська, Чернівецька, Ольштинсько-Гданська; екзархати у Франції та Великій Британії стали єпархіями, а в Бразилії постала митрополія Української греко-католицької церкви. Був також створений екзархат в Італії — територіальна одиниця зі 70 000 вірних, організована у 145 громад.
За останні десять років в Українській греко-католицькій церкві хіротонізовано 14 нових єпископів та близько двохсот священиків, 52 з яких особисто висвятив Блаженніший Святослав. За цей час Глава УГКЦ відвідав усі єпархії в Україні та на поселеннях.
Одним словом, десять років великої діяльності. Десять років, які вивели Українську Греко-Католицьку Церкву на міжнародну арену.
Переклад з італійської Секретаріату Глави УГКЦ в РиміЗа матеріалами Департаменту інформації УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
