СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиXXXV Апостольська подорож Папи Франциска до Кіпру та Греції. День другий
Другий день 35-ї Апостольської подорожі Папи Франциска розпочався візитом до Предстоятеля православної Церкви Кіпру та зустріччю зі Священним Синодом, продовжився Євхаристійним богослужіння у Нікосії та екуменічною зустріччю.
Разом на дорозі до єдності. Папа зустрівся із Священним Синодом Церкви Кіпру
«Завдяки благодаті перебувати тут мені спадає на думку, що ми маємо спільне апостольське походження: святий Павло пройшов через Кіпр і згодом досягнув Риму», — цим зауваженням Папа Франциск розпочав свою промову, яку він виголосив під час зустрічі зі Священним Синодом Церкви Кіпру — десятої у Диптиху автокефальних помісних православних Церков.
У п’ятницю, 3 грудня 2021 року, Єпископ Риму вранці здійснив візит ввічливості до Предстоятеля Церкви Кіпру Архиєпископа Нової Юстиніани та всього Кіпру Блаженнішого Хризостома ІІ, а після відвідин архиєпископської резиденції прибув до православного катедрального собору в Нікосії, де відбула зустріч із Священним Синодом. У своєму слові Глава Католицької Церкви зауважив, що «походимо з того самого апостольського запалу», і нас поєднує «єдина дорога, якою є дорога Євангелія». Й оскільки в цьому контексті природним є оглядатися на різні біблійні постаті, він знову хоче повернутися до постаті апостола Варнави.
Син утіхи та напоумлення
«А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кіпру, мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів», — ці слова з Діянь Апостолів стали основою для роздумів, якими поділився Святіший Отець. Він зауважив, що вшановуємо цього апостола не на ім’я, а по прізвиську, що говорить про те, наскільки воно було визначальним щодо цієї особи. Саме слово означає «син утіхи» або «син напоумлення». І в його постаті «знаходимо обидві риси, незамінні для звіщення Євангелія». За словами Папи, кожне справжнє втішення повинно виливатися в напоумлення, спрямовуючи до добра і, водночас, кожне напоумлення у вірі не може не ґрунтуватися на втішаючій присутності Бога.
«Таким чином Варнава, син утіхи, закликає нас, своїх братів, взятися за ту саму місію нести Євангеліє людям, запрошуючи нас зрозуміти, що звіщення не може ґрунтуватися лише на загальних закликах, на повторенні приписів і норм, яких слід дотримуватися, як це часто чинилося. Воно повинно іти шляхом особистої зустрічі, зважати на питання людей, на їхні суттєві потреби. Щоби бути синами втіхи, перед тим, як щось сказати, потрібно вислухати, дозволити запитувати себе, відкривати іншого, поділитися. Бо Євангелія передається через сопричастя», — сказав Наступник святого Петра, зазначивши, що саме в цьому напрямку тепер прямують католики, наново відкриваючи синодальний вимір, що є основоположним у Церкві.
«Й у цьому відчуваємо потребу ще інтенсивніше прямувати разом з вами, дорогі браття, що через досвід своєї синодальності можете дійсно нам допомогти», — додав Папа, висловлюючи сподівання на те, що зростатимуть нагоди для контактів і кращого взаємного пізнання та подолання багатьох упереджень. «В цьому сенсі, дорогі браття, бажаю запевнити вас у моїй та католицької Церкви молитві й близькості у найболючіших проблемах, які вас гнітять, як і в найпрекрасніших і найвідважніших надіях, які дають вам натхнення. Ваші смутки та радощі — також наші, відчуваємо їх як свої! Й відчуваємо, що дуже потребуємо вашої молитви», — сказав він.
Великодушність, що запобігає абсолютизації
Далі Святіший Отець зауважив, що згаданий текст Діянь Апостолів не дає жодного іншого пояснення про походження Варнави, окрім як «левіт, родом з Кіпру», але відразу ставить у приклад його вчинок: він «мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів». Це, на думку Глави Католицької Церкви, підказує нам, що для того, аби «оживитися у сопричасті та місії, також і нам потрібна мужність позбавлятися того, що хоч і цінне, але є земним, щоби сприяти повноті єдності». Він уточнив, що не має на увазі те, що є священним і допомагає зустріти Господа, але небезпеку «абсолютизувати деякі звичаї та звички, які не є суттєвими для переживання віри».
