СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиXL Апостольська подорож Папи Франциска у Демократичну Республіку Конго та в Південний Судан. День четвертий
Четвертий день Апостольської подорожі Папи Франциска у Демократичну Республіку Конго та в Південний Судан був позначений прощанням із ДР Конго, яке відбулося під час зустрічі із єпископами цієї країни та перельотом до Південного Судану.
Папа до єпископів ДР Конго: будьте свідками Божої близькості
Вранці 3 лютого 2023 року, Папа Франциск попрощався з персоналом Апостольської нунціатури в Кіншасі, яка стала його гостинним домом в часі Апостольської подорожі до ДР Конго, та від’їхав до осідку єпископської конференції. Четвертий і заключний день його перебування в цій країні завершився зустріччю з єпископатом, що нараховує понад 60 ієрархів, які служать у 48 територіальних структурних одиницях Церкви. У своєму слові Святіший Отець зосередився на особливостях єпископського служіння, яке пов’язане, зокрема, із двома вимірами — Божою близькістю і пророцтвом для людей. Про це розповідає українська редакція «VaticanNews».
Дихати чистим повітрям Євангелія
На початку промови Папа Франциск назвав Конго «зеленим серцем» Африки, вказуючи на потребу охороняти природу та захищати творіння від ран, спричинених егоїзмом. «Але ці безмірні зелені простори, які є вашим лісом, також є образом, який говорить про наше християнське життя: як Церква, ми повинні дихати чистим повітрям Євангелія, проганяти забруднене повітря світськості, охороняти молоде серце віри. Ось як я уявляю собі африканську Церкву і так бачу цю Конголезьку Церкву: молоду, динамічну, радісну Церкву, оживлену місіонерським прагненням, звіщенням того, що Бог любить нас і що Ісус є Господом», — поділився Святіший Отець.
На його думку, сяюче й молоде обличчя цієї Церкви вкрите також болем і втомою народу, який переживає радощі, але також страждання. «Разом з вами, браття, я бачу Ісуса, який страждає в історії цього народу, народу розіп’ятого і пригнобленого, спустошеного насильством, яке не щадить нікого, позначеного невинним болем, змушеного жити з каламутними водами корупції та несправедливості, які забруднюють суспільство, і страждати через багатьох своїх дітей, які потерпають від бідності. Але в той же час я бачу людей, які не втратили надії, які з ентузіазмом приймають віру і дивляться на своїх пастирів, які вміють повернутися до Господа і довірити себе в Його руки, тому що мир, якого вони прагнуть, задушений експлуатацією, егоїзмом часткових інтересів, отрутою конфліктів і маніпуляцією правди, може нарешті прийти як дар згори», — відзначив Папа.
Зміцнювати близькість з Богом
У непростій ситуації народу, Святіший Отець закликав звернути увагу на близькість Бога, яка зворушує та потішає, вказуючи на Бога, Який знав людину ще до її народження (пор. Єр. 1,5). «Це проголошення любові, яке Бог закарбував у серці кожного з нас, яке ніхто не може стерти і яке посеред життєвих бур стає джерелом розради. Для нас, що отримали покликання бути душпастирями Божого люду, важливо спиратися на цю близькість Господа, „будувати себе в молитві“, годинами стояти перед Ним, перед Господом. Тільки так довірені нам люди наближаються до Доброго Пастиря і тільки так ми справді стаємо пастирями, бо без Нього нічого не можемо чинити (пор. Йо. 15, 5)», — зауважив Папа. Крім того, він застеріг єпископів від сприймання свого служіння згідно з критеріями власної вигоди, що є ознакою світського духу, протиставляючи таке наставлення служінню іншим та стосункам з Богом завдяки смиренній і щоденній молитві.
У завданні виявляння Божої близькості Святіший Отець закликав приглянутись до потреб людей. «Звіщення Євангелія, оживлення душпастирського життя, провід людей не можуть вилитися у принципи, далекі від реальності повсякденного життя, але повинні торкатися ран і передавати божественну близькість, щоб люди могли відкрити свою гідність дітей Божих і щоб вони навчилися ходити з високо піднятою головою, ніколи не опускаючи голови перед обличчям приниження та гноблення», — наголосив Папа Франциск. Він також додав, що якщо ми будемо зміцненні Богом, то станемо знаряддями розради та примирення для інших, зцілюючи рани тих, хто страждає.
