СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви7 років Франциска: понтифікат душпастирського навернення
Як доводять 7 років понтифікату, Папа Франциск старається надати своєму служінню певного нового стилю.
Це Папа, в якого на першому місці стоїть мова жестів. Ми бачимо його як батька, сповненого ніжності, чиї обійми широко відкриті для всіх загублених, страждальців і тих, хто шукає свій шлях. Він підкреслює, що Церква має бути «польовим госпіталем», місцем, відкритим для кожного, та місцем, що лікує рани людства. Віднова це доконечний елемент життя Церкви в кожну епоху, тому не потрібно ні боятися її, ні захищатися від неї. Папа пояснює, що Євангеліє треба переказувати як «споконвічну новину», бо сам Христос «завжди молодий і завжди є джерелом новизни». А до класичного канону католицького соціального вчення включає також і екологію.
Папа-реформатор? Душпастирське навернення
На противагу різним поширеним у світі поглядам, варто підкреслити, що Папа Франциск не прямує до проведення «революції» в Церкві, яка би провадила до зміни доктрини чи моральної науки. Він закликає до «душпастирського навернення», і в цьому понятті лежить ключ до розуміння його понтифікату. Коротко кажучи, йому йдеться про те, щоб церковні структури — починаючи з Римської курії та закінчуючи будь-якою парафією — стали відкритішими, а окремі пастирі були не тільки «учителями» люду Божого, але товаришували людям в усіх їхніх бідах, блуканнях і допомагали розпізнавати правильний шлях. Це не понтифікат доктринальної реформи, це понтифікат далекосяжної душпастирської реформи.
Він усвідомлює — і невпинно це підкреслює, — що Церква має пройти внутрішню метаморфозу, якій має передувати добре розпізнання пріоритетів. Тому він закликає до «душпастирського та місійного навернення». А воно вимагає переходу від «душпастирства збереження» до значно відкритішого та безумовно місійнішого. В сучасному світі замало бути учнем Христа, потрібно бути «учнем-місіонером». Щоб це стало можливим, Папа заохочує провести в Церкві, на всіх щаблях, процес «розпізнання, очищення та необхідної реформи». За всієї відкритості на нові виклики й ситуації, Франциск не збирається «модернізувати» Церкву шляхом лібералізації доктрини чи морального вчення. Він натомість переконаний, що реформи, причому ґрунтовної, вимагає спосіб проголошування Євангелія. Йому йдеться про новий спосіб проповіді, для людей, які живуть нині в тотально релятивізованому культурному оточенні. Людині, до якої щоразу слабкіше доходять однозначні доктринальні принципи і для якої набагато переконливішим є просте свідчення. «Душпастирське навернення» має полягати у безпосередньому супроводі людини в усіх її проблемах і сумнівах та в допомозі розпізнавати свій шлях, у допомозі відкривати сенс того, що проповідує Церква. Папа зазначає, що особливо важливим елементом місії на сьогодні є вникання в «таємницю людей, які покидають Церкву». Він сильно підкреслює потребу повернення в лоно Церкви людей, чиє життя так перекрутилося, що вони вже не знаходять у ній свого місця та потребують поновного їх прийняття. Такий метод переказування віри і душпастирювання подекуди викликає цілком зрозумілий опір у різних церковних середовищах, тим більше що спосіб висловлювань Франциска часто є багатозначним, що відкриває дорогу до різних інтерпретацій. Критики закидають йому, що ця неоднозначність має друге дно і що таким чином Папа, немовби через чорний хід, хоче провадити реформу (лібералізацію) доктрини Церкви. Однак уважне читання Францискового вчення не дає підстав для так далеко просунутих висновків. Одним із доказів є дистанціювання Папи від того, що нині пропонує Церква в Німеччині під гаслом «синодального шляху».
