СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Захист неповнолітніх у Церкві». Доповіді першого дня засідань
Впродовж 21–24 лютого у Ватикані на запрошення Папи Франциска відбувається зустріч Патріархів і Глав Східних Католицьких Церков, кардиналів та єпископів, чернечих настоятелів та очільників дикастерій Римської Курії на тему «Захист неповнолітніх у Церкві». Як ми вже повідомляли, представником Української Греко-Католицької Церкви на цьому зібранні є Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ.
Першу доповідь у рамках зустрічі «Захист неповнолітніх у Церкві» виголосив кардинал Луїс Антоніо Таґле, Архиєпископ Маніли та Президент «Caritas Internationalis». У цій промові кардинал Таґле застановився над питанням про те, як Церква повинна допомагати постраждалим від зловживань зцілитися від страждань.
Рана у взаєминах з вірними
Розпочинаючи свою доповідь, кардинал Таґле наголосив, що зловживання щодо неповнолітніх з боку рукоположених служителів «завдали ран не тільки жертвам, але й їхнім сім’ям, духовенству, Церкві, всьому суспільству, самим винуватцям і єпископам». «Але, правда є такою, і ми покірно і зі смутком визнаємо, — додав ієрарх, — що рани, яких зазнали жертви і, фактично, вся Церква, були завдані також і нами, єпископами. Відсутність нашого реагування на страждання жертв, аж до їхнього відкинення й приховування скандалів для того, щоб захистити злочинців й інституції, завдало болю нашим людям, залишаючи глибоку рану в наших стосунках з тими, кому ми покликані служити».
Місія християн — це доторкатися до ран людства
Кардинал Луїс Антоніо Таґле зосередився у своїй доповіді над темою загоєння ран у Церкві з перспективи євангельської розповіді про зустріч воскреслого Христа зі Своїми учнями.
Доповідач зазначив, що воскреслий Господь вперше з’являється апостолам в момент їхньої повної безпорадності. Промовивши до них слова: «Мир вам», Христос показує їм Свої відкриті рани. «Тільки після того, як учні наблизилися до Його ран, — наголосив кардинал, — вони, силою Святого Духа, були готові вирушити на місію примирення й прощення». За його словами, під час зустрічі Господа з апостолом Томою, якого першого разу не було з учнями, Христос запрошує його доторкнутися до Своїх ран. Побачивши їх, з уст святого Томи лунає найвище визнання віри в Христа як Господа і Бога: «Господь мій і Бог мій».
Кардинал Таґле пояснив, що євангелист, двічі описуючи цю подію, дає зрозуміти, що ті, що покликані звіщати суть християнської віри, померлого й воскреслого Христа, спроможні виконувати свою місію тільки тоді, коли доторкаються до ран людства. «Це одна з характерних рис нашого служіння», — додав він.
Відповідальність кожного християнина
«Наші люди потребують, аби ми наблизилися до їхніх ран і визнали свою провину, якщо хочемо давати справжнє й вірогідне свідчення нашої віри у Воскресіння, — наголосив кардинал Таґле. — Це означає, що кожен з нас, як також і наші брати та сестри вдома, повинні взяти на себе особисту відповідальність за зцілення цієї рани в Христовому Тілі та зобов’язатися робити все можливе для того, аби бачити, що діти в наших громадах перебувають у безпеці».
За його словами, Христові рани є наслідком Його люблячих і співчутливих стосунків з бідними, хворими, митарями й жінками сумнівної репутації, прокаженими й прибульцями. Христові рани — це наслідок того, що Він дозволив поранити Себе, доторкаючись до ран інших. Він був розп’ятий, бо він любив цих конкретних людей, що були зранені суспільством та релігією. Господь нікому не завдав жодних ран, але Він був готовий зазнати ран внаслідок Своєї любові до людей.