Бути пророчим голосом, щоб пробудити сумління та дарувати надію
«В серці у мене вогонь палючий, затаєний у костях моїх. Змагавсь я затамувати його, та не спромігся (Єр. 20,9)», — процитував пророка Єремію Святіший Отець, вказуючи на його досвід проживання Слова, яке сіє в ньому невгамовний неспокій, щоб проголошувати іншим присутність Бога. «Ми не можемо тримати Боже слово тільки для себе, ми не можемо стримати його силу: це вогонь, який спалює нашу апатію і запалює в нас бажання просвітити тих, хто в темряві. Слово Боже — це вогонь, який спалює всередині і штовхає нас виходити назовні! Ось наша єпископська ідентичність: спалені Божим словом, спрямовані до Божого люду, з апостольською ревністю!», — наголосив Папа Франциск. Говорячи з чого складається пророче проголошування Божого слова, він посилаючись на досвід пророка Єремії (пор. Єр. 1, 9–10), вказав на завдання єпископів чинити так, щоб їх пророчий голос був почутий. «Необхідно викорінювати отруйні рослини ненависті й егоїзму, злоби й насильства; валити вівтарі, присвячені грошам і корупції; будувати співіснування, засноване на справедливості, правді та мирі; і, нарешті, насаджувати насіння відродження, щоб завтрашнє Конго справді стало тим, про що мріє Господь: благословенною та щасливою землею, яку ніколи більше не ґвалтують, не гноблять і не закривавлять», — зазначив Святіший Отець.
Відзначаючи пророчу функцію у служінні єпископів, Папа застеріг у цьому перед її політичним виміром. «Християнське пророцтво втілюється в багатьох політичних і соціальних діях, але завдання єпископів і душпастирів загалом не в цьому. Це проголошення Слова, щоб пробудити сумління, засудити зло, підбадьорити тих, хто має розбите серце і без надії… Це проголошення не тільки слів, але й близькості та свідчення: близькості, насамперед, до священиків. Священики є першими найближчими єпископа. Близькість до священиків, слухання душпастирських співробітників, заохочення синодального духу до спільної праці. І свідчення, тому що душпастирі повинні заслуговувати довіри насамперед, і особливо в плеканні сопричастя, у моральному житті та в управлінні благами», — виокремив Святіший Отець.
Стати свідками примирення
Папа Франциск вказав єпископам на приклад проголошення Євангелія в особі Слуги Божого Крістофа Мунзіґірви, який, наголошуючи на надії, закликав бути міцними у вірі та був убитий після жорстоких катувань. «Добре з вдячністю спогадувати пам’ять великих душпастирів, які позначили історію вашої країни та вашої Церкви, тих, хто проповідував Євангеліє та передував вам у вірі. Браття, це ваше коріння, яке зміцнює вас у євангельському запалі», — відзначив Святіший Отець. На завершення він закликав єпископів бути свідками милосердя і примирення посеред розв’язаного насильства. «Однак ніколи не падайте духом: Розп’ятий воскрес, Ісус перемагає, справді, Він уже переміг світ (пор. Йо. 16,33) і бажає сяяти у вас, у вашій дорогоцінній праці, у вашому плідному зерні миру!», — наголосив Папа Франциск.
Завершився перший етап 40-ї Апостольської подорожі
Після зустрічі з єпископатом ДР Конго, що відбулася вранці, 3 лютого 2023 року, в осідку єпископської конференції, Папа Франциск вирушив до аеропорту Н’джілі, де відбулася церемонія прощання за участю Президента Республіки, з яким Святіший Отець провів коротку розмову у Vip-залі летовища. Опісля Наступник святого Петра піднявся на борт літака, який о 10:49 місцевого (11:49 — київського) злетів небо, взявши курс на столицю Південного Судану місто Джубу. Перший етап XL Апостольської подорожі Папи Франциска, що відбувається під знаком миру та примирення, завершився.