Промотор нової євангелізації
Абсолютним пріоритетом для Франциска є принцип «нової євангелізації», який сформулювали останні папи, починаючи з Павла VI. Для Йоана Павла ІІ це означало, що Церква має взятися до здорових євангелізаційних зусиль, доказом чого були, зокрема, його численні паломництва світом. Для Бенедикта XVI вона пов’язувалася з потребою повторної євангелізації територій та середовищ, які колись були християнськими, а тепер відходять від Бога. Франциск до цього додає постулат внутрішньої реформи Церкви, щоб вона на всіх рівнях ставала більш місійною та відкритою до загублених. Згідною з цим принципом, Франциск постійно підкреслює, що вже не можна чекати, коли люди прийдуть, їх уже пора шукати, виходячи на «екзистенційні периферії» світу. Всім відома його метафора про «відчинені двері» Церкви, яку він промовив ще на одному з кардинальських засідань перед конклавом, на якому його обрали. Він застерігав від «егоцентричної Церкви, яка претендує на право затримати Ісуса для себе і не допускає, щоб Він вийшов до інших».
Милосердя, яке не висуває умов
Для Франциска Боже Милосердя — це центральна істина християнського послання. Він певен, що нинішній світ особливо потребує Божого Милосердя. Тому й 2016 рік оголосив Надзвичайним святим роком милосердя. Тоді ж на Всесвітньому дні молоді в Кракові Франциск пройшов разом із молоддю цілого світу Брамою Милосердя в Лагєвніках, всесвітній столиці Божого Милосердя. Наголошуючи на істині про Боже Милосердя, Франциск цим продовжує вчення Йоана Павла ІІ. Бо хоча Церква споконвіку говорить про Божу любов і милосердя, то особливим чином цьому надав значення саме св. Йоан Павло ІІ. Завдяки ньому світ пізнав послання св. Фаустини, в якому Кароль Войтила побачив важливий знак наших часів.
Церква як промотор «культури зустрічі»
Церква, часто повторює Франциск, має бути «Церквою вбогою і для вбогих». Убога Церква — не зосереджена на здобуванні собі матеріального забезпечення, але вірна Євангелію і тому зосереджена на потребуючих і стражденних. Папа пояснює, що коли «Церква смиренна і вбога, тоді вона вірна Христові. В протилежному разі їй загрожує спокуса світити власним світелком замість давати світові Боже світло». Згідно з опцією «переваги для вбогих», Франциск нагадує, що «кожний християнин і кожна спільнота покликані бути знаряддями Бога заради визволення і підтримки вбогих, так щоб вони могли у повноті включитися в суспільство» (Evangelii gaudium 187). Тому він каже рішуче НІ «економіці виключення», яка, на його переконання, є наслідком нестримного економічного лібералізму. Папа закликає будувати «культуру зустрічі», яка базується на християнській антропології. Він підкреслює, що віра у Христа не може обмежитися «вертикальним» виміром, але перевіркою її істинності є залучення у «роблення світу людянішим». Він говорить про потребу системних змін глобального масштабу, умовою якої є відмова від неоліберальної утопії, — до будування системи суспільної економіки. Йдеться про таку економічну систему, яка не буде націлена виключно на максималізацію прибутку, але буде позначена чутливістю до соціальних потреб. Варто додати, що Франциск — це Папа, який не тільки закликає, але також особисто піклується про убогих, зокрема про безпритульних та біженців. У Ватикані йому допомагає Папський елемозинарій (розподілювач милостині) кардинал Конрад Краєвський, про численні ініціативи якого багато пише преса. Біженців Папа просить приймати як братів, відкидаючи «логіку байдужості». У вересні 2015 року він попросив, щоб «кожна парафія, кожний монастир і кожний санктуарій у Європі прийняли одну сім’ю біженців». Сам також надав одній такій сім’ї помешкання у ватиканських будівлях.
