СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Я радий, що наш Гарнізонний храм — спільнота, де кожен має своє служіння, відповідає за свій напрямок, тому все розвивається і працює», — отець Степан Сус
Отець Степан Сус, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла у Львові, призначений епископом Курії Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви.
Новина минулої п’ятниці була, певною мірою, сенсаційною, зважаючи на дуже молодий вік отця, але й радісною. Адже і Гарнізонний храм, і його настоятель у Львові, в Україні і у світі асоціюються саме з капеланством і підтримкою військових у російсько-українській війні. Про цю діяльність і свої шляхи у цьому покликанні отець Степан розповів у програмі «Добра розмова» на «Воскресіння. Живе радіо».
«До того, як почув таке рішення Синоду Єпископів і благословення Папи Франциска, навіть думки не припускав про єпископство, — каже отець Степан. — Я справді ще дуже молодий для такого сану. Певний досвід служіння є, але стало трохи лячно — чи подужаю… З іншого боку, щодо згоди, — „так“ чи „ні“, подумав: і за наше „ні“ Бог спитає з нас. Якби, з якихось причин, сказали „ні“ митрополит Андрей Шептицький, патріарх Йосип Сліпий, блаженніший Любомир Гузар, наші блаженні і мученики, які за віру пішли у заслання разом із своїми вірними, то невідомо, чи мали б ми зараз нашу Церкву. Тому це „так/ні“ для мене — це готовність послужити Богу, Церкві і людям. Єпископське звання, можливо, дає більші можливості для цього. Не знаю, що мене чекає, але готовий служити Богові і людям, от і все…».
Військове капеланство
Незайвим буде нагадати про капеланське служіння отця Степана Суса, оскільки саме його покоління священників фактично відродило цю священничу інституцію в УГКЦ, а Гарнізонний храм став першим військовим храмом і УГКЦ, і загалом в Україні. Щоправда, не зовсім так: першою була церква на території теперішньої Академії Сухопутних військ України у Львові, до відкриття якої був причетний тоді ще семінарист Львівської духовної академії Степан Сус. Саме тоді, на початку 2000-х, у середовищі УГКЦ зародився капеланський рух.
«У кінці 90-х — на початку 2000-х душпастирство серед військових було новим напрямком у служінні УГКЦ, — розповідає отець. — Капеланство як явище було потребою часу. І я вдячний Богові, що тоді він нас вчасно покликав до цього служіння, тому що коли у 2014 році почалася війна, ми вже мали серйозні структури військового душпастирства, в той час як інші Церкви в Україні тільки починали це розвивати…»
Степан Сус згадує одного із перших капеланів УГКЦ, Руслана Куханчука з Києва, який почав цю діяльність ще у 90-х. І от, із таких малих цеглин, — із фактично волонтерської діяльності священників і семінаристів, на спогадах священників старшого покоління, які пережили заслання і підпілля, почала будуватися серйозна інституція, яка придалася уже через десять років, з початком військової агресії.
«Душпастирство серед військових — особливе і надзвичайне: потрібно розуміти специфіку, бути чутливим і гнучким у хорошому сенсі слова, щоб допомогти воїнам бути з Богом», — говорить отець. — На самих початках у мене й інших була сильна віра у те, що військове капеланство — важлива справа. Військові були фактично поза нашою увагою і поза увагою інших Церков. Перші досвіди і успіхи — як от із створенням церкви в Академії Сухопутних військ, на волонтерських засадах і на пожертви з цілого світу, були і першим підкріпленням віри, що капеланство пошириться у військових та інших силових структурах, і що ми зможемо там працювати. Наша праця тоді, на початку 2000-х, в Академії була помічною для всіх — адже ми виховували не стільки греко-католиків, скільки християн, людей віри з Богом у Серці, які роз’їжджалися потім по всій Україні. Часто й православні священники дякували, що у Львові, в Академії, ми виховали таких хороших парафіян…»
Гарнізонний храм свв. апостолів Петра і Павла
Осередком і центром військового капеланства у Львові і в Україні є Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла, настоятелем якого був і ще є отець Степан Сус. Колишній костел єзуїтів із 1946 року був закритим як культова споруда: якийсь час там були склади, а у 70-х роках приміщення храму передали Науковій бібліотеці ім. Стефаника під книгосховище. Лише у 2010 році Львіська міськрада передала храм у власність Львівської архиєпархії УГКЦ і, оскільки у певий історичний період він був гарнізонною церквою Львова, став Гарнізонним храмом і Центром військового капеланства Курії Львівської архиєпархії. Храм було освячено й відкрито у грудні 2011 року, з нагоди 20-річчя створення Збройних Сил України.
«Я радий, що система нашого капеланського служіння побудована таким чином, що кожен відповідає за свій напрямок, тому все розвивається і працює. Наш Гарнізонний храм — спільнота, де кожен має своє служіння, — каже отець Степан Сус. — За роки, що був настоятелем, ніколи не намагався прив’язати все до себе чи постійно контролювати — кожен мав і має свою ділянку роботи і сферу відповідальності. Тому спокійно можу все це передати у хороші руки — знаю, що тут хороші душпастирі, і що з моїм відходом не буде жодної втрати чи пустки. Думаю, навпаки, інтенсивність нашого капеланського покликання — служити військовим і їх сім’ям, волонтерам і всім, хто приходить до храму, — зростатиме…»
Яким має бути сучасний єпископ?
«Наймолодший католицький єпископ у світі», як його назвали українські і світові ЗМІ, на запитання — «яким має бути сучасний єпископ?», відповів так:
«Перш за все, людяним. Це обов’язкова риса, незалежно від того, хто які виконує обов’язки на цьому світі. Все починається з людських стосунків: якщо вони базуються на взаємоповазі і розумінні — напевно, знайдемо і зробимо багато хорошого в цьому житті. Сучасний єпископ покликаний будувати ці стосунки. Час ставить свої виклики, тому дискурс і стиль промовляння як інструмента повинні змінюватися — люди по-іншому, ніж 20–30 чи й10 років тому, розуміють слова і їх навантаження. Сподіваюся, наша Церква справді виконує і виконуватиме місію, до якої нас покликав Бог — вчити бути людьми… «
Повністю стрім програми можна подивитися тут:
За матеріалами Живого радіо «Воскресіння»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
