СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиXXIII Апостольська подорож Папи Франциска до Іраку. День другий
Короткий огляд другого дня перебування Папи Франциска в Іраку, що включало візит до Великого Аятоли Аль-Сістані, міжрелігійну зустріч на батьківщині праотця Авраама та Святу Літургію в халдейському обряді в Багдаді.
Папа: історична зустріч з лідером шиїтів Великим Аятолою Алі Аль-Сістані
Ен-Наджаф, третє за значенням місто для мусульман після Мекки та Медини, розташоване в центральному Іраку 160 км на південь від Багдада, стало першою метою другого дня Апостольської подорожі Папи Франциска до Іраку.
Головний осередок іракських шиїтів та мета паломництва шиїтів усього світу пов’язаний із однією з найшанованіших постатей в ісламі — двоюрідним братом Магомета імамом Алі, могила якого розташована в мечеті, спорудженій на його честь, що є одним із головних священних місць для мусульман. Місто відоме також величезним цвинтарем, найбільшим у світі, що зібрав безліч могил пророків і вірних. Шиїти вірують, що були похованим у Наждафі гарантує вхід до раю.
Ен-Наджаф є також резиденцією духовного лідера іракських шиїтів Великого Аятоли Алі Аль-Сістані, приватною зустріччю з яким Глава Католицької Церкви зробив черговий важливий крок на шляху католицько-мусульманського діалогу. Візит мав виключно приватний характер. Папа Франциск прибув до міста літаком з Багдада, де його зустрів губернатор. З аеропорту він відразу від’їхав до резиденції Великого Аятоли, де відбулася 45-хвилинна приватна зустріч, по завершенні якої Святіший Отець від’їхав до аеропорту, звідки відлетів до Насирії.
Як повідомив Речник Апостольської Столиці Маттео Бруні, під час візиту ввічливості Папа підкреслив важливість співпраці та дружби між релігійними спільнотами, бо розвиваючи взаємну пошану та діалог можна зробити внесок у добро Іраку, регіону та всього світу. Зустріч також стала нагодою подякувати Великому Аятолі за те, що разом із шиїтською спільнотою підносив свій голос на захист найслабших і переслідуваних, наголошуючи на сакральності людського життя та важливості єдності в народі. Прощаючись, Святіший Отець запевнив у своїх молитвах до Бога, Творця всіх, за майбуття миру й братерства для іракської землі, Близького Сходу та всього світу.
Для Папи Франциска, після зустрічей з Великим Імамом Аль-Азгар Аль-Таїбом, авторитетною особою сунітського ісламу, з яким у лютому 2019 року був підписаний спільний «Документ про загальнолюдське братерство», зустріч з Великим Аятолою Аль-Сістані є черговим великим кроком в діалозі з ісламом. Аль-Сістані є не лише головним духовним авторитетом Іраку, але й виконує цю функцію для шиїтів Пакистану, Індії, як також тих, які проживають в Європі та Америці. Зустріч з Главою Католицької Церкви є першою такого роду зустріччю в історії.
Папа в Іраку: Молитва дітей Авраама
Молитва, яку уклав Папа Франциск, що була проказана під час міжрелігійної зустрічі, що відбулася на розкопках Ура Халдейського, стародавнього міста, з якого почався шлях віри праотця Авраама.
Всемогутній Боже, наш Творче, що любиш людський рід та все те, що створили Твої руки, ми, сини й дочки Авраама, послідовники юдаїзму, християнства та ісламу, разом з іншими віруючими та всіма людьми доброї волі, дякуємо Тобі за те, що Ти дав нам як спільного батька у вірі Авраама, видатного сина цієї благородної й дорогої землі.
Ми дякуємо Тобі за його приклад людини віри, яка послухалась Тебе до кінця, залишаючи свою сім’ю, свій рід та батьківщину, щоб вирушити в землю, якої не знала.