«Не дозволяймо, щоби нас паралізував страх відкриватися та чинити сміливі жести, не засвоюймо тієї „непримиримості у відмінностях“, якої не зустрічаємо в Євангеліях! Не дозвольмо, аби традиції в множині та з малої літери „т“ були схильними переважити над Традицією з великої літери „Т“. А це заохочує нас наслідувати Варнаву, залишати те, що навіть бувши добрим, може скомпрометувати повноту сопричастя, першість любові та необхідність єдності», — мовив Папа Франциск.
Бути членами одного тіла
Як зауважив Святіший Отець, склавши все до ніг апостолів, Варнава «увійшов у їхнє серце». Це є заохоченням і для нас відкривати, що ми є членами того самого тіла, понижуватися аж до ніг наших братів і сестер. Звісно, «на полі наших взаємин» історія розорала «широчезні борозни», але Святий Дух бажає, аби ми «в смиренні та пошані наближалися одні до одних», щоб ми не мирилися з поділами минулого.
«Бо якщо відкладемо абстрактні теорії та спільно трудитимемо пліч-о-пліч, наприклад, у милосерді, освіті, сприянні людській гідності, то відкриватимемо брата, а сопричастя дозріватиме саме в собі на Божу славу. Кожен збереже власні способи та стиль, це зрозуміло, але спільна праця з часом сприятиме зростанню згоди та виявиться плідною», — переконаний Наступник святого Петра, який у цьому контексті згадав про позитивний досвід у давньому храмі «Panaghia Chrysopolitissa» в Пафосі, який належить Церкві Кіпру, але згідно з рішенням Хризостома І був наданий для богослужінь представників різних конфесій, ставши, за словами Папи Франциска, «знаком сопричастя віри й життя під поглядом Божої Матері, Яка збирає Своїх дітей».
Упередження, що викривляють Господні дороги
Із життя святого Варнави Єпископ Риму почерпнув іще один аспект, випробування, яке позначило початки поширення Євангелія на цих землях. Розповідають Діяння Апостолів, що коли Варнава разом з Павлом і Марком повернувся на Кіпр, то знайшли Елімаса, «чарівника та фальшивого пророка», який коїв їм лихо, намагаючись «викривити Господні дороги». «Сьогодні, — сказав Папа, — також не бракує фальшу та обману, які минуле ставить перед нами і які стають перешкодою. Століття поділів і дистанції причинилися до засвоєння, навіть мимовільного, багатьох ворожих взаємних упереджень, пересудів, які ґрунтуються часто на недостатній і викривленій інформації, поширюваній агресивною та полемічною літературою. Але все це спотворює Божу дорогу, що спрямована до згоди та єдності».
Наслідуючи святих
Підсумовуючи, Єпископ Риму наголосив на тому, що святість апостола Варнави є промовистою також і для нас. Протягом історії ми неодноразово переймалися тим, щоби протистояти іншим замість того, щоби слухняно прийняти Божу дорогу, що «прямує до зшивання поділів любов’ю», неодноразового «перебільшували та поширювали упередження щодо інших», замість того, щоби виконати Господній заклик ставати малими та служити одні одним.
«Випрошуймо в Господа мудрості та відваги, щоби ходити його дорогами, а не нашими. Просімо цього за заступництвом святих», — закликав Папа Франциск, нагадуючи про те, що ця земля багата мучениками та святими, які з неба «заохочують учинити Кіпр, який є мостом між Сходом і Заходом, мостом між небом і землею».
Із православного катедрального собору Папа від’їхав до футбольного стадіону в кварталі Строволос, де відслужить Святу Месу.
Папа: характерною рисою християнина є діяти як «ми», а не як «я»
Ісус бажає визволити нас від сліпоти, потрібно лише прийти до Нього, прийти разом з нашими братами й сестрами, ділячись, опісля, радістю, яка випливає з цієї цілющої зустрічі. Такими думками Папа Франциск поділився з вірними, які зібралися на Євхаристійне богослужіння в Нікосії, столиці Кіпру.