Не боятися доторкатися до ран
«Багато ран, яких ми зазнаємо, — пояснив архиєпискон Маніли, — є складовою частиною відновлення пам’яті, яке ми повинні пережити, подібно до Христових учнів. Рани воскреслого Христа нагадували апостолам про зраду, теж і про їхню власну зраду та відмові від Христа, коли вони зі страху рятували своє життя». Рани воскреслого Христа, за словами ієрарха, нагадують про страждання невинних, а також про нашу слабкість і гріховність. «Якщо ми хочемо зцілити рани, — наголосив він, — то повинні відкинути світський спосіб мислення, що відмовляється бачити й доторкатися до ран інших, тих ран, що є Христовими ранами в зранених людях. Ті, що були зранені зловживаннями й скандалами потребують від нас стійкості у вірі. Світ потребує справжніх свідчень Воскресіння Христа, Який, як перший акт віри, наблизив нас до Своїх ран».
Кардинал Таґле пояснив, що сучасні люди часто уникають того, аби доторкатися до ран інших, бо бояться стати віч-на-віч з власною смертністю, слабкістю, гріховністю й вразливістю. «У воскреслому Христі, — наголосив він, — ми знаємо, що дивлячись і доторкаючись ран тих страждаючих, ми доторкаємося і до власних ран, доторкаємося до Христа, стаючи одні одним братами й сестрами».
Постійний супровід солідарності
Доповідач наголосив, що сягнувши справедливість, потрібно запитати себе самих, як ми можемо допомогти жертвам вилікуватися від наслідків зловживання? «Справедливість необхідна, але вона сама по собі не здатна зцілити розбите людське серце. Якщо хочемо служити жертвами і зраненим, то потрібно серйозно приймати їхні рани, обурення й біль та необхідність зцілення. Із збільшення стресу вони схильні до глибоких емоцій, переживаючи підвищену тривожність і депресію, занижену самооцінку та міжособистісні конфлікти».
Звертаючись до учасників зустрічі, кардинал Луїс Таґле підкреслив, що не можна пропонувати, аби вони просто переступили через це, пробачили зловживання й прямували далі. Далеко від цього. Але ми знаємо також, що коли жертви приходять до моменту прощення тим, хто їм завдав шкоди, то відбувається глибше зцілення і до їхніх сердець приходить мир». Доповідач додав, що духовенство і вся Церква повинні постійно прямувати разом з тими, хто глибоко постраждав від зловживань, з безумовною любов’ю будуючи довіру, просячи прощення в повному розумінні того, що можемо отримати його тільки тоді, коли воно надане як дар і благодать у процесі зцілення».
На завершення кардинал Таґле заторкнув питання стосовно того, що деякі єпископи й генеральні настоятелі схильні вибірково захищати когось одного: або жертву, або зловмисника. За його словами, потрібно пам’ятати про принципи справедливості й прощення. Жертвам необхідно допомагати виявляти їхні найглибші страждання та зцілитися з них. А що стосується відповідальних за зловживання, потрібно чинити справедливість, допомагати їм дивитись в обличчя правди, не відкидаючи, одночасно, їхнього внутрішнього світу.
Другу доповідь для обговорення в рамках зустрічі «Захист неповнолітніх у Церкві» виголосив архиєпископ Чарльз Шіклуна, додатковий секретар Конгрегації Віровчення, присвятивши її темі відповідальності єпископа та чернечого настоятеля в трактування випадків зловживань та у ділянці запобігання.
«Те, яким чином ми, єпископи та чернечі настоятелі, виконуємо свої обов’язки на служінні справедливості в своїх спільнотах, є одним з фундаментальних доказів нашої відповідальності та вірності», — це ствердження було відправною точкою другої програмної доповіді, яку в перший день зустрічі «Захист неповнолітніх у Церкві» виголосив архиєпископ Чарльз Шіклуна, який очолює Архидієцезію Мальти та є додатковим секретарем Конгрегації Віровчення. Його доповідь була присвячена основним етапам, з яких складається процес щодо окремих випадків сексуального зловживання над неповнолітнім з боку представника духовенства, а також практичним порадам, які стосуються запобігання таким зловживанням і створення безпечного середовища для дітей.