Ми також дякуємо Тобі за приклад мужності, стійкості й сили духа, великодушності та гостинності, які нам дарував наш спільний батько у вірі.
Ми дякуємо Тобі, зокрема, за його героїчну віру, виявлену в готовності пожертвувати власним сином, щоб виконати Твій наказ. Ми знаємо, що це було дуже важке випробування, з якого він, однак, вийшов переможцем, бо беззастережно довіряв Тобі, що є милосердним і завжди відкриваєш нові можливості, щоб розпочати наново.
Ми дякуємо Тобі, бо, благословивши нашого отця Авраама, Ти вчинив його благословенням для всіх народів.
Ми просимо Тебе, Боже нашого отця Авраама і наш Боже, даруй нам міцну віру, що чинить добро, віру, яка відкрила б наші серця для Тебе і для всіх наших братів і сестер; і непереборну надію, здатну всюди бачити вірність Твоїх обіцянок.
Вчини кожного із нас свідком Твоєї люблячої турботи про всіх, особливо про біженців та переміщених осіб, вдів і сиріт, бідних та хворих.
Відкрий наші серця для взаємного прощення і вчини нас знаряддям примирення, будівничими справедливішого і більш братнього суспільства.
Прийми в Твоїй оселі миру й світла всіх померлих, особливо жертв насильства та воєн.
Підтримай державні органи влади в пошуку та порятунку викрадених людей, а також в особливому захисті жінок та дітей.
Допоможи нам піклуватися про планету, про спільний дім, який Ти нам дав у Своїй доброті та щедрості.
Підтримай наші руки у відбудові цієї країни та дай нам силу, необхідну для того, щоб допомогти тим, хто був змушений залишити свої домівки та землі, аби змогли безпечно та гідно повернутися і розпочати нове, мирне та процвітаюче життя. Амінь.
Папа: завдання релігій — перетворити знаряддя ненависті на знаряддя миру
Після зустрічі з Великим Аятолою Аль-Сістані в Ен-Наджафі, що відбулася в суботу, 6 березня 2021 р., вранці, Папа Франциск відлетів до Насирії, звідки автомобілем виїхав до стародавнього міста Ур. Там відбулася міжрелігійна зустріч, що зібрала представників різних релігій і віровизнань. На початку зустрічі прозвучали читання з Книги Буття та з Корану, а також свідчення представників різних релігій, після чого взяв слово Наступник святого Петра.
Повернення до початків
«Це благословенне місце повертає нас до початків, до джерел божественного діяння, до витоків наших релігій», — зазначив Святіший Отець, нагадуючи, що згідно зі Святим Письмом, з Ура походить Авраам. «Тут він почув поклик Бога, звідси він вирушив у подорож, яка змінила історію, — підкреслив Папа. — Ми є плодом цього поклику та цієї подорожі. Бог сказав Авраамові підвести погляд до неба і порахувати зірки (пор. Бут. 15, 5). У цих зірках він побачив обіцянку свого потомства, побачив нас. І сьогодні ми — євреї, християни та мусульмани — разом з братами та сестрами інших релігій вшановуємо нашого батька Авраама, роблячи те саме, що і він: дивимось на небо і ходимо по землі». Саме ці два вислови — «дивитися на небо» і «ходити по землі» — стали двома основними пунктами цієї промови Папи Франциска.
Дивитися на небо
Глава Католицької Церкви зазначив, що через тисячі років, ми споглядаємо те ж небо, бачимо ті самі зірки. Вони освітлюють найтемніші ночі, бо світять разом, і це є символом єдності. «Якщо ми хочемо зберегти братерство, ми не повинні втрачати з поля зору небо», — наголосив Папа, додаючи, що роль нащадків Авраама і представників інших релігій полягає в тому, «аби допомогти своїм братам і сестрам піднести свої очі та молитву до неба», тобто, усвідомлювати власну обмеженість і потребу в Бозі. Святіший Отець зазначив, що коли людина виключає Бога, вона, врешті-решт починає поклонятися земним речам. «Ми підводимо наші очі до неба, — пояснив він, — щоб піднятися з дна своєї суєти; ми служимо Богові, аби звільнитися від поневолення нашим „я“, бо Бог закликає нас любити. Це справжня релігійність: поклонятися Богові і любити ближнього. У сучасному світі, який часто забуває про Всевишнього або пропонує його спотворений образ, віруючі покликані свідчити про Його доброту, показувати Його батьківство через своє братство».
