Едмонтонська єпархія

Едмонтонська єпархія (англ. Ukrainian Catholic Eparchy of Edmonton) — єпархія Української Греко-Католицької Церкви, заснована 3 листопада 1957 року, яка входить до складу Вінніпезької митрополії. Юрисдикція єпархії поширюється на всю провінцію Альберта (Канада). Таким чином, загальна площа єпархії досягає 661 848 км², а чисельність населення — близько 3 645 257 осіб. Беручи до уваги географічне розташування, Едмонтонська єпархія межує із Нью-Вестмінстерською єпархією на заході та півночі, із Саскатунською єпархією — на сході та із Чиказькою єпархією святого Миколая — на півдні. Свою місію Едмонтонська єпархія окреслює так: «Вести всіх людей до постійного поглиблення особистих стосунків з Ісусом Христом, в і через Його Церкву: знаючи Бога, люблячи Бога та служачи Богу».

Поділ на протопресвітерства

а) Калгарський деканат

Калгарі (2 парафії);
Летбридж;
Ред Дір.

б) Едмонтонський деканат

Едмонтон (9 парафій);
Шервуд-парк.

в) Мандерський деканат

Кемроуз;
Кальмар;
Кальмар-Фармс;
Дейсленд;
Хей-Лейкс;
Холден;
Холден-Фармс;
Ледук;
Раундхілл;
Торсбі;
Гранд-Прері;
Хай-Прері;
Хайнс-Крік;
Меннінг;
Рено;
Мандер;
Веґревіль;
Ламонт;
Борщів;
Краків;
Сент-Мікаель;
Скаро;
Стар-Пено;
Чипман;
Делф;
Гілліард;
Лішор;
Лаймстон;
Редвотер;
Атабаска;
Карвел;
Дарлінг;
Розінгтон;
Торхілд;
Васкатенау;
Вог;
Черхіл;
Ельдорена;
Федора;
Фрейнс;
Майнлі;
Нью-Пайн-Крік;
Просперіті;
Редвей;
Рочфорт-бридж;
Сендхілс;
Вайлдвуд;
Смокі-Лейк;
Бучач;
Лак-ла-Біче (Крейген);
Іннісфрі;
Нью-Київ;
Плейн-Лейк;
Спедден;
Стрий;
Ту-Хілс;
Смокі-Лейк-Фармс;
Вільна;
Сент-Пол;
Боннівіль;
Дервент;
Дервент-Фармс;
Мирнам;
Елк-Поінт;
Глендон;
Айрон-Рівер;
Англ-Лейк;
Нозерн-Валлі;
Верміліон;
Лойдмінстер;
Фіделіті.

Духовенство

Відповідно до статистичних даних за 2016 рік, Едмонтонська єпархія об’єднує 5 486 вірних у 84 парафіяльних осередках, в яких здійснюють своє душпастирське служіння 39 священиків, серед яких 30 єпархіальних та 9 ієромонахів, і 4 диякони. Окрім цього, в єпархії присутні богопосвячені особи: 18 ченців та 16 черниць.

Правлячий Архиєрей

Правлячим Архиєреєм Едмонтонської єпархії від 25 січня 2007 року є Преосвященний владика Давид Мотюк.

Катедральний храм

Катедральним храмом Едмонтонської єпархії є собор Святого Йосафата у м. Едмонтон (провінція Альберта, Канада).

Соціальна діяльність

На території Едмонтонської єпархії діє ряд спільнот та організацій, серед яких Українське католицьке братство для чоловіків, Українська католицька жіноча ліга Канади для жінок, Українська католицька молодь для молоді, «Лицарі Колумба» та ін.

Окрім цього, варто пригадати про духовно-рекреаційний комплекс «Оселя», де доволі часто проводяться різноманітні табори для дітей та молоді, реколекції, єпархіальні з’їзди та зустрічі.

З історії єпархії

а) Отці-Василіяни та шкільна освіта

У 1880-х роках Чин Святого Василія Великого вимагав реформ через політичний та церковний тиск. На прохання Папи Лева XIII, в 1882 році польські єзуїти очолили те, що згодом стало називатися «Добромильська реформа» Це дало василіянам новий дух дисципліни та місіонерського завзяття, яке поширилося по всій українській Церкві. Без цієї реформи було б неможливим, щоб вони пішли виконувати будь-яку місію за кордоном.

У середині дев’ятнадцятого століття французькі василіяни прибули до Канади на запрошення єпископа де Шарбоннеля з м. Торонто. Вони відкрили Свято-Михайлівський коледж у м. Торонто в 1852 році, а потім Успенський коледж у м. Віндзорі (провінція Онтаріо, Канада). З цих кроків розпочалося поширення василіян по Канаді.

У жовтні 1902 року о. В. Жолдак був призначений Апостольським адміністратором для українських католиків у провінції Манітоба та всій північно-західній Канаді. В результаті, 1 листопада 1902 року, три священики-василіяни, василіянський брат і четверо Сестер Служебниць Непорочної Діви приїхали до м. Едмонтону за його запрошенням почати служити українським іммігрантам, які з 1891 року прибувають величезним потоком.

У той час українські католики в м. Едмонтоні були прихильниками державного шкільного округу.

