СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиБлаженніший Святослав про розвиток УГКЦ, Святу Софію в Римі, суспільно-політичну ситуацію в Україні та Великий піст на Суспільному радіо
21 березня Блаженніший Святослав, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, завітав на радіопередачу «Персона ґрата» із ведучою Світланою Мялик на Суспільному радіо, де поділився своїми думками щодо сучасного етапу становлення Української Греко-Католицької Церкви, викликів та планів, які стоять перед нею, а також дав кілька порад щодо плідного проведення цього Великого посту.
Про підготовку до Божественної літургії, дискусію про наміри Української Греко-Католицької Церкви провести прощу і звершити Літургію в соборі Святої Софії у Києві та про громади УГКЦ на тимчасово окупованих територіях розповів в ефірі Українського радіо в програмі «Персона ґрата» Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук.
Ведуча: Світлана Мялик
Наскільки активно відбувається відродження Української Греко-Католицької Церкви? Якою на сьогодні є кількість громад?
Після розвалу Радянського Союзу, 30 років тому, наша церква воскресла, вийшла з підпілля. У часи переслідувань ми не мали можливості творити структури, мати свої громади, тримати свої парафії. У цей час наша церква існувала організовано тільки у діаспорі. Перед своїм знищенням фактично лише у трьох регіонах Західної України та Східної Польщі, у трьох наших єпархіях (Львівській, Івано-франківській та Перемиській) було понад 1000 священиків. На той час було близько 5 тисяч парафій нашої церкви.
Сьогодні після нашого відродження ми повертаємось до цієї кількості наших парафій та громад, які були перед її знищенням, але з однієї різницею: сьогодні тільки на території України у нас є 20 єпископів, у нас є 18 різних структур (єпархії, митрополії, екзархати). Таким чином, наша церква сьогодні переживає відродження не лише у західних областях України, де вона властиво збереглася. Вона відроджується і у колисці київського християнства, там де наша церква постала — це Центральна, Південна, Східна Україна. Тому ми відчуваємо особливий момент нашого розвитку.
Ми сьогодні є глобальною церквою. Можливо, вперше наша церква відповіла на виклики глобалізації, коли українці почали від’їжджати зі своєї Батьківщини на поселення у різні частини світу наприкінці ХІХ століття. Таким чином, наша церква водночас є і помісна, але так само і глобальна.
Владико, як підтримати громади УГКЦ на тимчасово окупованих територіях?
Від самого початку, коли ці території були окуповані чи анексовані ми зробили пастирське рішення: ми будемо робити все для того, щоб бути із своїм народом. Представники нашої церкви проявили себе як добрі пастори. Сьогодні на окупованих територіях у нас є 11 діючих парафій. Це включає як Донеччину, так і Луганщину. Наші священики залишились там зі своїми людьми. Вони намагаються зробити все, аби послужити своїм людям. Хоча наші парафії є там під загрозою.
Ситуація в Криму є дещо інакшою. Обставини є дещо відмінні. Ми маємо 5 наших громад, 5 наших парафій в Криму, і всіх їх вдалося зберегти. Є священики, які обслуговують наших людей.
Цього року головний храм Української Греко-Католицької Церкви за кордоном, собор Святої Софії в Римі, святкує 50-річчя з дня освячення. Як триває підготовка до Літургії?
Наша церква в Римі, окрім присутності дипломатичної, церковної, не мала присутності у вигляді наших вірних, наших громад. Новий етап історії нашої церкви розпочався тоді, коли Патріарх Йосиф Сліпий був визволений з сталінських концтаборів. У 60-х роках він повернувся до вільного світу. З того часу центр нашої церкви де-факто почав діяти саме в Римі. Для того, щоб організувати життя нашої церкви за межами України, він почав там створювати осередок.
Для нього будівництво храму Святої Софії було рівнозначно з таким маніфестом ідентичності, тотожності нашої церкви, щоб можна було заявити у Римі і на цілий світ, ким є ці українці греко-католики. Крім того, Патріарх Йосиф бачив цей храм як своєрідний меморіал.
Святкуючи 50-літття цього Собору, ми хочемо ще раз почути, що нам хоче сьогодні сказати Патріарх Йосиф через собор Святої Софії. Ми готуємо до цього ювілею у різний спосіб. Ми хочемо провести у Римі Синод наших єпископів, оскільки саме там відновилась синодальність нашої церкви, які з’їдуться зі всього світу. З дуже важливих складових цього святкування буде усвідомлення того, що наша церква має сказати своє слово і до України, і до Риму як до вічного міста, і до світу. Наша особлива місія — промовити про війну в Україні, про страждання українського народу. Ми хочемо у Римі заявити на весь світ, що Україна себе усвідомлює як європейська християнська держава. А Українська Греко-Католицької Церква є спадкоємницею та правонаступницею київського християнства.
Чи запланована участь Папи Римського Франциска?
Ми будемо запрошувати Папу Римського Франциска, але поки що ми не маємо відповіді, чи він завітає до нашого Синоду під час святкування ювілею собору Святої Софії. Зустріч з ним обов’язково буде.
На скільки, на Ваш погляд, зараз на часі дискусія про наміри УГКЦ провести прощу і звершити Божественну літургію в соборі Святої Софії у Києві?