Ненависть до інших — це богохульство
Папа Франциск закликав усіх релігійних лідерів, що зібралися в землі Авраама, підтвердити, що «Бог — милосердний і що найбільшим богохульством є осквернення Його імені, ненавидячи братів і сестер». «Ворожнеча, екстремізм та насильство, — наголосив він, — не народжуються в релігійному серці: це зрада релігії. Ми, віруючі, не можемо мовчати, коли тероризм зловживає релігією. Власне, це ми покликані однозначно розвіяти всі непорозуміння. Не дозволяймо, щоб небесне світло затьмарювали хмари ненависті!». Святіший Отець пригадав про численні страждання, яких зазнали всі етнічні та релігійні спільноти Іраку, вказавши, зокрема, на великі людські втрати серед спільноти язидів.
Глава Католицької Церкви зазначив, що «деякі зірки не переставали сяяти» навіть у темні часи, коли тероризм вторгся на північ Іраку, знищивши частину його релігійної спадщини, включаючи церкви, монастирі та культові споруди різних громад. Він пригадав про молодих мусульманських волонтерів Мосула, які допомагали ремонтувати церкви та монастирі, «будуючи братерську дружбу на розвалинах ненависті», а також про тих християн та мусульман, які тепер разом відновлюють мечеті та церкви. Папа вказав на важливість «любити і захищати святі місця», що, під покровительством праотця Авраама, повинні стати «оазисами миру та зустрічей для всіх».
«Через свою вірність Богові, — додав він, — Авраам став благословенням для всіх народів (пор. Бут. 12, 3); нехай наша сьогоднішня присутність тут, йдучи його слідами, буде знаком благословення та надії для Іраку, Близького Сходу та всього світу. Небо не втомилось від землі: Бог любить кожен народ, кожну дочку і сина! Не втомлюймося дивитись на небо, дивитись на ті самі зірки, на які колись дивився наш батько Авраам».
Прямувати по землі, відкриваючись на інших
Наступник святого Петра підкреслив, що для Авраама погляд на небо не став відволіканням, але стимулом прямувати по землі тим шляхом, який через його нащадків доторкнувся до кожного часу і місця. «Все почалося звідси, від Бога, Який вивів його з Ура (пор. Бут. 15: 7), — вів далі Папа. — Це був шлях виходу, який передбачав жертви. Аврааму довелося залишити свою землю, дім та рідню. Проте, відмовившись від власної родини, він став батьком сім’ї народів». Святіший Отець пояснив, що подібне трапляється і з нами: на нашому шляху ми покликані залишити ті зв’язки й прив’язаності, які, утримуючи нас замкненими у своїх групах, заважають нам прийняти безмежну любов Бога і вбачати в інших своїх братів та сестер.
«Нам потрібно виходити поза себе самих, бо ми потрібні одні одним», — наголосив він, додаючи, що пандемія дала нам зрозуміти, що «ніхто не врятується наодинці» (Fratelli tutti, 54). Але завжди залишається спокуса віддалитися від інших; вислів «кожен сам за себе» може швидко перерости у «всі проти всіх», що є гіршим від будь-якої пандемії. «Серед бурь, які ми тепер переживаємо, — підкреслив Папа, — така ізоляція нас не врятує. Нас не врятує гонка озброєнь або зведення стін, а лише ще більше віддалить нас одні від одних і вчинить нас агресивнішими. Нас не врятує ідолопоклонство грошам, бо вони замикають нас у собі і породжують безодню нерівності, в яку провалюється людство. Нас не врятує споживацтво, яке затуплює розум і паралізує серце».