Після тригодинного перельоту, здолавши понад 2 тисячі кілометрів повітряного шляху, перетнувши повітряний простір Уганди, літак зі Святішим Отцем на борту приземлиться у міжнародному аеропорту Джуби, де відбудеться офіційна церемонія привітання.
Довгоочікувана й кілька разів анонсована подорож
Наміром здійснити подорож до Південного Судану, що мала би відбутися в екуменічному ключі, Папа Франциск поділився, відвідуючи в лютому 2017 року англіканську спільноту Риму. Він сказав, що вивчається можливість подорожі до цієї країни, що вже шість років страждала від громадянської війни. Вона мала би відбутися разом з главою Англіканської Співдружності Джастіном Уелбі. Здійсненню наміру завадила ескалація насильства.
Незабутнім є також жест Папи Франциска, який у квітні 2019 року запросив політичних і релігійних лідерів країни на реколекції до Ватикану, по завершенні яких став навколішки та поцілував стопи представників влади й опозиції, наголошуючи на блаженстві миротворців. А після проказування молитви «Ангел Господній» 10 листопада того ж року Папа оголосив про намір відвідати цю країну вже наступного року. Але на заваді цього стала пандемія коронавірусної інфекції, що охопила світ через кілька місяців.
Врешті, 3 березня 2022 року прес-служба Святого Престолу повідомила, що від 2 до 5 липня 2022 року Святіший Отець відвідуватиме Демократичну Республіку Конго, та від 5 до 7 липня — Південний Судан. Однак, вже 10 червня речник Апостольської Столиці Маттео Бруні повідомив, що Папа змушений відкласти цю подорож за наполяганням лікарів. І ось нарешті тривалі очікування добігають до завершення.
Південний Судан вітає Папу Франциска
Багаторічні очікування південносуданців завершилися. У п’ятницю, 3 лютого 2023 року, о 14:45 місцевого часу, (що збігається з київським), у міжнародному аеропорту Джуби, столиці Південного Судану, приземлився літак, яким до цієї країни прибув Папа Франциск. Цей візит має екуменічний характер та здійснюється разом з Кентерберійським Архиєпископом Джастіном Уелбі та Модератором Генеральної Асамблеї Церкви Шотландії преподобним Ієном Ґріншілдсом. Саме англіканці та пресвітеріанці є найбільшими, після католиків, що становлять половину населення, християнськими конфесіями в країні.
В аеропорту відбулася офіційна церемонія привітання за участю Президента Південного Судану Салви Киїра Маярдіта. Архиєпископ Уелбі та преподобний Ґріншілдс піднялися на борт літака, щоби приєднатися до Папи Франциска, якого Глава Держави очікував біля підніжжя. Разом з ним були двоє дітей, які вручили квіти. Церемонія не передбачала промов, а лише почесну варту, виконання державних гімнів і вшанування прапора. Далі Святіший Отець і Президент Південного Судану мали коротку розмову та відбулося взаємне представлення делегацій. З аеропорту вони від’їхали до Президентського палацу.
Земля, спрагла миру
Південний Судан здобув незалежність, відокремившись від Судану, 2011 року, за підсумками референдуму, проведеного в рамках мирних угод 2005 року. А вже 2013 року спалахнув внутрішній конфлікт. У 2018 році за посередництвом декількох сусідніх країн та за участі представників інших країн і міжнародних організацій було підписано Оновлену Мирну Угоду, яка так і не поклала повністю край насильству. Згодом, у 2020 році розпочалися так звані «Римські переговори» за посередництва Спільноти святого Егідія, завдяки яким було підписано декларацію про політичні принципи на перехідний період.
Сім років конфлікту, за деякими припущеннями, спричинили 400 тисяч жертв, понад два мільйони внутрішньо переміщених і понад 2 мільйони біженців у сусідні країни. Це також послабило економічне становище країни, значна більшість населення якої потребує матеріальної допомоги.
Перше слово Папи у Південному Судані: час сказати «досить» кровопролиттю
«Прибуваю як паломник примирення, мріючи супроводжувати вас на вашій дорозі миру, звивистій дорозі, яку вже не можна відкладати. Я не прибув сюди один, бо у мирі, як і життям, потрібно крокувати разом», — сказав Папа Франциск, розпочинаючи свою першу промову на південносуданській землі.
