СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Блаженна Йосафата ніколи не залишалася осторонь людської біди і вміла бачити у потребуючих самого Ісуса Христа», – сестри служебниці
20 листопада в Українській Греко-Католицькій Церкві вшановується пам’ять блаженної Йосафати Гордашевської, засновниці Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії.
Блаженна Йосафата, перша сестра служебниця нового Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, яке було засноване у Галичині в с. Жужель, Сокальського повіту у 1892 році. Ціле своє життя Блаженна Йосафата присвятила служінню Богові і людям, особливо, найбільше опущеним і потребуючим. Вона дуже близька нам, бо одна з нас. Жила звичайним життям, переживала труднощі, як і ми всі, терпіла від людської заздрості, несправедливості, наклепів. Однак вона зуміла зберегти своє серце, немов горіючу лампаду світла Христового і не дозволила гріхові поневолити його. Вона не відповідала злом на вчинену кривду, але у смиренні несла людям Божий мир і благословення. Своїм словом і служінням вона зціляла спраглі та немічні серця людей та вселяла в них надію на Господа.
«Чим є цілий світ у порівнянні з Богом? Чим є дочасне життя в порівнянні з вічністю? Намагатимуся якнайкраще виконувати свої щоденні обов’язки, пам’ятаючи, що Бог дивиться на мене, і старатимуся віднайти ласку в Його очах».
Такими роздумами Блаженна Йосафата і до нас сьогодні промовляє, про важливість вірності Богові у маленьких речах. Своїми щоденними обов’язками, сповненими з любові, ми будуємо Боже Царство і навіть змінюємо людське суспільство.
Блаженна Йосафата жила наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, коли панувала бідність, соціальна несправедливість, поширення пошесті тифу і холери. Вона не була політичним чи державним діячем, не мала коштів, щоб вирівняти бідних з багатими, чи полікувати всіх хворих. Блаженна Йосафата йшла до людей з Божою люблю і милосердям, пам’ятаючи про слова Христа: «Все, що ви зробили одному з братів моїх найменших, мені ви це зробили» (Мт. 25, 45). Завдяки її праці та служінню сестер Згромадження у Галичині почали діяти дитячі садочки, недільні читальні, сільські амбулаторії. Там, де приходили сестри, мінялося середовище, бо вони робили все, що моли для однієї конкретної людини. Вони виховували серце людське, а особливу увагу звертали на жіноцтво, пам’ятаючи, що якою є жінка-мати, такими будуть і родини, таким буде і народ.
Ось як згадують сестри служебниці, очевидці, Блаженну Йосафату:
Сестра Йосафата мала глибоку набожність до Пречистої Діви Марії, до Христа Чоловіколюбця і до Пресвятої Євхаристії та старалася привити ці набожества людям. Через своє життя вона свідчила іншим – своїми словами і ділами. Всі її любили. Вона чемно і по-приятельськи ставилася до всіх. В садочку навчала молитов, побожних пісень, поезій та ігор. В неділі і свята збирала дівчат і хлопців зі села та навчала їх катехизму і літургічного співу; співала молебень і акафіст з вірними. Для неписьменних селян читала побожні книжки. Вона відчувала хворих і опущених, допомагала бідним, хоча сама не мала багато, але старалася поділитися тим, що було.
Бог влив в її душу стільки радості чернечого життя, що охоче переносила терпіння, хрести і убожество. Коли сестра Йосафата приїхала до Кристонополя, довідалась, що в стайні отців-бернардинів лежить старенька жебрачка, яка вже була не в силі жебрати собі на прожиток. Сестра Йосафата принесла її до монастиря, поклала на своє ліжко (вільного ліжка не було) і піклувалася про неї вдень і вночі. Обмила і дезінфікувала її та подбала про духовну обслугу. Перед смертю старенька прийняла Святі Тайни. Сестра Йосафата конкретно любила Бога в Його потребуючих і передавала цю любов нам.
Коли у селах та містах бушувала холера і тиф, Блаженна Йосафата вчила сестер, як допомогти, розрадити, підтримати на дусі потребуючих і зневірених духовно та ослаблених хворобою людей. Разом з цим, сестра Йосафата сама вчилася та посилала на медичні курси сестер, щоб вони могли послужити потребуючим, особливо, по селах, де в той час не було жодної медичної установи. Часто медикаментів не вистарчало, то сестра Йосафата вивчала властивості трав і приготовляла ліки: мазі та мікстури для хворих.