У 1910 році більшість українців-католиків жили біля церкви св. Йосафата на 97 вулиці. Окремий шкільний округ м. Едмонтону провів дискусію з о. Матвієм Гурою, ЧСВВ, та платниками податків України стосовно можливості їхнього приєднання до римо-католиків. Вони погодились платити свої податки окремому шкільному округу, якщо школа погодиться найняти вчителя зі східного католицького Чину. Сестра Йосафата Тимочко (ССНДМ) була прийнята на роботу, щоб виконати цю умову, і таким чином розпочинається українська католицька присутність в католицькій школі.

3 березня 1948 року східний католицький єпископ Преосвященний Ніл Н. Саварин, ЧСВВ, був призначений єпископом-ординарієм Апостольського екзархату Едмонтону. Це призначення та загальне відродження українськими католиками їхнього національного коріння стали пошовхом для збереження своєї культури та релігійної традиції.

У 1967 році було відхилено пропозицію про створення Української окремої школи. Проте було вирішено, що консультанти з українського обряду будуть додані до адміністративного округу. З цією метою був призначений отець-василіянин Йосиф Скварок. Отець Йосиф Скварок, який викладав у старшій школі м. Сент-Джозеф з 1950-х років, приєднався до католицького центрального офісу округу Едмонтон як консультант з релігійної освіти для нової програми релігійної освіти канадського катехизму. Поряд з Маргарет Задорожною його завдання полягало у формуванні нової програми для задоволення потреб українських вчителів та студентів у шкільній системі, а також у навчанні всієї шкільної системи про східний католицизм в цілому та український католицизм зокрема.

У 1974 році Закон про школи провінції Альберта змінено таким чином, що це дозволило навчання на мовах, відмінних від французької та англійської, до 50 % шкільного дня. Завдяки цій зміні українська двомовна програма була створена цього року в школах Св. Матвія та Св. Мартина, а потім була продовжена, щоб включити ще одну програму в школу Сен-Бернадет. Ця програма охопила велику кількість учнів, які отримали освіту в католицькій шкільній системі англійською та українською мовами з дитячого садка до 4 класу. Згодом вона розширилася, щоб додати молодшу вищу програму в школу Сент-Кевін та програму середньої школи О’Браєн в м. Остіні. Окрім української мови, студенти цих шкіл також вивчали східний католицький обряд як частину свого навчання.

б) Сестри Служебниці в Канаді

Першими Сестрами-Служебницями у Канаді були Амвросія Ленкевич, Таїда Врублевська, Ісидора Шиповська та Емілія Кляпушка. Вони прибули до м. Едмонтону 1 листопада 1902 року і були радо прийняті римо-католицьким духовенством, релігійною та радісною групою українських емігрантів.

Було передбачено, що сестри житимуть у квартирах над ризницею Свято-Йоакимівської церкви, де вони почали служити українському народу. У травні 1903 року сестра Таїда померла після декількох місяців хвороби. У липні три сестри переїхали до м. Мандер (провінція Альберта, Канада), де жили спочатку в кімнатці, без вікон та дверей. Вони втішали багатьох своїх співвітчизників, реставрували свій будинок та займалися господарськими справами.

Подання Сестер Служебниць дозволило їм відкрити школи в м. Мандер та м. Едмонтоні, а також подорожувати далеко із катехизаціями заради служіння хворим. Єпископ Еміль Легал, ОМ, подарував чотири лоти та будинок для сестер на проспекті 9638–108 в 1905 році.

У 1905 році кілька сестер-служебниць заснували свою першу постійну міську місію в м. Едмонтоні. Їхній жіночий монастир знаходився поблизу новоствореної церкви Св. Йосафата. Незабаром після їх приїзду в монастирі було відкрито дитячий садок. До 1908 року кількість вихованців зросла до 100 дітей. У 1910 році було збудовано новий монастир та школа, завдяки щедрості Товариства виховання Католицької Церкви. Школа була реорганізована в початкову школу, де було близько п’ятдесяти дітей, які пізніше утворили окрему школу святого Йосафата. Першим вчителем була сестра Йосафата Тимочко.

У 1917 році школа Св. Йосафата стала частиною Едмонтонської індивідуальної школи. Сестра-служебниця Марія Наталія Мельник стала вчителькою початкових класів у школі.

Щоб пристосуватися до збільшення кількості студентів, у 1921 році у церкві Св. Йосафата було побудовано чотири навчальні приміщення. Це крило із класами стало частиною початкової школи Святого Серця, що знаходилася неподалік. Католицька школа Едмонтону орендувала його до 1961 року, коли була побудована нова школа Святого Серця.

Педагогічний апостолят сестер-служебниць в м. Едмонтоні, як і в будь-якій іншій частині Канади, формувався завдяки їхній прихильності служити своїм українським братам і сестрам. Таким чином, вони вирішили навчати в тих школах, де навчалася більша кількість українських студентів.

У 1927 році сестра Сервант приєдналася до персоналу училища святого Франциска Ассізького, де навчала українських дітей. Сестри-служебниці також викладали у Сент-Кларській школі. Сестра Жеррада (Поліна) Середа була останньою сестрою Згромадження, що навчала в католицьких школах в м. Едмонтоні.

У всіх цих школах сестри навчали української мови, історії, літератури та релігії, згідно з східним обрядом. Вони викладали українські релігійні та народні пісні, а також презентували безліч програм, в яких прозвучали українська драма, хорове мистецтво, гімни та народні пісні, хореографія.