Ісус проходить також нашими дорогами, чує волання нашої сліпоти та бажає доторкнутися наших очей і нашого серця, щоби привести нас до світла. Так Папа Франциск підсумував свою проповідь, яку він виголосив під час Святої Меси в Нікосії, столиці Кіпру, відслуженої у п’ятницю, 3 грудня 2021 р., на місцевому стадіоні Панкіпріотської Спортивної Асоціації, на якому зібралися коло 10 тисяч вірних.
Відправною точкою для роздумів, якими поділився проповідник, стало читання з Євангелії від Матея, в якому розповідалося про те, як Ісуса перестріли двоє сліпців, взиваючи: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся над нами». Три кроки, з яких складалася ця зустріч, можуть, за словами Святішого Отця, «допомогти нам під час цієї Адвентової мандрівки прийняти Господа, Який надходить».
Іти до Ісуса
Першим моментом, на який звернув увагу Папа, є: іти до Ісуса, щоб оздоровитися. Ці чоловіки не бачать, але чують голос Ісуса та йдуть за Ним. Шукають у Ньому те, що було провіщене пророками, тобто, «знаків зцілення та співчуття Бога». Чому вони довіряються Ісусові? Бо «відчувають, що серед пітьми історії Він є світлом, що освічує ночі серця та світу, що проганяє темряву та перемагає будь-яку сліпоту».
«Також і ми, як знаємо, носимо в своєму серці сліпоту. Також і ми, як двоє сліпців, блукаємо часто занурені в темряву життя. Перша річ, яку потрібно зробити, це іти до Ісуса», — мовив Наступник святого Петра, зауваживши, що ми, натомість, неодноразово віддаємо перевагу тому, щоб залишатися замкнутими в собі, плакати над собою… Тому потрібно запитувати себе, чи не замикаємося в темряві меланхолії, замість того, щоби йти до Ісуса, приносячи Йому своє життя, даючи Йому можливість оздоровити наше серце. Однак, внутрішнє оздоровлення вимагає ще двох кроків.
Нести разом свої рани
Другим аспектом є нести свої рани разом. Святіший Отець звернув увагу на те, що в цій євангельській розповіді бачимо оздоровлення двох сліпців. Вони поділяють біль свого становища та разом прагнуть світла. Текст говорить про них у множині, вони звертаються до Ісуса: «Змилуйся над нами». «Вони не думають кожен про свою сліпоту, але разом просять про допомогу. В цьому — промовистий знак християнського життя, характерна риса церковного духа: думати, промовляти, діяти як „ми“, виходячи із індивідуалізму та претензій на самодостатність, які ведуть до недуги серця», — мовив проповідник, додаючи, що ці двоє свою дружбою можуть багато чого нас навчити.
За словами Папи, гріх, засліплюючи нас, не дає нам бачити в Богові Батька, а в інших — наших братів і сестер. Спокусник показує нам Бога як пана, а інших — як проблему. А тому «не можна долати пітьму самотньо», ми потребуємо «стати пліч-о-пліч, поділяти рани, разом долати шлях». «Дорогі браття й сестри, перед обличчям кожної особистої сліпоти та викликів, які стоять перед Церквою та суспільством, ми покликані оновлювати братерство. Якщо залишатимемося поділеними, якщо кожен думатиме тільки про себе чи про свою групу, якщо не згуртовуємося разом, не спілкуємося і не прямуємо вперед разом, ми не зможемо повністю оздоровитися від сліпоти», — наголосив проповідник, підкреслюючи цінність перебування у спільноті.
Радісне звіщення
Врешті, третім кроком є звіщати Євангеліє з радістю. Після того, як вони були разом оздоровлені, ці двоє почали по всій околиці розповідати про це. І хоч Ісус наказував нікому про це не говорити, їх спонукає не намір не послухати Господа, вони «просто неспроможні стримати ентузіазм», оту радість, яку пережили під час зустрічі з Ним. І в цьому — «ще одна характерна риса християнина», тобто, «нестримна радість Євангелія».
«Найдорожчі, як же прекрасно бачити вас і бачити, що ви з радістю живете визвольним звіщенням Євангелія. Дякую вам за це. Не йдеться про прозелітизм. Прошу вас, ніколи не займайтеся прозелітизмом! Не йдеться про прозелітизм, але про свідчення, не про моралізм, який засуджує, — і цього не слід чинити, — а про милосердя, яке обіймає; не про зовнішнє богопочитання, але про любов, якою живете», — сказав Папа, заохотивши католиків Кіпру і далі прямувати цим шляхом.