Доведення до відома про випадки зловживань
Насамперед, доповідач вказав на важливість того, щоб спільнота була поінформована про те, що має «обов’язок і право» заявити про випадки зловживань спеціально визначеним особам, контакти яких повинні бути загальнодоступними. Радиться, щоб про ймовірні випадки було повідомлено безпосередньо єпископа чи чернечого настоятеля.
На кожному етапі слід дотримуватися встановлених протоколів та цивільного законодавства. Важливо, щоб кожне обвинувачення було розглянуте з допомогою експертів, а розслідування завершилося без непотрібного зволікання. Корисним є колегіальний вимір, оскільки порада з експертами допомагає прийняти рішення, «що ґрунтуються на науковій і професійній компетентності».
Розслідування
Далі доповідач вказав на те, що результати розслідування справ, пов’язаних із невідповідною сексуальною поведінкою щодо осіб, молодших 18 років, повинні бути передані до Конгрегації Віровчення. Ординарій має право вжити запобіжні заходи. Водночас, в усіх випадках і на кожному етапі необхідна консультація з каноністами.
Карний канонічний та судовий процес
Наступна частина доповіді архиєпископа Шіклуни була присвячена представленню обов’язків і прав, що стосуються карного канонічного чи карного судового процесу. Особа, яка в дієцезії чи в згромадженні відповідає за захист неповнолітніх, повинна мати можливість інформувати постраждалого про перебіг справи. Водночас, складовою справедливого процесу є те, щоб обвинувачений був поінформований про всі зібрані докази та дебати, мав змогу всебічно скористатися правом на захист та на оскарження.
Зіставлення з державною юрисдикцією
Важливим аспектом здійснення співвідповідальності у цих випадках названо зіставлення із державними юрисдикціями, оскільки йдеться про провини, які є злочинами в цивільному законодавстві. Отож, слід шанувати компетенції державних органів, адже «дух співпраці принесе користь як Церкві, так і всьому суспільству».
Впровадження в життя канонічних заходів
Далі доповідач вказав на те, що на єпископові та настоятелеві лежить відповідальність за те, аби виконати законні наслідки карних процесів. Після завершення етапу апеляції, ординарій зобов’язаний проінформувати громаду про остаточний результат процесу. Вирок, що встановлює провину обвинуваченого, та накладені кари повинен бути виконаний без зволікання. Але також вирок, який вказує на невинуватість, повинен бути належним чином доведений до відома громадськості, адже знаємо, як нелегко відновити добре ім’я священика, який міг бути несправедливо обвинуваченим. Важливим елементом цього етапу є також належна опіка та супровід постраждалих і їхніх родин.
Запобігання сексуальним надуживанням
Друга частина доповіді стосувалася «невідкладного та далекоглядного питання» запобігання як неправильній сексуальній поведінці загалом, так і таким зловживанням супроти неповнолітніх. Архиєпископ Шіклуна вказав, насамперед, на суттєве значення уважного відбору кандидатів до священства чи чернечого життя та відповідного формування. Йдеться і про недопущення осіб, які були замішані в проблематичних ситуаціях в обговорюваній сфері, про особливий супровід осіб, які зазнали болючого досвіду в цій ділянці, включення й програми виховання лекцій чи курсів на тему захисту неповнолітніх, тощо.
«Правильне та врівноважене розуміння вимог священичого целібату та чистоти повинно підтримуватися глибоким і здоровим формуванням до людської свободи та здорової моральної доктрини», — зазначив доповідач, вказуючи також на те, що єпископ чи настоятель повинен належним чином здійснювати своє духовне батьківство щодо священиків, ввірених його опіці, зокрема, «сприяти особистому, фізичному, ментальному та духовному добробутові священиків»
За словами архиєпископа Шіклуни, відповідальний ієрарх зміцнює свою спільноту шляхом формування та інформування. Вже існує приклад позитивного досвіду в різних країнах, де цілі парафіяльні спільноти отримали належне формування в сфері запобігання. Іншим важливим служінням для громади є доступність інформування. «Спільнота віри, доручена нашому захистові, повинна знати, що ми діємо з належною серйозністю. Вони повинні знати нас, як поборників їхньої безпеки, а також їхніх дітей і молоді», — наголосив доповідач.