Починаючи з 1967 року сестри служили в українському дитячому садочку в українській католицькій парафії Святого Василя. Таким чином, вони продовжують служити в католицькому освітньому апостольстві та передавати багатства української культурної та релігійної спадщини новим поколінням українських канадців.

Сестри-служебниці поділилися своєю культурною та релігійною ідентичністю з латинськими обрядами та некатолицькими жителями м. Едмонтону: духовенством, монашеством та мирянами. Заохочували незліченну кількість батьків зараховувати своїх дітей до католицької шкільної системи. Протягом десятиліть вони подолали прогалини невігластва та підозри між віруючими двох обрядів і допомогли пропагувати дух поваги, братерську співпрацю та взаємне збагачення.

Сестри продовжують служити своєму народові і всім едмонтонцям завдяки підготовці та публікації культурних та релігійних навчальних посібників та матеріалів, презентації семінарів та конференцій про східний обряд, а також духовного оновлення персоналу та студентів.

Таким чином, сестри заснували початкову школу Св. Йосафата в 1905 році, яка стала частиною католицької школи в 1917 році. У 1921 році ця школа стала частиною школи Святого Серця. Сестри навчали в школі Святого Серця до 1971 року.

У 1927 році сестри також викладали у школі Св. Франциска та Сент-Кларській школі і продовжували це робити до 1960 року. У 1970-х роках вони навчали в Сент-Агнесській школі та протягом 24 років у вищій школі Сент-Джозефа.

Також вкінці 1960-х — на початку 1970-х сестра Маргарет Задорожна була консультантом візантійського обряду для католицької системи. В останні роки, коли було започатковано Єпархіальний катехитичний центр, сестри з Центру мали доступ до персоналу та студентів, щоб інформувати їх про східних святих та організувати літургійні свята.

в) Хронологічні дані основних подій Української Католицької Церкви в Канаді

1891–7 вересня: Василь Еленяк та Іван Пилипів, перші українські поселенці, приземлилися в м. Монреалі. Вони емігрували з села Небилів (Калуський район, Україна). Незабаром після прибуття поїздом у м. Вінніпезі вони знаходять роботу в м. Гретна (провінція Манітоба, Канада). Зважаючи на наявність вільної землі в Канаді, вони роблять заходи для того, щоб їхні родини приєдналися до них, разом вони подорожують у провінцію Альберта до садиб — Еленяк та його сім’я беруть садибу в районі м. Чипмена, а сім’я Пилипіва осідає поблизу м. Една-Стар.

1897–4 квітня: отець Нестор Дмитрів з США є першим українським католицьким священиком, який відвідав українських поселенців у Канаді, прибувши до м. Вінніпегу.

1897–12 квітня: отець Нестор Дмитрів служить першу українську католицьку літургію в Канаді, у домі Василя Ксьонзика в м. Теребовлі (нині Рівер-Воллі). Там він також благословляє Хрест Свободи, який поселенці раніше спорудили на землі, що згодом була використана як кладовище.

1897 рік — Великдень: отець Нестор Дмитрів святкує Великдень у будинку Івана Пилипіва, який вже допоміг йому організувати першу українську католицьку громаду в районі м. Една-Стар. У цей час отець Нестор Дмитрів також благословляє землю, яку громада придбала для церкви та кладовища. У наступному році будівництво церкви розпочнеться.

1897–1 серпня: отець Нестор Дмитрів організовує першу українську парафіяльну громаду в провінції Манітоба, в районі м. Стюартбурн. На інавгураційній нараді обирається перший парафіяльний комітет. У той час в районі вже є близько 250 українських родин.

1899–1 жовтня: отець Ахілл Делаєр, священик римо-католицької церкви з Бельгії Чину Найсвятішого Ізбавителя, приїжджає до м. Брендона і починає свою пастирську роботу. 25 грудня 1901 року він продовжує свою роботу в м. Йорктон (провінція Саскачеван, Канада) і починає обслуговувати духовні потреби туристів.

1899–21 жовтня: отець Дамаскин Полівка, ЧСВВ, з США, приїжджає до м. Вінніпегу. 8 грудня того ж року він організовує покупку майна на розі McGregor і Stella на суму 450,00 $. Він освячує майно і ввіряє його під патронат Святого Миколая. 1 травня 1901 року завершено спорудження першої церкви Святого Миколая. Парафія, на жаль, не має постійного пароха, оскільки жоден із священиків, які прибули з США, не перебувають у Канаді протягом тривалого часу.

1902 рік — 23 жовтня: Перші священики-місіонери Василіянського Чину, які мають постійно перебувати в Канаді, прибувають з Західної України. Це: Платонід Філас, Созонт Дидик, Антін Строцький та брат Єремія Янішевський. Також до них прибувають четверо членів Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії: Амброзія Ленкевич, Ісидора Шиповська, Емілія Кляпушка та Таїда Врублевська. Всі вони їдуть на поїзді до м. Альберти, де 7 листопада отець Платонід Філас влаштовується біля м. Бейверлейк (тепер Мандер). Наступного літа він починає будувати першу маленьку церкву та монастир для отців-василіян та сестер-служебниць на новій садибі.

1903–19 березня: перша восьмиденна місія в Канаді проходить у церкві св. Миколая у м. Вінніпезі під керівництвом отця Платоніда Філаса. Відвідали близько 500 чоловік.