Мир не вимагає переможців і переможених
Папа зазначив, що шлях, який вказує небо — це шлях миру, що вимагає, аби, особливо в умовах бурі, веслувати разом. «Не буде миру без ділення та прийняття, — наголосив він, — без справедливості, яка забезпечує рівність та розвиток для всіх, починаючи від найуразливіших. Миру не буде, якщо народи не простягнуть руку іншим народам. Миру не буде, поки називатимемо інших „вони“, а не „ми“. Миру не буде, поки наші союзи будуть проти інших, бо союзи одні проти інших лише збільшують поділи. Мир не вимагає переможців і переможених, а братів і сестер, які, незважаючи на всі непорозуміння та рани минулого, переходять від конфлікту до єдності». Святіший Отець закликав молитися в цьому наміренні за весь Близький Схід, а особливо, за «зруйновану війною Сирію». Він додав, що шлях миру розпочинається «з рішення не мати ворогів», а єдиним ворогом, з яким повинна боротися кожна віруюча людина, є ненависть.
Завдання релігій
Наступник святого Петра підкреслив, що перед сучасним людством, а особливо, перед віруючими усіх релігій, стоїть завдання «перетворити знаряддя ненависті на знаряддя миру». «Це ми повинні твердо закликати лідерів держав замінити дедалі більше розповсюдження зброї на забезпечення всіх їжею, — наголосив він. — Це ми повинні притишити взаємні звинувачення, щоб почути волання пригноблених і відкинутих у нашому світі: занадто багато людей не мають їжі, ліків, освіти, прав та гідності! Це ми повинні пролити світло на тіньові операції, що обертаються навколо грошей, і вимагати, щоб гроші не йшли лише на підсилення незмірної розкоші небагатьох. Від нас залежить збереження нашого спільного дому від наших хижацьких цілей. Від нас залежить нагадування світові про те, що людське життя має цінність задля того, чим воно є, а не задля того, що воно має, і що життя ненароджених, людей похилого віку, мігрантів, чоловіків і жінок, незалежно від кольору їхньої шкіри чи національності, завжди є святим і має таку ж цінність, як і життя всіх інших! Це ми повинні мати мужність підвести очі і поглянути на зірки, зірки, які бачив наш батько Авраам, зорі обітниці».
Свідчення братерства й гостинності
Святіший Отець поділився, що його вразило свідчення Давуда та Хасана, християнина та мусульманина, які, не зважаючи на відмінності, навчалися й працювали разом, разом будували майбутнє, усвідомивши, що вони брати. «Для того, аби прямувати вперед, нам теж потрібно працювати разом над чимось добрим та конкретним», — підкреслив Папа, додаючи, що це шлях, особливо, для молодих людей, які не повинні відмовлятися від своїх мрій через конфлікти минулого.
Папа Франциск подякував також за свідчення Рафі — представниці релігійної меншини мандеїв, яка розповіла про героїчний вчинок іншої жінки з їхньої спільноти, що загинула, намагаючись врятувати сім’ю свого сусіда мусульманина. «Скільки людей, мовчки та серед байдужості світу, розпочали тут шляхи братерства!» — наголосив Святіший Отець. Рафа розповіла також про невимовні страждання війни, яка змусила багатьох покинути свій дім і країну в пошуках майбутнього для своїх дітей. Папа подякував Рафі за її рішучість залишитися на своїй землі, а тим, хто був вимушений втікати, він побажав знайти привітну гостинність, «гідну уразливих і зранених людей».
