СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЗвернення владики Бориса Ґудзяка стосовно свого нового призначення
Апостольська столиця повідомила про прийняття рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви щодо призначення владики Бориса Ґудзяка архиєпископом і митрополитом Філадельфійським, перенісши його із Паризької катедри єпархії святого Володимира Великого.
У своєму коментарі на офіційній facebook-сторінці владика Борис Ґудзяк подякував усім тим, хто його супроводжував впродовж служіння єпископа у Паризькій єпархії святого Володимира Великого та запевнив у своїй любові, яка ніколи не промине:
«У цей незвично сонячний для лютневого Парижа день, у колі своїх братів у єпископстві, священиків єпархії, монахинь і мирян, приймаю важливу новину щодо мого життя і покликання до служіння у Філадельфійській архиєпархії. Тішуся, що приїхали з дітьми усі священичі родини, з якими ми разом жили, дерзали і подвизалися в єпархіальному домі.
Бути покликаним — це радість. Бути покликаним — це привілей. Коли покликання правдиве і ми його належно приймаємо, отримуємо відчуття автентичної свободи. Приймаючи Божу волю, ми звільняємося від своєї немічної, часто засліпленої пристрастями. Приймати своє покликання від Бога — це момент визволення, пізнання Божої правди про себе і світ. Коли віддаєш себе, росте довіра до Бога і до ближніх. Це пригода. Бо вже не ти визначаєш, що буде далі, не ти наполягаєш на своїх планах, мріях чи амбіціях, а тебе кличуть. І ти кажеш: «Я тут, Господи». І йдеш.
«Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що ви тільки попросили в Отця в моє ім’я, дав вам. Ось що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!» Ще 20 років тому, коли ставав на дорогу священства, до мене особливо промовили ці слова Христові, записані євангелистом Іваном.
Я не вибирав служіння в Парижі, але Церква покликала мене до єпископства саме тут. Не секрет, що мені важко було полишати спільноту Українського католицького університету у Львові, у якій жив 20 років, яку формував і провадив, яку щиро любив, спільноту, яка полюбила мене.
Проте переконався, що коли Бог кличе до нового, Він не перекреслює правдиво пережитого. Не стирає правдивої любові. Ця любов живе і набирає нових форм.
Протягом служіння в Парижі досвідчив таїнство, пережив правдиве глибоке спілкування з священиками і мирянами «від серця до серця». Кожна зустріч, кожна спільна молитва і трапеза все глибше переконували, що я там, де і маю бути. П’ять країн єпархії — три королівства, дві республіки — що послуговуються шістьма офіційними мовами, по яких необхідно було безнастанно подорожувати, стали одним великим домом. Тут багато радості і любові, тут ми можемо служити, тут українці свідчать не українцям, тут нас гостинно приймають французи, швейцарці, бельгійці, люксембуржці, голландці. Тут ми є собою.
Наша громада зростала. І з нею зростав духовно і я. Тут, саме тут, в Паризькій єпархії, відбувалося моє спасіння.
Спасенний шлях триває. З великою вірою, надією і любов’ю йду за волею Папи Франциска, Блаженнішого Святослава і Синоду та приймаю покликання до служіння в Філадельфійській архиєпархії.
В Америці я народився, там пірнув у хрещальні води, там вчився пізнавати Бога і любити ближніх, там поховані мої батьки, там живе мій брат з родиною, моя хресна мама. Це країна майже сто пятдесятилітньої української присутності, де Греко-Католицька Церква вповні інтегрована в життя суспільства та Католицької Церкви, де є прекрасні стосунки з православними. Сьогодні вони зустрічаються з великими викликами. Готовий їх розділити з своїми братами у єпископстві, священиками, монахами і монахинями, мирянами та всіма людьми доброї волі.
Моя любов до Паризької єпархії не згасне. Як не згасла любов до академічної спільноти УКУ.
Наше спільне паломництво триває.
З повною довірою передаю управління Паризькою єпархією Апостольському Адміністаторові владиці Глібу Лончині, єпарху Лондонському. Це душпастир глибокої молитви і миру, що знає наших і наші його знають. Важко перелічити, скільки разів він перетинав Ла Манш, щоб бути з нами у найславніші і у найскладніші моменти, навчати, радити і молитися з нами.
У Паризькій єпархії та в служінні в західній Європі я багато навчився і пізнав. З досвідом, отриманим від духовенства, мирян, громадських лідерів, підприємців пускаюся у нове паломництво. Дякую вам за кожен момент, пережитий разом. Дякую братам-єпископам у Франції, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії за відкритість і підтримку, всім добродіям і партнерам, що допомагали нашій єпархії ставати на ноги. Надіюся, що вони залишаться друзями єпархії надовго.
Тепер вчитимусь у Філадельфійській Архиєпархії. Я бажаю провадити, слухаючи.
Мрію і молюся про те, щоб синодальність і соборність були нашим знаменням і методологією, а сопричастя — нашою духовністю. Нехай смирення перед великими Божими задумами, що дозволяє нам повніше приймати Його благодать і любов, провадить кожного нас.
Дякую Богові за все».
За матеріалами Паризької єпархії святого Володимира Великого УГКЦ та facebook-сторінки владики Бориса Ґудзяка