1903 рік −11 липня: Перший жіночий монастир і новіціат для сестер-служебниць офіційно відкрито в м. Бейверлейк (нині Мандер) (провінція Альберта, Канада).

1904 рік — 12 січня: отець О. Делаєр приймає постійне місце проживання в м. Йорктоні (провінція Саскачеван, Канада). 21 серпня 1906 року він отримує офіційний дозвіл на перехід у візантійський католицький обряд. Це означає початок української гілки Згромадження Отців Редемптористів. Через деякий час кілька відряджених латинських редемптористських священиків прибувають з Бельгії, щоб допомогти отцю Делаєру. Через деякий час вони також вирішують прийняти візантійський обряд, щоб краще служити українському народові.

1905 рік — 28 серпня: Служебниці Непорочної Діви Марії відкривають цілорічну школу для українських дітей м. Вінніпегу в підвалі церкви Св. Миколая. У тому ж році сестри відкривають подібну школу в м. Бейверлейк для дітей провінції Альберта. У 1911 році архиєпископ Ланджевін із м. Сент-Боніфацій дарує 25000 доларів для будівництва першої школи Святого Миколая у м. Вінніпезі. Цей інститут, як і раніше, служить українським дітям сьогодні.

1905 рік — 11 березня: отець Матвій Гура, ЧСВВ, парафіяльний священик Святого Миколая, ініціює створення Українського товариства взаємних вигод Св. Миколая в Канаді. Його головна функція — допомогти малозабезпеченим сім’ям у разі смерті. Пізніше вона бере на себе роль страхової агенції.

1910 — вересень-грудень: митрополит Андрей Шептицький, ЧСВВ, відвідує український народ з узбережжя до узбережжя, від м. Монреаль до м. Ванкувера. 9 жовтня він служить Божественну Літургію у церкві Святого Миколая у м. Вінніпезі.

1911–27 травня: перша українська католицька газета «Канадський Русин» починає регулярно публікуватися. У 1918 році назва «Канадський українець» змінюється. У червні 1927 року цей документ переходить у руки приватної національної кооперативної преси, яка згодом стає «недружньою» до українських католиків. Тому, 7 листопада 1929 року було прийнято рішення про видання нового українського католицького часопису в м. Едмонтоні під назвою «Українські новини». Він стає офіційним інструментом спілкування в Українській Католицькій Церкві Канади.

1912 рік — 19 грудня: перший український єпископ Канади Никита Будка, висвячений митрополитом Андреєм Шептицьким у Львові, прибув до м. Вінніпегу та 22 грудня служить свою першу Божественну Літургію у церкві Святого Миколая. На момент прибуття в Українській Католицькі Церкві служать вже 22 священики: дев’ять єпархіальних, 5 василіян, 4 редемптористи та 4 французькі священики, які змінили обряд на візантійський. У Західній Канаді також є 80 організованих місій, а також 5 — у східній Канаді.

1913 рік — отець Філіп Руг, ОМ, приїжджає до Канади з Лотарингії (Франція) і присвячує своє життя на службу Українській Католицькій Церкві. Спочатку він працює в Альберті, а пізніше в багатьох інших провінціях, де він створює і будує численні церкви та монастирі. Деякі з його найвідоміших: велика дерев’яна церква в м. Маунтін-Роад, катедральний собор св. Йосафата в м. Едмонтоні та парафія Непорочного Зачаття на преріях у м. Куок-Крік (провінція Манітоба, Канада).

1917 рік — вересень: у м. Сент-Боніфатій відкривається перша українська католицька «Бурса» (пансіонат для учнів) ім. митрополита Андрея Шептицького. Він функціонує до 1924 року.

1918–18 липня: у м. Саскатуні (провінція Саскачеван, Канада) закладено основи для Української Греко-Католицької Церкви.

1920–4 жовтня: Християнські Брати починають працювати у коледжі Святого Йосифа для хлопчиків в м. Йорктоні (провінція Саскачеван, Канада).

1921 рік — вересень-листопад: митрополит Андрей Шептицький вдруге відвідує великі католицькі громади Канади.

1921 рік — 2 жовтня: отець Йосафат Тимочко, перший священик, який виріс і закінчив навчання в Канаді, висвячений у соборі св. Йосафата в м. Едмонтоні. Наступного року він подорожує до Західної України і вступає на новіціат до василіян. Після закінчення свого новіціату він повертається до Канади і решту свого життя присвячує пастирській праці.

1923 — 28 серпня: Отці-Василіяни в м. Мандер відкривають свої новіціат та навчання філософії та теології.

1927 рік — єпископ Никита Будка відправляється до Риму та Західної України. Занепокоєний проблемами зі здоров’ям, він вже не повертається до Канади.

1929–14 липня: єпископ Василій (Володимир) Ладика, ЧСВВ, парох собору св. Йосафата в м. Едмонтоні, висвячений у соборі св. Йосафата та стає Главою Української Католицької Церкви в Канаді після владики Никити Будки. У цей час в Канаді служить 29 єпархіальних священиків і 18 ієромонахів. Згідно даних канадської статистики 1931 року, 186 587 українських католиків обслуговували близько 100 священиків у 350 заснованих парафіях та місіях від узбережжя до узбережжя.

1929–22 вересня: Служебниці Непорочної Діви Марії відкривають першу Українську католицьку лікарню в м. Мандер з 30 ліжками та операційною.