«Саме завдяки гостинності, що є відмінною рисою цих земель, — зазначив на завершення Глава Католицької Церкви, — Бог відвідав Авраама і подарував йому сина, коли здавалося, що вже не було надії (пор. Бут. 18, 1–10). Брати і сестри різних релігій, ми опинилися тут, вдома, і звідси ми разом хочемо взяти на себе зобов’язання здійснити Божу мрію про те, щоб людство стало гостинним і відкритим для всіх його дітей; про те, аби, дивлячись на те саме небо, воно ходило в мирі по тій самій землі».
Міжрелігійна зустріч завершилася проказуванням «Молитви дітей Авраама», яку з цієї нагоди уклав Папа Франциск.
Папа: Пропозиція Ісуса є мудрою, бо любов, хоча здається слабкою, перемагає
»Боже слово говорить нам сьогодні про мудрість, свідчення та обітниці», — цими словами Папа Франциск розпочав свою проповідь під час першого Євхаристійного богослуження на іракській землі, яке він очолив у суботу, 6 березня 2021 року, ввечері у халдейському катедральному соборі Святого Йосифа. Це була Божественна Літургія в халдейському обряду, відома також як Літургія святого Томи. Частини богослужіння відбувалися халдейською, арабською та італійською мовами, а молитва вірних прозвучала також сурат-арамейським діалектом, курдською, туркменською та англійською мовами. На богослужінні були присутні президент з дружиною, ієрархи некатолицьких Церков і церковних спільнот. Задля вимог дистанціювання, до храму змогло потрапити небагато вірних. Учасники молитви також заповнили подвір’я.
Мудрість
«Мудрість на цих землях плекалась з давніх часів. Її пошук завжди захоплював людину; однак, часто люди, які мають більше засобів, можуть набути більше знань і мати більше можливостей, в той час, як ті, хто мають менше, залишаються відсуненими на узбіччя. Це неприйнятна нерівність, яка сьогодні поширилася. Але Книга Мудрості вражає нас, змінюючи перспективу. Вона стверджує, що „малі заслуговують милосердя, а сильні будуть суворо покарані“ (Муд. 6, 6). Для світу ті, які посідають менше, є відкинутими, а ті, які мають більше, втішаються привілеями. Проте, не так є для Бога: ті, хто має більшу владу, піддаються строгішому іспитові, тоді, як найменші є Божими привілейованими», — мовив Наступник святого Петра, додаючи, що таку переміну довершив Ісус Христос, «уособлення Мудрості», звіщаючи Свої Блаженства.
У них Він здійснив повну переміну: убогі, ті, що плачуть, переслідувані є блаженними. Іноді, людина, яка живе за словом Ісуса Христа, може пережити сумнів: «Чи такою поведінкою я не ризикую бути потоптаним іншими? Чи пропозиція Ісуса справді є вигідною? Чи в такому разі я не перебуваю в програшному становищі?». На переконання Папи, відповідь є однозначне «ні», адже такого роду поведінка не означає програш, а свідчить про мудрість людини.
«Пропозиція Ісуса є мудрою, бо любов, яка є серцем Блаженств, навіть якщо вона видається слабкою в очах світу, насправді перемагає. На хресті вона виявилась сильнішою від гріха, у гробі вона перемогла смерть. Це та сама любов, яка вчинила мучеників переможцями в час випробування, а скільки їх було в минулому столітті, більше, ніж у попередніх! Любов — це наша сила, сила багатьох братів і сестер, які також і тут зазнали пересудів та кривд, жорстокого поводження та переслідування заради імені Ісуса. Але в той час, як сила, слава та марнославство світу минають, любов залишається: як апостол Павло сказав нам, „вона ніколи не переминає“ (1 Кор. 13, 8). Отже, жити Блаженствами, — це вчиняти вічним те, що минає; це принести небо на землю», — додав він.