Екологія має бути інтегральна
Турбота про сотворений світ для Франциска — елементарний євангельський наказ, недотримання якого може загрожувати людству катастрофою. Вже під час інавгураційної Меси на початок свого понтифікату він підкреслив високе значення «турботи про природу». Зізнався, що св. Франциск Ассізький, чиє ім’я і послання має бути натхненням для його понтифікату, є також взірцем «життя строгого, яке шанує сотворений світ, життя такого далекого від нинішньої культури відкинення». Цю думку він розвинув в енцикліці «Laudato si’», яку можна зарахувати до важливий соціальних енциклік. Зрештою, вона стосується не тільки екології. Вона присвячена найважливішим сучасним викликам на соціальній ниві, цілісно включаючи роздуми на тему довкілля. «Екологічна криза, — підкреслює в ній Франциск, — це зовнішній прояв сучасної етичної, культурної та духовної кризи» (п.119). Забути про Творця і викинути Його з процесів вироблення рішень — це призвело до деградації не тільки природи, але й самої людини, і в кінцевому підсумку загрожує всьому людству. Суттєвим аспектом цієї енцикліки є антропологічний. Папа закликає шанувати не тільки природне середовище, але й людську особу. Виходячи з турботи про сотворене, він критикує аборти, евтаназію, релятивізацію статевої взаємодоповнюваності (гендер) та штучне зачаття людини. Папа закликає будувати «інтегральну екологію», наслідком якої має бути новий взірець світового ладу, що шануватиме природу і принципи соціальної справедливості, а насамперед — гідність кожної людини.
Папа і ЛГБТ-спільноти
У численних лівацьких ліберальних медіях можна знайти думку, що Франциск відходить від традиційного вчення Церкви на тему гомосексуалізму. Цитують його слова, сказані в липні 2013 року: «Хто ж я такий, щоб осуджувати!», які пролунали на борту літака з Ріо-де-Жанейро у відповідь на запитання про його ставлення до гомосексуалістів. Тим часом повна відповідь Святішого Отця була така: «Лобіювання гомосексуалізму — це зло. Якщо хтось є гомосексуалістом, шукає Господа Бога, має добру волю, то хто я такий, щоб його осуджувати? Катехизм Католицької Церкви пояснює це так гарно, що цих людей не потрібно з цього приводу маргіналізувати, вони мають бути включені в суспільство. Проблема не в тому, щоб мати таку схильність. Ні — ми маємо бути братами. Це одне питання, натомість іншим є лобіювання, зарівно лобіювання бізнесове, політичне, чи лобіювання масонське, — так багато лобіювання. Це для мене найсерйозніша проблема», — сказав тоді Папа.
А щодо так званих «одностатевих подружжів» Папа Берґольйо зберігає тверду позицію. Ось слова з його пастирського листа до вірних, написаного в липні 2010 року перед тим, як парламент Аргентини мав голосувати за проєкт закону про одностатеві зв’язки: «Не будьмо наївні (…) Це деструктивний проєкт, націлений проти Божого плану. Це, отже, не тільки законотворчий проєкт (проєкт закону — це тільки знаряддя). Це діяння батька брехні, який прагне ошукати і скаламутити уми дітей Божих. (…) У цих діяннях ми повинні бачити заздрість диявола, через якого у світ увійшов гріх і який прагне знищити образ Бога в людині: у чоловікові й жінці, створених Богом, яким було ввірено завдання зростати і розмножуватися. Тож волаймо до Бога, щоби зіслав свого Духа на парламентарів, які голосуватимуть. Щоб вони не віддавали голосу, керуючись помилкою або кон’юнктурою, але щоб голосували, керуючись природним і Божим законом».
Подібне становище Франциск виражає в Апостольському напоумленні «Amoris laetitia», пишучи у ст. 251, що «в ході дискусії на тему гідності й місії сім’ї Отці Синоду зауважили, що „стосовно проєктів урівнювання зв’язків гомосексуальних осіб із подружжями немає жодної підстави для порівняння чи створення аналогії, навіть віддаленої, між гомосексуальними зв’язками і планом Божим стосовно подружжя та сім’ї“. Неприпустимо, щоб помісні Церкви зазнавали тиску в цій матерії та щоб міжнародні утворення ставили фінансову допомогу для бідних країн у залежність від впровадження законів, які встановлюють „подружжя“ між особами однієї статі».