1932 рік — вересень: Служебниці відкривають академію для дівчат у м. Йорктоні (провінція Саскачеван, Канада).

1932-28-29 грудня: створена церковна організація «Українське католицьке братство». Членство в організації відкрито для чоловіків, жінок та молоді. Проте, в 1946 році утворюються окремі організації — для жінок — «Українська католицька жіноча ліга» та «Українська католицька молодь» для молоді. Братство стає організацією лише для чоловіків.

1941 — вересень: Отці-Редемптористи відкривають семінарію — середню школу — Володимирський коледж, в м. Робліні (провінція Манітоба, Канада).

1943–1 липня: єпископ Ніл Саварин, ЧСВВ, ігумен мандерського монастиря, висвячений у римо-католицькому соборі Святого Михаїла в м. Торонто. Він призначається єпископом-помічником для єпископа Василя Ладики у м. Вінніпезі.

1945 рік — 5 листопада: українські католицькі студенти в Манітобському університеті утворюють місцеву студентську організацію — «Gamma Rho Kappa». Ця організація надає земельні роботи для Федерації українських католиків «Обнова». Ця нова організація постала на Першому студентському конгресі, який відбувся у Вінніпезі 15–17 травня 1953 року.

1946–5 травня: отець Марко Романович, ЧСВВ, заснував нову чернечу громаду для жінок — «Сестри-місіонерки християнської благодійності». Спочатку вони будують свій перший будинок у м. Грімсбі (провінція Онтаріо, Канада). Сьогодні вони проживають в м. Скарбороу (провінція Онтаріо, Канада).

1948–27 травня: у Свято-Михайлівському соборі в Торонто хіротонізовані два нових єпископи, владика Ісидор Борецький та владика Андрій Роборецький. У цей час єпископ Ніл Саварин, ЧСВВ, проголошується Екзархом новоствореного Західного екзархату, який охоплює провінції Альберту, Британську Колумбію та Північну Канаду. Єпископ Ісидор Борецький призначений екзархом новоствореного Східного екзархату, який включає Онтаріо та всі провінції на схід. Єпископ Андрій Роборецький призначений єпископом-помічником єпископу Василію Ладиці для Центрального екзархату, який охоплює провінції Манітобу і Саскачеван.

1951 рік — 19 березня: провінція Саскачеван виводиться з Центрального екзархату і стає автономним екзархатом. Єпископ Андрій Роборецький стає його першим екзархом.

1951 рік — 29 червня: єпископ Максим Германюк, провінційний настоятель отців-редемптористів Канади, висвячений у соборі Св. Володимира та Ольги у м. Вінніпезі та стає єпископом-помічником владиці Василію Ладиці, ЧСВВ.

1951 — дев’ять ченців Студитського уставу, що біжать від комуністичного режиму, прибувають до Канади. Українські єпископи Канади організовують купівлю землі в м. Вудсток (провінція Онтаріо, Канада), де для них будується монастир та церква.

1955–18 травня: Апостольський Престол призначає єпископа Максима Германюка єпископом-коад’ютором для Центрального екзархату в Канаді.

1955–20 листопада: завдяки зусиллям єпископа Максима Германюка Найвища Рада Лицарів Колумба висловлює своє рішення та допускає створення Ради українського обряду. Перша така рада, Рада Св. Йосафата № 4138, виникла в м. Вінніпезі; Павло Парашин — перший великий лицар і отець Йосип Форнальчук — перший капелан.

1956–1 вересня: архиєпископ Василій Ладика, ЧСВВ, помирає і похований на кладовищі Пресвятого Сімейства у м. Вінніпезі.

1956–3 листопада: Апостольський Престол переводить всі екзархати у Канаді в єпархії, а екзархат м. Вінніпегу стає архиєпархією; єпископ Максим Германюк призначений першим митрополитом для всієї Канади.

1957 рік — січень-березень: перше видання «Логос», релігійного квартальника, видане під патронатом Отців-Редемптористів. Його першим редактором є отець Володимир Маланчук, ЧНІ.

1957–12 лютого: офіційна інтронізація Його Преосвященства Максима Германюка, ЧНІ, як першого митрополита Канади, відбудеться у соборі св. Володимира та Ольги у м. Вінніпезі.

1961–28 березня: дві сестри Згромадження Св. Йосифа, Симеона Катерина Клек та Матея Марія Церковник приїжджають з Західної України (через Польщу), щоб працювати в Канаді та заснувати свій перший монастир у м. Саскатуні (провінція Саскачеван, Канада). Другий жіночий монастир відкрився у м. Вінніпезі 30 серпня 1985 року.

1962 — вересень: Отці-Василіяни відкрили середню школу для хлопчиків св. Василія Великого у м. Вестоні (провінція Онтаріо, Канада).

1967–18 травня: під час своєї конференції у м. Вінніпезі єпископи Канади вирішили відновити служіння постійного диякона в Українській Католицькій Церкві в Канаді. Під керівництвом о. Петра Романишина підготовчі курси розпочинаються 8 травня 1968 року за участі 5 кандидатів.

1968 — червень: кардинал Йосиф Сліпий, Патріарх Української Католицької Церкви, відвідує всі основні центри Канади. У неділю, 23 червня, він служить Божественну Літургію у Громадській аудиторії у м. Вінніпезі. Співслужителі на Літургії — це всі українські католицькі єпископи Північної Америки, багато єпископів латинського обряду, а також кілька тисяч вірних.