Свідчення
Другою точкою проповіді Святішого Отця стало питання про те, як потрібно практикувати Блаженства. «Вони не вимагають робити надзвичайні вчинки, чинити подвиги, які перевищують наші можливості. Вони вимагають щоденного свідчення. Блаженний той, хто живе лагідно, хто практикує милосердя там, де перебуває, хто зберігає своє серце в чистоті там, де він живе. Аби стати блаженним, потрібно не вряди-годи бути героями, але щодня бути свідками. Свідчення — це шлях, аби втілити мудрість Ісуса. Саме в такий спосіб змінюється світ: не владою чи силою, а Блаженствами. Тому що так чинив Ісус, до кінця переживши те, що заповів на початку. Все полягає у свідченні любові Ісуса», — вів далі проповідник, пригадуючи повчання святого апостола Павла, який порівнював любов до великої любові, яку до людини виявляє Бог у Своїй терпеливості.
«Впродовж історії людина не переставала зраджувати завіт із Ним, впадати у звичні гріхи, і Господь, замість того, щоб втомитись та відійти, щоразу залишався вірним, прощав, починав заново. Терпеливість щоразу починати все спочатку — це перша якість любові, адже любов не розчаровується, а завжди починає спочатку. Вона не засмучується, а піднімається знову; не падає духом, але залишайтеся творчою. Перед злом вона не піддається, не опускає руки. Хто любить, той не закривається у собі, коли щось іде не так, а відповідаює на зло добром, пам’ятаючи переможну мудрість хреста. Свідок Бога робить наступне: він не пасивний, фаталістичний, не живе відповідно до обставин, інстинкту і моменту, але завжди з надією, адже ґрунтується на любові, яка „все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить“ (1 Кор. 13, 7)», — наголосив Єпископ Риму, закликавши кожного замислитись над тим, а як ми реагуємо на ситуації, які для нас не є сприятливими, перед обличчям ворожості з боку інших, тощо.
Обітниці
На переконання Папи Франциска, мудрість Ісуса, яка втілюється в Блаженствах, вимагає свідчення і пропонує винагороду, вміщену у Божих обітницях. Можемо зауважити, що кожне блаженство закінчується обітницею: осягне Царство Небесне, буде утішений, насититься, побачить Бога… (пор. Мт, 5, 3–12). «Божі обіцянки забезпечують незрівнянну радість і не розчаровують. Але як вони звершуються? Через наші слабкості. Бог благословляє тих, які до кінця прямують шляхом своєї внутрішньої убогості. Шлях є таким і немає іншого», — мовив Папа, вказуючи на приклад старосвітнього патріарха Авраама та його дружину Сару, яким Господь у надзвичайний спосіб дарує потомство; пророка Мойсея, якому Бог обіцяє, що виведе ізраїльський народ з неволі і здійснює Свою обітницю; Пречисту Діву Марію, Яка саме тоді була покликана стати Матір’ю Божого Сина, коли згідно із Законом не могла стати матір’ю; апостола Петра, якого Господь кличе очолити Божу Церкву навіть після того, як він Його зрікся. Бог здійснює обітниці саме через наші слабкості.
«Те, що світ відбирає у нас, є нічим в порівнянні з ніжною і терпеливою любов’ю, з якою Господь виконує свої обіцянки. Дорога сестро, дорогий брате, можливо, ти дивишся на свої руки, і вони видаються тобі порожніми, можливо, у твоєму серці панує зневіра і ти не почуваєшся задоволеним життям. Якщо це так, то не бійтеся: блаженства призначені для тебе, для тебе, що страждаєш, голодний та спраглий справедливості, переслідуваний. Господь обіцяє тобі, що твоє ім’я записане в Його серці, на Небі! І я сьогодні дякую Йому з вами і за вас, тому що тут, де в давнину виникла мудрість, у ці часи з’явилося багато свідків, про яких часто не розповідають у новинах, але вони цінні в Божих очах; свідків, які, живучи Блаженствами, допомагають Богові виконувати Його обіцянки миру», — мовив на завершення проповіді Святіший Отець.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