Ще одним елементом співвідповідальності представник Конгрегації Віровчення назвав справу відбору й представлення кандидатів на єпископство. За його словами, на єпископах і чернечих настоятелях лежить «священний обов’язок» допомогти Святішому Отцеві здійснити належне розпізнавання, а тому «великим гріхом проти цілісності єпископського служіння» є приховувати чи недооцінювати факти, що можуть бути важливими на етапі папської перевірки придатності окремих кандидатів на уряд єпископа.
«Церква в періоді кризи. Відповідальність єпископа. Долати конфлікти та напруження і діяти з рішучістю» — такою була тема третьої доповіді першого дня зустрічі «Захист неповнолітніх у Церкві», що триває у Ватикані від 21 до 24 лютого 2018 р., яку під час вечірнього пленарного засідання виголосив кардинал Рубен Саласар Ґомес, Архиєпископ Боготи (Колумбія).
Проблема клерикалізму
У вступній частині своєї доповіді архиєпископ Ґомес підкреслив, що одним із головних запитань, на які стараються відповісти учасники зустрічі, є запитання про відповідальність єпископа в ситуації актуальної кризи, пов’язаної з надуживанням неповнолітніх з боку духовенства. Однак, щоб зрозуміти, якою є відповідальність єпископа та її прийняти, слід, насамперед, усвідомити природу цієї кризової ситуації. Він наголосив, що мова не йде про відхилення чи патології тих осіб, які довершили сексуальні злочини щодо неповнолітніх, але про їхні причини, адже корені такої поведінки є значно глибшими, пов’язаними із перекрученим розуміння значення священичого служіння. Йдеться про проблему клерикалізму.
Архиєпископ процитував один із листів Папи Франциска з серпня минулого року, де Святіший Отець вказує на те, що клерикалізм є аномальним способом розуміння влади у Церкві. Сказати «ні» сексуальним надуживанням — це сказати рішуче «ні» будь-якій формі клерикалізму. Сьогодні необхідно визнати, що існує проблема клерикалізму, та змінити ментальність, тобто навернутись. «Це запрошення до навернення скероване до усієї Церкви, але, перш усього, до нас, які є її Пастирями», — наголосив доповідач.
Відповідальність єпископа як пастиря
У першій частині доповіді, говорячи про відповідальність єпископа як пастиря, Архиєпископ Ґомес зазначив, що ця відповідальність розпочинається від усвідомлення того, що єпископ сам є нічим і нічого не може, що не він обрав для себе таке служіння, але Господь його вибрав.
Далі було наголошено, що не тільки в минулому, але й сьогодні, в особах своїх єпископів, Церква не завжди вміла і вміє правильно повестись стосовно до проблем, пов’язаних із сексуальним надуживання неповнолітніх. Іноді єпископи поводились і поводяться як наймані працівники, які, бачачи вовка, що надходить, залишають своїх овець та втікають геть. Така втеча проявляється багатьма способами: через намагання применшити значення звинувачень; не слухаючи жертв, ігноруючи шкоду, яка була їм завдана; переміщуючи обвинувачених на інше місце служіння, де вони і далі чинять надуживання такого роду; шукають, як знайти компроміс та тихо домовитись із жертвами за допомогою грошей… Діючи в такий спосіб, проявляється ментальність клерикалізму, бажаючи виправдати винного, незважаючи на свідчення жертв.
Це глибока криза також і для Церкви
Ахриєпископ Боготи наголосив, що необхідно визнати, що ця криза є дуже глибокою; що шкода завдана Церкві не кимось ззовні, але особами Церкви: єпископами, пресвітерами, богопосвяченими особами, які не є на висоті їхнього покликання. Не може бути жодним виправданням чи усправедливленням для Церкви той факт, що понад 95 % сексуальних надуживань не пов’язані із духовенством та Церквою. Бо навіть один такий злочинний випадок у Церкві протиставиться самій суті церковної спільноти та спотворює священиче служіння, яке за своєю природою повинно завжди шукати добра душ.