1974 рік — 27 січня: Апостольський Престол створює ще одну єпархію в Канаді — Нью-Вестмінстерську єпархію для провінції Британська Колумбія та території провінції Юкон. Таким чином, тепер Едмонтонська єпархія зберігає провінцію Альберта та північно-західну територію.

1974 рік — 5 вересня: єпископ Ієронім Химій, ЧСВВ, ректор семінарії св. Йосафата в м. Римі, хіротонізований у м. Ванкувері (Канада), і стає єпархом новоствореної єпархії Нью-Вестмінстера.

1974–3 жовтня: єпископ Димитрій Грещук, парох церкви Св. Стефана в м. Калгарі, висвячений у соборі св. Йосафата в м. Едмонтон та стає єпископом-помічником владиці Нілу Саварину, ЧСВВ, для Едмонтонської єпархії.

1981–30 червня: дві із сестер Василіянського Чину, Богдана Падна та Імельда Бараник прибули з Філадельфії та осіли на постійне місце проживання при парафії Успіння Пресвятої Богородиці в м. Міссісога (провінція Онтаріо, Канада).

1981 рік — 22 липня: українські католицькі єпископи Канади утворюють Українську католицьку семінарію Святого Духа. Спочатку вона розміщена у монастирі Отців-Василіян у м. Оттава, потім — 23 вересня 1984 року семінарія переїжджає на власне місце, де вміщається 28 семінаристів. Першим ректором стає отець Йосип Андрійшин.

1982 рік — дві сестри Студитського уставу як біженки приїздять до Канади та оселюються в м. Дандалк (провінція Онтаріо, Канада) (поблизу Торонто).

1982 рік — 14 жовтня: єпископ Мирон Дацюк, ЧСВВ, парох церкви св. Марії в м. Ванкувері висвячений у соборі Свв. Володимира та Ольги у м. Вінніпег та стає єпископом-помічником для митрополита Максима Германюка, ЧНІ, для Вінніпезької архиєпархії.

1982 рік — 23 жовтня: єпископ Андрій Роборецький з Саскатунської єпархії, раптово помирає під час бенкету в м. Торонто. Він похований у м. Саскатун.

1984–27 лютого: єпископ Василій Філевич з Торонтської єпархії висвячений у Михайлівському соборі в м. Торонто. Він замінює єпископа Андрія Роборецького як єпарх Саскатунської єпархії.

1984–16 червня: Святіший Отець Папа Іван Павло ІІ під час свого візиту до Канади офіційно зустрічається з католиками Канади у соборі Свв. Володимира та Ольги у м. Вінніпег. Він висловлює їм особливе привітання українською мовою.

1986–7 січня: після березня 1984 року єпископ Ніл Саварин, ЧСВВ, помирає в м. Едмонтон. З того часу єпископ Димитрій Грещук призначений єпархом Едмонтонської єпархії.

1986–8 червня: Кардинал Мирослав-Іван Любачівський, після свого першого візиту до всіх найбільших католицьких центрів Канади, служить Архиєрейську Божественну Літургію у соборі Свв. Володимира і Ольги у м. Вінніпег.

1988–5 червня: вшановуючи тисячоліття українського християнства, митрополичий осідок у м. Вінніпег від імені всіх католиків Канади організовує Божественну Літургію у м. Рейнбов-Стейдж. Служителі на Літургії: Апостольський Нунцій, всі українські католицькі єпископи Північної Америки та багато єпископів та архиєпископів латинського обряду. Божественну Літургію відвідує безліч вірних. Хор Тисячоліття, який був організований для цієї події, співає на святі. У рамках святкових заходів хор також співпрацює з симфонічним оркестром, щоб організувати гала-концерт. Останній штрих до урочистостей — великий банкет.

1990–8 липня: єпископ Димитрій Грещук раптово помирає в м. Едмонтоні і похований на Українському кладовищі. Отець Вільям Гупало призначений адміністратором Едмонтонської єпархії, доки не буде обраний новий єпископ.

1990 — у цей час, у п’яти єпархіях Канади служать 185 єпархіальних, 32 василіянських, 24 редемптористських та 4 священики-студити.

1991 рік — єпископ Мирон Дацюк, єпископ-помічник Вінніпезької архиєпархії, призначений єпархом Едмонтону.

1993–9 березня: отець Михайло Бздель, ЧНІ, висвячений як Митрополит і Архиєпископ для Української Католицької Церкви в Канаді.

1995–25 березня: отець Северіян Якимишин, ЧСВВ, є висвяченим на єпископа Нью-Вестмінстерської єпархії.

1996–16 січня: помирає єпископ Мирок Дацюк, і в той же час отець Вільям Гупало призначається адміністратором єпархії.

1996–17 січня: отець Корнилій Пасічний, ЧСВВ, висвячений єпископом Саскатунським.

1997–3 квітня: отець Лаврентій (Данило) Гуцуляк, ЧСВВ, є висвяченим єпископом; 6 квітня 1997 року він інтронізований на єпископа української католицької єпархії Едмонтону.

1998–1 липня: єпископ Корнилій Пасічний, ЧСВВ, очолює єпархію Торонто.

2000–29 листопада: єпископ Михаїл Вівчар, ЧНІ, стає єпархом Саскатунської єпархії.

