Блаженніший Святослав на зустрічі зі спільнотою «Подружні зустрічі»: «Людство сиротіє»

26 березня 2019

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав зустрівся з аніматори спільноти «Подружні зустрічі», яка 22–24 березня 2019 року проводить свої ювілейні 20-літні поглиблені реколекції.

Блаженніший Святослав на зустрічі зі спільнотою «Подружні зустрічі»: «Людство сиротіє»

У заході взяли участь 85 аніматорів з різних регіонів України, гості з Польщі та Білорусі. Подаємо найцікавіші думки Блаженнішого Святослава на зустрічі зі спільнотою «Подружні зустрічі».

«Подружні зустрічі» — це рух оновлення християнської родини. 20 років — перший маленький ювілей, але є за що дякувати Богу. Скільки врятованих подруж, скільки вилікуваних ран, скільки оновленої любові, скільки надії, яку було віднайдено з Богом.

Цей рух — особлива школа любові, яка вчить любити не словом, а ділом. Сучасна людина вміє дуже багато. Уміє на Місяць літати, створювати штучний інтелект… Але сучасна людина не вміє любити. Можливо, вчиться, хоче, має ностальгію за цим почуттям, але їй дуже важко навчитися любити.

Останні три Синоди, які Папа Франциск скликав на рівні всієї Католицької Церкви, у той чи інший спосіб поверталися до теми подружжя. Навіть у контексті Синоду про молодь усе одно поверталися до теми подружжя. Бо звідки візьметься молодь, якщо не буде здорового плідного подружжя?

У контексті Синодів про молодь владики констатували на рівні Вселенської Церкви, що більше половини дітей у світі живе без сім’ї. Це означає, що сучасне людство перетворюється на людство сиріт. Справжніх сиріт, які взагалі не мають батька і матері або соціальних сиріт, або фактичних сиріт, яких продукує сучасна культура. Тобто дітей, на яких батьки просто не мають часу. І діти можуть бути сиротами, коли живуть з мамою і татом під одним дахом. А це має глибокі травматичні наслідки.

Це означає, що тим дітям у свою чергу буде важко створити власне подружжя. Більше того, сучасне людство через таку драматичну ситуацію починає втрачати розуміння цінності подружжя і сім’ї.

Для багатьох політиків високого рангу сім’я перестає бути цінністю. Часто про сім’ю говориться як про традиційну. А слово «традиційний» одразу має негативний характер. Щось, що належить до пережитків минулого, від чого треба звільнитися, бо все, що є історичним, виглядає поганим.

Сьогодні інститут сім’ї як такий є під серйозною загрозою. Я вже не кажу про Таїнство подружжя. Свідомість сучасного світу, сучасної культури формується як свідомість безбатченків, або свідомість сиріт. Людство сиротіє.

Сьогодні є надзвичайно складно передавати досвід поколінь від однієї генерації до іншої. Складно передавати будь-який загальнолюдський досвід життя, мудрості, досвід свого національного, церковного усвідомлення. Відбувається фрагментація досвіду. Виглядає так, що кожна людина, яка приходить на світ, наче починає все з чистого листа.

Але найдраматичніше, зокрема, коли ми говоримо про Церкву. Щораз більше розуміється, що немає іншого справжнього осередку, де можна передавати досвід віри чи взагалі віру як таку, як тільки в сім’ї.

Владики Синоду УГКЦ запитують себе, де українська молодь вчиться молитися? Якщо ми, трохи старші, подивимося на свій досвід, то ми навчилися молитися в родині. Бачили, як молилися тато, мама чи бабуся, дідусь. Тобто ми стали християнами у колисці нашої родини.

А що сьогодні каже наша молодь? Що вони виросли і ніколи не бачили, як їхні батьки молилися. Що вони навчилися молитися, беручи участь у якомусь молодіжному християнському русі. Але найбільше з них навчилися молитися на прощі.

Це означає, що криза подружжя, сім’ї починає бути кризою віри, кризою осердя передавання віри, народження нових дітей Церкви.

Тому я дивлюся на вашу спільноту, не тільки як на ту, яка допоможе нам скріпити і врятувати інституцію подружжя і допомогти нашим сім’ям встояти в сучасному світі, а й також це унікальна школа євангелізації.

Сьогодні чи не єдиний метод душпастирства — це є супровід. Тобто для того, аби ефективно душпастирювати з молоддю чи з подружжями, потрібно їх супроводжувати. Тому, кого ми супроводжуємо, потрібне наше відкрите серце, готовність поділитися своїм досвідом життя в подружжі. Гірким і солодким, радісним і сумним.