«Браття і сестри, потрібні просвітлені християни, але, насамперед, сяючі, які з ніжністю торкаються сліпоти ближніх, які жестами та словами розради запалюють серед пітьми світло надії. Християн, які висаджують паростки Євангелія на посушливих полях щоденності, які вносять ніжність у самотність страждання та бідності», — підсумував Святіший Отець, наголошуючи на тому, що Ісус проходить також і нашими дорогами, чує волання нашої сліпоти, хоче доторкнутися до нашого серця, щоби підвести та відродити нас.
Благодатне паломництво
Оскільки це був найвелелюдніший захід цього етапу його Апостольської подорожі, Папа Франциск використав цю нагоду, щоби наприкінці Святої Меси подякувати за гостинність.
«Тут на Кіпрі дихаю повітрям, типовим для Святої Землі, де античність і розмаїття християнських традицій збагачують паломника. Це чинить мені добре, корисним є зустріти спільното віруючи, які живуть теперішнім з надією, відкриті на майбутнє. Та поділяють цей горизонт із найбільш потребуючими», — сказав Святіший Отець, дякуючи всім, хто причинився до організації цього візиту.
Папа до мігрантів: ми всі перебуваємо в дорозі від конфлікту до єднання
«Ви не чужинці, а співгромадяни», — цими словами, взятими з Послання до Ефесян, Папа Франциск звернувся до мігрантів під час екуменічної зустрічі в Нікосії. Він підкреслив, що на шляху від конфлікту до єднання ми повинні боятися не відмінностей між нами, а радше власної закритості й упереджень.
Візит Папи до Кіпру, що розпочався у четвер, 2 грудня 2021 року, завершився молитовною екуменічною зустріччю з мігрантами в парафіяльному римо-католицькому храмі Святого Хреста в Нікосії. У цій зустрічі взяли участь також латинський Патріарх Єрусалиму П’єрбаттіста Піццабалла та Патріарх Антіохії Маронітської Католицької Церкви Патріарх Бшара Бутрос Раї.
На початку зустрічі один із представників місцевої організації «Caritas» та четверо молодих мігрантів поділилися своїми свідченнями, ґрунтуючись на яких Єпископ Риму побудував свою промову. Він зазначив, що ці розповіді вразили і зворушили його, бо вони містять «красу правди». Це зворушення, за словами Папи, подібне до того, яке висловив Христос у Євангелії від Матея, кажучи: «Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам» (Mt 11, 25). «Я також прославляю Небесного Отця, — наголосив Папа, — бо це відбувається сьогодні тут і в усьому світі: Бог відкриває малим Своє Царство, Царство любові, справедливості та миру».
Не чужинці, а співгромадяни
Свідчення молодих мігрантів, як зауважив Наступник святого Петра, допомагають краще зрозуміти Боже слово, записане в Посланні апостола Павла до Ефесян: «Отже ж, ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі» (Еф 2,19). Папа наголосив, що тепер ці слова — «Ви не чужинці, а співгромадяни» — є актуальнішими, ніж будь коли раніше; вони є пророцтвом Церкви, яка є спільнотою, що — з усіма людськими обмеженнями — втілює мрію Бога про світ.
Свідчення про зцілення ран
Посилаючись на свідчення Тамари зі Шрі-Ланки, яка зазначила, що її часто запитують, хто вона, Єпископ Риму зауважив, що це запитання часто означає «До якої групи ти належиш?». «Але, як ти сама сказала, ми не цифри, не особи, які потрібно каталогізувати; ми „брати“, „друзі“, „віруючі“, „ближні“ одні для одних», — пояснив він, додаючи, що певні політичні інтереси, чи інтереси певної групи вчиняють людей рабами.
Коментуючи свідчення Макколінса з Камеруну, який говорив про те, що він був «зранений ненавистю», Папа зазначив, що ненависть також забруднила стосунки між християнами. Ненависть залишає глибокий слід, який довго не стирається, вона є отрутою, токсини від якої важко виводяться. «Ненависть, — наголосив він, — Це спотворений менталітет, який замість того, щоб допомогти нам визнавати одні одних братами, змушує нас бачити одні в одних супротивників, суперників, або предметів для продажу чи визискування».