2002–11 червня: отець Давид Мотюк, парох парафії Святої Софії в м. Шервуд-Парк, висвячений у церкві св. Василія Великого в м. Едмонтон та стає єпископом-помічником для митрополита Михаїла Бзделя, ЧНІ, для Вінніпезької архиєпархії.

2003–23 липня: отець Стефан Хміляр стає єпископом Торонтської єпархії.

2006–11 лютого: єпископ Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ, стає митрополитом та архиєпископом Вінніпегу у соборі Свв. Володимира і Ольги у м. Вінніпег. Отець Вільям Гупало призначений адміністратором Едмонтонської єпархії.

2007–24 березня: єпископ Давид Мотюк, тодішній помічник єпископа Вінніпезької архиєпархії, очолює єпархію Едмонтону в церкві св. Василія Великого в м. Едмонтон.

2007–24 липня: отець Кеннет Новаківський висвячений єпископом Нью-Вестмінстерської єпархії в церкві Св. Марії в м. Ванкувер.

г) Єпархіальний собор Едмонтонської єпархії

Перший собор Едмонтонської єпархії відбувся з 30 по 31 березня 2001 року в Культурному центрі парафії св. Василія в Едмонтоні: його скликав і очолив єпископ Едмонтонський Лаврентій Гуцуляк. Тип собору — єпархіальний. Напередодні Собору єпископ та клір обмірковували зібрання духовенства та представників парафій із ціллю обговорення спільних питань у зв’язку з розвитком керівництва Едмонтонською єпархією в майбутньому. Постановлено, що Єпархіальний собор Едмонтонської відбудеться в кінці березня у великопосному часі.

У соборі брали участь 24 членів духовенства та 190 делегатів з парафій для продискутування спільних справ і турбот. Учасники поділилися своїми парафіяльним, родинним та особистим досвідом. Присутні на соборі були владика Михаїл Гринчишин, Марія Войціховська — секретар єпископа Лаврентія, та інші.

На Соборі винесено такі рішення:

ефективна катехизація дітей у навчанні основ віри;
формування бачення молодого покоління Церкви, готової на відповідь викликам сучасного світу в моральних та родинних площинах: у медичній етиці, у проблемах шлюбів та розлучень, особистих стосунків, зловживання наркотиками;
велике бажання поглибити знання про рідну Церкву: її історію, літургію, богослов’я, духовність, традиції, закони та правопорядок;
бажання краще пізнати віру й традиції, рівнозначних кращому пізнанню самих себе.

Учасники Собору виявили бажання стати активнішими у повсякденному житті, як на парафіяльному, так і на єпархіальному рівнях. Висловлено велику турботу про священиків, дияконів та сестер, які обслуговують вірних, включно з їх успішністю в царині покликань. Церковний спів також уважався важливою справою: особливо необхідність вишколу дяків та покращення хорового й загальнопарафіяльного співу.

Соборі зосередився на чотирьох основних проблемах: розлучення і руйнування сім’ї, аборт, алкоголізм та хабарництво. Згадані негативні явища притаманні не лише Україні: папські документи надають важливі духовні настанови щодо цих питань в останньому апостольському листі «На початку нового тисячоліття». Запропоновано теми для обговорення делегатами Едмонтонського собору: святість, молитва, недільна Євхаристія, Тайна Покаяння, першість Благодаті, служіння й проповідування Божого Слова.

Прямий наслідок Собору — перший крок у єднанні: пожвавлено діалог з іншими на духовні теми, а також стосовно парафіяльних тем поза духовністю; дав краще розуміння віри та візантійського обряду.

З історії катедрального храму

Василіанські місіонери та Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії прибули до м. Едмонтону з України в 1902 році. Перші два роки Отці-Облати надавали церковні приміщення для українських богослужінь. Василіяни також намагалися організувати парафіяльний комітет для будівництва церкви у місті. Нарешті Отці-Василіяни взяли ініціативу і позичили 2 500.00 доларів, щоб здійснити будівництво церкви, яке розпочалося 26 червня 1904 року. На свято св. Йосафата, 27 листопада 1904 року о. Платонід Філас, ігумен Василіянського Чину в Канаді, посвятив церкву. До цього часу було упорядковано лише храм ззовні. Земельна ділянка, на якій стояв храм, на 97 вулиці між проспектом 108 і 108 А була викуплена лише в 1909 році.

Через погану економічну ситуацію в м. Едмонтоні того часу, вірні не змогли підтримати продовження будівництва церкви. Однак, завдяки шотландському протестанту Д. Р. Фрейзеру, будівельний матеріал був куплений, і позика була, врешті-решт, погашена. У 1910 році Глава Української Греко-Католицької Церкви митрополит Андрей Шептицький, який був присутнім на Євхаристійному конгресі в м. Монреалі, прибув до м. Едмонтону, щоб освятити церкву.

До 1913 року кількість віруючих зросла так швидко, що церква потребувала розширення. Вартість розширення склала $ 3 500.00. Парафія св. Йосафата стала центром всього українського культурного і релігійного життя в місті та провінції.