Ми не зрозуміли, чому наше бажання бути в соборі Святої Софії може спричинити якусь напругу. Ми тримаємось засади, що жодна з конфесій, які є спадкоємцями київського християнства, не може мати якогось ексклюзивного права привласнити собі чи посідати собор Святої Софії, і жодного подібного наміру не маємо і ми.
Я думаю, що непорозуміння і напруга буде виникати лише тоді, коли хтось з дітей київської церкви хоче заявити ексклюзивні права на цей загальнонаціональний скарб. Нам потрібно відмовитися від привласнення того святого місця якоюсь однією окремою конфесією. Я сподіваюсь, що цей буде певним символом, який єднає, а не розділяє.
Зараз відбувається процес становлення Православної Церкви України. Як Ви його оцінюєте і чи не відчуваєте себе обділеними увагою, адже держава підтримує становлення цієї Православної Церкви?
Коли нашому братові є добре, то ми не заздримо, а навпаки радіємо. Радіємо тим, що українське православ’я, яке впродовж довгого періоду перебувало у церковній ізоляції, часто було засудженим, — мільйони українців були засуджені до пекла, — отримали надію на спасіння. Я вважаю, що це мудре пастирське рішення Святішого Патріарха Варфоломія, його підтримка українського православ’я і підтримка України у цей час нашої боротьби за свободу і незалежність, були надзичайно важливими та потрібними. Ми підтримуємо все те, що може бути на добро нашим братам православним, на добро українського народу, на добро Української держави. Хоча, усі ці події ми вважаємо внутрішніми справами Православної Церкви. Таким чином, ми намагаємося у них не втручатися. Але ми завжди будемо раді, коли все буде добре у наших православних братів. Також із самого початку, радіючи та підтримуючи цей процес, ми говорили про те, що стосунки між Церквами та Українською державою повинні бути такими, що держава повинна однаково ставитися до всіх Церков і релігійних організацій України. Не може бути якогось ексклюзивного ставлення до однієї конфесії, тому що Україна є поліконфесійною і багатонаціональною державою. Для того, щоб могти показати Україні і світові, що Україна також є демократичною державою, потрібно мати на увазі, що справжня демократія означає забезпечення прав меншинам, а не домінуючим конфесіям чи домінуючим етнічним групам. До прикладу, Українська Греко-Католицька Церква є фактично конфесійною меншиною. Тому забезпечення прав і свобод нашої Церкви є екзаменом на зрілість української демократії. Ми сподіваємося, що навіть у тих подіях, які сьогодні відбуваються в українському православ’ї і в усіх тих кроках, які були зроблені Українською державою для того, щоб ці процеси належним чином підтримати і надати простір для їхнього утвердження, все таки, права і свободи інших Церков і релігійних організацій будуть дотримані. Зрештою, це обіцяв греко-католикам сам Президент, стверджуючи, що в Україні не буде державної Церкви і не буде якоїсь привілейованої Церкви чи релігійної групи, яка мала б інші права у відношенні до інших. Ми сподіваємося, що такого типу екзамен на зрілість української демократії в релігійному питанні наша держава здасть на відмінно.
Які поради Ви дали б виборцям щодо обрання майбутнього глави держави?
Ми закликаємо наших вірних і всіх громадян України не здатися і не відійти від того вибору, який зробив український народ, зокрема в час Революції гідності. Не йдеться про особи, які ми хочемо підтримати. Йдеться про те, що цей стратегічний вибір, який зробив український народ як народ європейський, який хоче будувати вільну, незалежну державу як державу європейського зразка. Наше бажання — увійти чи, радше, повернутися сім’ї європейських народів, щоб цей вибір був збережений і пошанований.
На завершення, сьогодні триває Великий піст. Якщо говорити про практику посту, то існує багато ідей та порад, від чого варто відмовлятися на фізичному та духовному рівнях. Однак, зараз все у нашому житті трансформується. На Вашу думку, в чому полягає сучасна філософія посту?
До посту потрібно підходити з точки зору терапевтичної дороги, бо піст — це час духовного одужання. Це час, коли ми можемо залікувати свої духовні рани і стати здоровішими в духовному, моральному житті. Коли ми хочемо вилікуватися від якоїсь хвороби, то йдемо до лікаря. І перше запитання, яке він нам ставить: «На що скаржитеся?» — закликає до роздумів духовний лідер греко-католиків. — Отож, щоб правильно побудувати духовну програму Великого посту, зробіть для себе такий аналіз: які гріхи, вади, духовні немочі найбільше мені дошкуляють? Тоді знатимемо, чого під час посту маємо уникати.
Коли ми стаємо залежними від певний речей, то варто від них відмовитися. Тож кожен повинен разом зі своїм духівником укласти особисту програму Великого посту. Надзвичайно важливо відмовитися від гріха. Святий Іван Золотоустий говорив: яка користі від того, що хтось не їсть м’яса, але доїдає свого ближнього?! Тому використаймо період Великого посту для того, щоб звільнитися від гріха, а також бути вільними для добра, вільними для Бога.
За матеріалами Суспільного радіоПрес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