Боятися власної закритості
Посилаючись на слова молодого іракця Рожа про те, що він почувається «людиною в дорозі», Святіший Отець зауважив, що ми всі перебуваємо «в подорожі від конфлікту до єднання». «На цьому шляху, що є довгим і складається із злетів та падінь, — наголосив він, — ми повинні боятися не відмінностей між нами, а радше власної закритості й упереджень, які заважають нам по-справжньому виходити назустріч одні одним і прямувати разом. Закритість й упередження між нами знову відбудовують ту стіну поділу, яку зруйнував Христос, тобто ворожнечу (пор. Еф. 2, 14)».
Папа Франциск додав, що ступати вперед на шляху до повної єдності можемо тільки тоді, коли наш погляд прикутий до Христа, Який є нашим миром, нашим наріжним каменем. І тоді ми зможемо побачити Господа, що виходить нам назустріч, в маргіналізованому та відкинутому ближньому, в зневажених та відкинутих мігрантах, але й також в мігрантах, які прямують до надії, до більш людяного співіснування.
Не миритися з розділеним світом
Бог, як підкреслив Папа, закликає нас не миритися з розділеним світом, з розділеними християнськими спільнотами, а втілювати Його мрію про людство, звільнене від ворожнечі, де немає чужинців, а лише співгромадяни.
«Нехай цей острів, позначений болісним поділом, стане, з Божою благодаттю, лабораторією братерства», — побажав Святіший Отець, зазначаючи, що Кіпр є щедрою землею, але її мешканцям нелегко відповісти на виклики, які ставить перед ними явище міграції. Він додав, що для того, аби стати лабораторією братерства необхідні дві умови: визнання гідності кожної людської особи та довірлива відкритість на Бога, Отця всіх. За цих умов, як пояснив Папа, мрія може стати щоденною подорожжю, «що складається з конкретних кроків від конфлікту до спілкування, від ненависті до любові». «Це терпелива подорож, — додав він, — яка день за днем веде нас у землю, яку Бог приготував для нас, ту землю, де на запитання „Хто ти?“ можемо відкрито відповісти: „Та ж я твій брат. Ти мене не впізнаєш?“».
Страждання мігрантів, що не дійшли до мети
Наступник святого Петра пригадав усіх мігрантів, які не змогли досягнути своєї мети. Багато з них загинули в Середземному морі, що стало великим кладовищем. Багато до тепер перебуває в дорозі, зазнають страждань і визискування. В цій ситуації найгіршим є те, що люди звикають до новин про загибель мігрантів. «Це звикання, — наголосив він, — це серйозна хвороба, проти якої немає антибіотика».
Папа згадав про тих людей, які опинилися в таборах для біженців; умови в деяких цих місцях він порівняв до умов в концентраційних таборах. Святіший Отець нагадав, що вимушена міграція не є туристичною подорожжю. Деякі люди віддали все, що мали, щоб сісти на човен, не маючи жодних гарантій, що вони допливуть. «І це історія розвиненої цивілізації, яку ми називаємо Заходом», — наголосив він, закликаючи робити бодай найменший внесок у те, щоб їм допомогти, принаймні молитвою.
Єпископ Риму зазначив, що колючий дріт не може бути відповіддю тим, хто прибуває просити свободи, хліба, допомоги, братерства, радості; тим, хто втікає від ненависті. «Нехай Господь пробудить сумління нас усіх перед обличчям цих проблем», — побажав він на завершення.
Завершився перший етап 35-ї Апостольської подорожі Папи Франциска
Вранці, 4 грудня 2021 року, Папа Франциск завершив свій Апостольський візит на Кіпр. Відслуживши приватну Святу Месу в каплиці Апостольської нунціатури в Нікосії, він попрощався з гостинним домом, який став резиденцією Єпископа Риму на період перебування на Кіпрі, та від’їхав до міжнародного аеропорту в Ларнаці.
На летовищі Святішого Отця зустрів Президент Нікос Анастасіадіс, з яким той провів коротку розмову в VIP-ложі терміналу. Опісля Папа Франциск піднявся на борт літака, що приблизно о 8:30 місцевого часу піднявся у небо, щоби після 1,5-годинного перельоту приземлитися в Афінах.
За матеріалами VaticanNewsПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