Катедральний храм Едмонтонської єпархії До кінця 1930-х років церква потребувала ремонту, особливо це пов’язано із протіканням куполів і даху. З нагоди 950-ї річниці християнства в Україні Отці-Василіяни разом з парафіянами вирішили побудувати нову церкву. Красивий український церковний план був обраний і розроблений о. Філіпом Ругом, отцем-облатом, який мав архітектурний досвід у будівництві українських католицьких церков в преріях. Робота почалася в 1939 році. Василіяни зробили великі зусилля із створення монументальної церкви для слави Божої, яка продовжуватиме служити парафії впродовж багатьох років. Основна конструкція була завершена в 1947 році, і урочисте посвячення церкви відбулося 3 червня 1947 року на чолі з Його Високопреосвященством Євгеном Кардиналом Тіссераном із м. Риму, у співслужінні із Преосвященним Нілом Саварином та великої кількості духовенства. Розпис інтер’єру розпочався в 1951 році професором Бухманюком, тим самим художником, який розмалював парафіяльний костел Отців-Василіян в м. Жовква (Львівська область, Україна) до Другої світової війни. У 1968 році собор був ще більше облагороджений будівництвом іконостасу. Бухманюк завершив ікону Божої Матері, перш ніж помер. Його учениця Параскевія Іванець намалювала п’ять ікон на нижній частині іконостасу, а також маленькі ікони на Царських Воротах. Л. Денисенко завершив іконостас у повному обсязі.

Коли Преосвященний Ніл Саварин був призначений першим українським католицьким єпископом для провінцій Альберти та Британської Колумбії в 1948 році, відтак церква св. Йосафата стала катедральним собором. У 1984 році катедральний собор був оголошений історичним майданчиком міністром культури провінції Альберти (Канада).

У 1959 році єпископ Ніл Саварин, ЧСВВ, призначив єпархіальне духовенство для служіння у соборі: парохом парафії був призначений відомий отець-мітрат Юрій Ковальський, що пережив концтабори в Бухенвальді та Дахау під час Другої світової війни. Він отримав двох помічників: о. Димитрій Грещук, пізніше єпископ Едмонтонський та о. Василь Волошин, винятково обдарований священик, який був відкликаний з м. Летбриджа. Після виходу на пенсію о. Юрія Ковальського, о. Вільям Гупало служив парафії протягом багатьох років. Завдяки йому було виконано багато необхідних ремонтних робіт; побудована резиденція для Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії; у 1983 році було завершено реконструкцію фундаменту з сучасним кондиціонером для 1400+ артефактів українського Музею мистецтв та ремесел.

Коли о. Василь Волошин став парохом, з нагоди тисячоліття християнства в Україні, в 1988 році були перероблені дахи та куполи. Також було встановлено ліфт для людей похилого віку та інвалідів.

Через погіршення стану передніх сходів та того факту, у 2005 році (під керівництвом о. Михайло Планчака, пароха) було прийнято рішення про те, що необхідно встановити нові сходи. Треба було аж три дні, щоб видалити старі передні сходи за допомогою важкої техніки та сучасних технологій.

Отці-Василіяни, які служили громаді як парохи та помічники парохів: о. Созонт Дидик (1902–1923), отець Матвій Гура (1907–1922), отець Атанасій Филипів, отець Василь Ладика (1923–1929); отець Созонт Дидик (1929–1943), отець Георгій Зидан (1927–1932), отець Пол Гевко, о. Методій Ханнас (1936-); отець Юваналіс Слота (1938–1948), отець Атанасій Хімій, отець Василій Каменецький (1943–1948), отець Севастіян Курило, отець Іриней Процентій, отець Севастіян Шевчук (1949–1953), отець Рафаель Мельник, (1953–1954), отець Боніфацій Слобода (1953–1958), отець Орест Купранець (1954–1957), отець Євген Кушко (1957–1959), отець Віталій Підскальний (1958–1959).

З 1959 року єпархіальне духовенство забезпечувало духовне служіння в соборі: о. Юрій Ковальський (1959–1980), отець Димитрій Грещук (1959–1968), отець Петро Качур (1959–1972; 1975–1982), отець Василь Волошин (1959–1970; 1985–1993); отець Михайло Ковальчик (1974–1975), отець Вільям Гупало (1976–1985; 1992–1996); єпископ Димитрій Грещук (1984–1990), о. Філіп Шіндюк (1968–1970), отець Михайло Сопулак (1975–1982), отець Мирон Пищ (1985–1986, 1996–1998), о. Рендалл Якимець (1985–1992), о. Давид Мотюк (1994–1996); єпископ Мирон Дацюк (1992–1996), о. Петро Литвин, о. Стівен Войціховський (1999–2002) о. Богдан Нагачевський (2003), отець Григорій Фаріна (1999–2007, 2008-), отець Михайло Планчак (1998–2008), о. Майкл Ковальчик (2008–2012); отець Вільям Гупало (адміністратор) (2012-…).

Український Національний Зал

Українські піонери, які приїхали до Канади в перші дні, привезли з собою відомі українські організації. Однією із таких є популярна організація «Просвіта», створена на честь о. Маркіяна Шашкевича, і ця організація тісно співпрацювала з парафіяльним священиком у соборі св. Йосафата. Кожен мав можливість насолодитися недільними днями в українській атмосфері. Українські мовні заняття, презентації, концерти, театральні виставки, молодіжні танці та ін. були частиною їхньої діяльності. Йосиф Прийма, був душею життя навколо «Народного дому», як його називали. Проте, на початку 90-х років зал був проданий, адже перестав використовуватися. Гроші були надані на підтримку єпархіального молодіжного табору «Оселя» у м. Вабамун-Лейк, як це було встановлено в конституції «Народного дому» в перші дні.