Важлива роль засобів комунікації
Серед іншого, було наголошено на важливій ролі, яку відіграла преса, медіа та соціальні мережі у тому, щоб зауважити дані проблеми та їх подолувати. Церква вдячна за служіння засобів масової інформації та комунікації та закликає не мовчати та виявляти такі злочини, бо найбільшим згіршення у тій кризі є приховування правди.
Без сумніву, Церква дуже багато зробила у подолуванні негативного явища сексуальних надуживань неповнолітніми, однак, ніколи не зможемо сказати, що зроблено все можливе, але необхідно постійно трудитись, щоб подібні злочини ніколи більше не мали місця у Церкві, що винні були покарані, а зло — виправлене.
Колегійність єпископів
Доповідач також звернув увагу присутніх на те, що перед обличчям цієї кризи жоден єпископ не є самотнім, адже єпископське служіння є колегіальним. Від своєї єпископської хірітонії, кожен єпископ стає членом спільноти наступників апостолів, якою провадить наступник святого апостола Петра.
Допомогою у виконуванні єпископського служіння є різні вказівки Римських Архиєреїв та Апостольської Столиці, тому, можна сказати, що єпископи знають, як поводитись у різних ситуаціях, проте, на думку Архиєпископа-доповідача, було б добре, щоб був опрацьований «Кодекс поведінки», який, в гармонії з «Директивами для єпископів», вказував би на те, як єпископ повинен поводитись у контексті кризи сексуальних надуживань. Такий Кодекс міг би також стати путівником для Церкви та суспільства, дозволяючи спостерігати за діями єпископа у конкретних ситуаціях та додаючи довіри у те, як поступає єпископ.
Не можна оминути увагою також й питання постійної формації єпископів, адже час змінюється і постійно ставить перед пастирями нові виклики, відповісти на які вимагає постійного осучаснення, формації.
Відповідальність єпископа перед духовенством
У другій частині своєї доповіді Архиєпископ Ґомес сконцентрував свою увагу на відповідальності єпископа у стосунку його священиків та богопосвячених осіб. Ця відповідальність охоплює широкий спектр діяльності, розпочинаючи від розпізнавання покликань майбутніх священиків та богопосвячених осіб, їхнього виховання та супроводу.
Відповідальністю єпископа стосовно духовних осіб, які скоїли злочини сексуального надужиття неповнолітніх, розпочинається від негайного початку вирішення проблеми. Відразу після звинувачення слід розпочати всі необхідні процедури, передбачені загальним канонічним право, цивільним правом кожної окремої країни та напрямними, встановленими окремими Єпископськими Конференціями.
«Впродовж усього канонічного процесу є головним, щоб звинувачений був вислуханий», — підкреслив доповідач, додаючи, що не вистачить осудити обвинуваченого, коли доведена його провина, але також потрібно вивчити його поведінку, щоб не допустити рецидивів. Слід подбати про те, щоб права винних були гарантовані на всіх етапах процесу, проте, не можна забувати, що ці права ніколи не можуть мати переваги над правами жертв, тобто тих найслабших, найбільш вразливих.
Перший обов’язок — вислухати
Першим обов’язком щодо жертв сексуальних надуживань духовенством є вислухати. Одним із початкових гріхів сьогоднішньої кризи був, власне, гріх замкненості, небажання вислухати тих, які приходили із обвинуваченнями про насилля над ними з боку духовенства. Вислухання жертви розпочинається від того, щоб не применшувати значення шкоди та болю, яких їй завдали.
На закінчення доповіді, прочитувавши слова святого Івана Павла ІІ з його промови 2002 року до американських кардиналів, про те, що багато болю та неприємностей повинні привести до святішого священства, до святішого єпископства і до святішої Церкви, Архиєпископ Боготи підкреслив, що також і ця криза, з Божою допомогою та співпрацею пастирів Церви Господньою благодаттю, спонукає до глибокого оновлення Церкви, до того, щоб її єпископи, священики, богопосвячені особи та вірні стали святішими та свідомішими своїх обов’язків у Церкві. Що, у свою чергу, допоможе викорінити культуру надуживання із світу, в якому живемо.
За матеріалами Vatican News