Церква молодих
Молодь, це для Франциска — окрім сім’ї — одна з царин діяльності, де якнайсильніше має напрацюватися Церква. Вона повинна допомагати молодим людям віднаходити сенс і місце у житті, а молодь може збагатити Церкву своїм динамізмом та уберегти її від старіння. Тому в Апостольському напоумленні «Christus vivit», оголошеному після Синоду про молодь у 2018 р., Папа нагадує, що «молодість це неповторний і надихущий період життя, який пережив сам Ісус, освячуючи його». Папа заохочує молодь переживати свою молодість разом з Ісусом, сприймаючи Його як натхнення та взірець для наслідування. Він ставить перед молодими людьми дуже високу планку, говорячи (як, наприклад, на краківському Дні молоді), щоб вони не були «передчасними пенсіонерами з тужливими обличчями», щоб відважно «зійшли з диванів», застерігав їх від мислення, ніби «щастя це синонім зручності», а також що «бути щасливим це йти по життю в наркотичному сні». Водночас Франциск закликає Церкву «бути молодою і для молоді». Він застерігає, що «Церква в обороні, яка перестала слухати і не дозволяє нічого ставити під сумнів, — втрачає молодість і перетворюється на музей». Папа підкреслює значення тематики сексуальності для церковного навчання, оскільки «сексуальна моральність часто стає приводом нерозуміння та відходу з Церкви, коли її сприймають як місце суду і засуду». В Церква по всьому світу, зазначає Франциск, потрібно добрих ініціатив, скерованих на «відновлення молодіжного душпастирства та звільнення його від схем, які вже не спрацьовують, оскільки не встановлюють діалогу з нинішньою культурою молоді». Серед генеральних ліній душпастирства молоді він вказує, зокрема, на потребу викладання керигми — так, щоб викликати в молоді «інтенсивний досвід Бога, зустрічі з Ісусом, яка зачепила їхні серця». Не можна пропонувати молодим людям формаційних зустрічей, де порушують виключно доктринальні та моральні питання. Таке душпастирство, на думку Папи, робить так, що «багато молоді нудьгує, а інші стають сумними і негативно налаштованими». Пастирські осередки для молоді мають виконувати для них роль «дому», бути гостинним місцем, куди вони «могли би вільно і з довірою йти на зустрічі з іншими молодими людьми, як у хвилини страждання чи нудьги, так і тоді, коли хочуть святкувати».
Реформа Курії
Папа Франциск, разом із Радою кардиналів, яку він скликав собі на допомогу, від початку свого понтифікату готує реформу Римської курії. Оголошення її очікується вже незабаром, у формі конституції «Predicate Evangelium». За ці роки в рамках реформи з’явилися нові інституції: Рада і Секретаріат з економічних питань, третя секція Державного секретаріату з папських представництв, Дикастерій у справах мирян, сім’ї та життя, Дикастерій цілісного розвитку людини та Дикастерій у справах комунікації. Анонсована конституція має втілити в життя подальші зміни. Має бути більше взятим до уваги принцип більшої поваги до рішень помісних єпископських конференцій. Секретар Ради кардиналів єпископ Марчелло Семераро сказав, що критеріями, якими надихається реформа, є 12 вказівок Франциска з промови до Римської курії в грудні 2016 року: особисте навернення, душпастирське навернення, місійність, раціональність, функціональність, допасування до актуальних потреб, спрощення, субсидіарність, синодальність, католицькість, професіоналізм і поступовість. Усе це має служити тому щоб Курія зберігала службовий характер. Побажанням Франциска, як він багато разів це підкреслював, є те, щоб курія працювала не виключно для Папи, але виконувала службову роль для єпископських конференцій в усьому світі. Окрім того, можна сподіватися утворення нового «дикастерію з питань євангелізації». Це ватиканське управління має об’єднати Конгрегацією євангелізації народів («Propaganda Fide») та утворену Бенедиктом XVI Папську раду з питань розвитку нової євангелізації. Проєкт конституції передбачає також покращення обміну інформацією та розуміння між ватиканськими органами і Папою. Для цього, окрім регулярних зустрічей, проєкт передбачає координаційний центр у Державному секретаріаті.