Ось, як сестри згадують про ці часи:
Святої християнської відваги треба мати, щоб могти виконати обслугу біля хворих на висипний тиф, а ще більше на холеру. Сестри прийшовши додому хворого, не тільки мусіли зайнятися хворим, але й цілим домом, не раз мали і хліба спекти, і дітей нагодувати, і білизну випрати, і худобу напоїти. Їхня поміч була необхідною, зокрема для хворих на холеру. Заразливість холери позбавляло людей всякого почуття – жінка боялася приступити до хворого чоловіка, діти до батьків, і навпаки. Тільки той, хто бачив нужду того селянина, хворого на холеру, може зрозуміти, якою потіхою була ангел-дівиця, слуга Божа, яка без боязні, з усією самопожертвою, його рятує, натирає, компреси робить, а при тому, то молиться, то словами, то святим співом пригадує йому про душу і вічність.
Коли наприкінці ХІХ століття селяни масово виїжджали з Галичини у Канаду, Бразилію, сестри служебниці, на прохання Церкви поїхали за своїм народом. Тут вони продовжували бути духовними матерями: відкривали дитячі садочки, школи, засновували лікарні. Завдяки сестрам, які вже змалечку прививали дітям свідомість рідної Церкви, мови, культури вдалося зберегти українську спільноту. Справа Блаженної Йосафати продовжує розвиватися, вона і надалі служить своєму народові вже у новій хвилі міграції.
Від початку пандемії, з березня 2019 року, в Генеральному домі Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, де в каплиці перебувать мощі Блаженної Йосафати, проводиться молитва онлайн біля мощей блаженної Йосафати, яка щоденно збирає одночасно біля тисячі осіб з цілого світу. Люди моляться у спільному намірі припинення пандемії, оздоровлення хворих, Божий захист для лікарів та медичних працівників, а також за наших воїнів, що захищають Україну, за родини, особливо ті, які переживають різноманітні кризи, просять про дар батьківства і материнства для подруж. Безліч прохань і подяк надходить від людей,які отримали ласки звільнення від різних узалежнень: алкоголізму, наркоманії, гральних автоматів та інших. Дякують Блаженній Йосафаті за щасливе народження дитини подружжя, які переживали труднощі при вагітності, чи ті, які не могли мати дітей, а тепер втішаються даром батьківства і материнства.
У Генеральному домі в Римі впродовж дев’яти днів сестри служебниці разом з вірними, які єднаються через онлайн-трансляцію, молилися Дев’ятницю до Блаженної Йосафати у наміреннях потребуючих, а 19 листопада в навечіря свята – вечірню з Литією, яку відслужив о. Марко Семеген, ректор колегії Святої Софії в Римі, парох прокатедрального собору Святої Софії та голова Товариства Святої Софії. У день блаженної Йосафати Божественну Літургію очолив Преосвященний Владика Діонісій Ляхович, Екзарх для українців греко-католиків в Італії у співслужінні о. Стефана Стареправо, ЧСВВ та о. Луїса Касіяна, Ректора Папської Української Колегії Святого Священномученика Йосафата.
У проповіді владика наголосив на тому, що блаженна Йосафата була чутлива на потреби Церкви і людей. Вона, як та євангельська жінка, виливала пахуче миро, яке лікувало хворих, підтримувало нужденних та подавало надію зневіреним. Ми подивляємо її силу духа. Вона не знеохочувалася у труднощах, бо посвятила своє життя Богові до останку. Це пахуче миро, та любов блаженної Йосафати та її відданість Господеві у всі моменти життя, радісні і сповнені терпіння.
Сьогодні, коли вся людська суспільність терпить від безпорадності перед пандемією коронавірусу, коли особа залишається у своїй самотності перед економічними, соціальними та культурними викликами, ми потребуємо прикладу наших святих, таких, як і ми, людей, які у свій час зуміли відповісти на Боже запрошення і стали світлом та опорою для інших.
Блаженна Йосафата ніколи не залишалася осторонь людської біди, вона була чутливою на потреби ближніх і вміла бачити у них самого Ісуса Христа, хворого, голодного, нагого, ув’язненого, чужинця, потребуючого. Нехай через нашу молитву і запрошення блаженна Йосафата ввійде сьогодні у кожну нашу домівку, випросить ласки миру у наших серцях та родинах та навчить нас шукати Божої волі у нашому житті та сповняти її.
Рим, Генеральний дім