Захист неповнолітніх та сексуальне насильство
Франциск продовжує розпочату Йоаном Павлом ІІ і Бенедиктом XVI стратегію очищення Церкви від лиха злочинів сексуального використання неповнолітніх духовними особами. Він підкреслює, що центром інтересу Церкви мають стати жертви. Франциск визнав, що Церква занадто пізно зайнялася проблемою сексуальних зловживань, тому способи реакції на цю проблему також виявилися запізнілими, переважно через «давню практику перенесення» винуватців з однієї парафії в іншу. Також цей Папа заявив, що ніколи не використовував і не збирається використовувати право помилування щодо таких осіб.
Франциск також здійснив за конкретні правові кроки. Насамперед він змінив ватиканський Карний кодекс, запроваджуючи нові категорії злочинів: вербування і сексуальне насильство стосовно малолітніх, дитяча порнографія та володіння нею, а також сексуальні акти з участю малолітніх. За сексуальне використання загрожує до 12 років ув’язнення. Новим приписам підлягають не тільки мешканці й працівники Держави-міста Ватикан, але й дипломатичний персонал Апостольського Престолу.
Папа Франциск установив Комісію з питань захисту неповнолітніх, яка служить йому дорадчим органом у справах участі Апостольського Престолу в захисті дітей і молоді, а також душпастирської опіки над жертвами сексуальних злочинів, яких допустилися духовні особи.
Він звернувся до єпископів і чернечих настоятелів усього світу, щоб були «готові зустрітися з жертвами та їхніми близькими: це цінні нагоди, щоб вислухати і просити про вибачення тих, хто постраждав». Сам Папа дав цьому приклад, зустрічаючись із жертвами домагань не тільки у Ватикані, але й під час своїй подорожей: до Сполучених Штатів, Перу, Чилі та Ірландії.
У червні 2016 року в Апостольському листі «Come una madre amorevole» Франциск заявив, що за серйозні занедбання у виконанні своєї функції, зокрема стосовно захисту неповнолітніх і «беззахисних дорослих», єпископи можуть бути відсторонені з кафедр. Завдяки цьому в церковному праві знайшлася підстава для вимог, щоб єпископи зробили висновки за упущення, які зробили можливим скоєння духовенством сексуальних злочинів (наприклад, непритягнення духовенства до відповідальності, свідоме висвячування і скеровування до душпастирського служіння осіб із педофільськими нахилами, брак рішучої реакції на достовірні донесення про злочин) або затушовування таких випадків у своїх дієцезіях.
У лютому 2019 року Франциск скликав у Ватикані зустріч на тему захисту неповнолітніх у Церкві з участю голів єпископських Конференцій усього світу, представників Римської курії, вищих настоятелів чернечих орденів і згромаджень та жертв домагань. Метою зустрічі було довести до відома церковних настоятелів драму сексуального використання малолітніх. Плодом зібрання став лист motu proprio «Vos estis lux mundi», який став зобов’язувальним для всієї Церкви. Зокрема, цей лист постановляє, що канонічним злочином є сексуальний учинок, скоєний духовною особою «зі зловживанням владою», тобто щодо залежної від такого священника людини. Жертвою не обов’язково має бути малолітній, це може бути і доросла людина, підпорядкована конкретному духовному (клірик у семінарії, сестра-черниця, мирянин), або ж «безпорадні люди», наприклад, неповносправні. Канонічним злочином також є перепони розслідуванню, яке провадять світські органи. Донесення може скласти кожний, не тільки жертва чи її сім’я, натомість священники й ченці мають відтоді обов’язок його подавати, щойно дізнаються про випадок сексуального використання (за винятком інформації, отриманої на сповіді). Також цей документ викладає конкретні дії, які належить виконати, коли звинувачення стосується єпископа, включно з випадками ускладнення застосування обов’язкових процедур.
За матеріалами католицького суспільно-релігійного інтернет-часопису «CREDO»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