Візит ввічливості до Глави Держави
Прилетівши до Південного Судану в п’ятницю, 3 лютого 2023 року, Святіший Отець, разом зі своїми супутниками на цьому етапі подорожі — очільниками Англіканської Співдружності та Генеральної Асамблеї Церкви Шотландії, прибув до президентського палацу в Джубі, столиці Південного Судану. У той час, як Папа, в якості Глави Держави, мав приватну розмову з Президентом в рамках візиту ввічливості, у сусідньому приміщенні Віце-Президенти мали зустріч з Державним Секретарем кардиналом П’єтро Пароліном й іншими членами ватиканської делегації та з очільниками екуменічних делегацій. Згодом до них приєдналися Папа Франциск та Салва Киїр Маярдіт, Президент Південного Судану. Опісля всі вийшли на подвір’я президентського палацу, де й відбулася зустріч з представниками влади, дипломатичного корпусу, світу культури й громадянського суспільства.
Щоб страждання не було даремним
Промовляючи до присутніх, Папа зазначив, що вони вирушили в це «екуменічне паломництво миру», бо «почули волання цілого народу, що з великою гідністю плаче через насильство, якого зазнає, через постійний брак безпеки, через бідність, яка їх вражає і через стихійні лиха, які не вгавають». Роки війни, «здається, не мають кінця», а процеси примирення «здаються паралізованими, обіцянки миру виявляються невиконаними. „Нехай же ці виснажливі страждання не виявляться даремними“, — закликав він.
До джерел народження та відродження
Як метафору, навколо якої він побудував свої роздуми, Святіший Отець обрав «велику ріку, що протікає через країну», завдяки якій цей край є багатим рослинністю та плодами землі. «Протягом століть дослідники прибували на територію, де перебуваємо, піднімаючись Білим Нілом у пошуках джерел найдовшої у світі ріки. І саме з пошуків джерел спільного життя хочу розпочати свою мандрівку разом з вами», — сказав він, підкреслюючи, що ця земля «потребує зрошення зі свіжих і життєдайних джерел».
Час сказати: досить!
Наголосивши, що саме влада покликана «відроджувати суспільне життя», Папа підкреслив, що урядовці повинні бути «батьками, а не панами». «Нехай же роки, позначені пораненим дитинством, що розпочалися після народження країни, поступляться місцем мирному зростанню», — побажав він, підкресливши, що наступні покоління або шануватимуть, або викреслять їхні імена з пам’яті, в залежності від того, що вони чинять тепер.
«Щоби ця земля не перетворилася в цвинтар, але знову стала квітучим садом, прошу вас з усього серця прийняти просте слово, яке є не моїм, а Христовим. Він вимовив Його саме в саду, в Гетсиманії, коли перед учнем, який вихопив із піхов меч, сказав: „Досить!“. Пане Президенте, Панове Віце-президенти, в ім’я Бога, того Бога, до Якого ми разом молилися в Римі, Бога лагідного і сумирного серцем, в Якого вірять численні люди цієї дорогої країни, настав час сказати „досить“ без „якщо“ і без „але“: досить кровопролиття, досить конфліктів, досить насильства та взаємних обвинувачень на адресу тих, хто його коїть, досить залишати народ спраглим миру. Досить знищення, настав час будувати! Нехай же час війни залишиться позаду та настане час миру!» — закликав Святіший Отець.
В утвердженні демократії
Повертаючись до джерел ріки, Папа зазначив, що біля витоків цієї країни лежить слово «республіка», що означає «спільна дійсність», що «держава належить всім». Таким чином, «завданням влади є служити спільноті». Для життя республіки «фундаментальним є демократичний розвиток», який захищає «благотворний розподіл гілок влади». Демократія також «передбачає пошану людських прав». Потрібно пам’ятати, що «без справедливості немає миру», але також «немає справедливості без свободи».
Перезапустити надію
Порівнюючи з тим, як ріка Ніл, після джерел, протікає через круті ділянки, позначені водоспадами і порогами, саме в південно-суданській долині поблизу Джуби стає судноплавною, Святіший Отець побажав, аби й шлях миру в цій країні був позначений не злетами і падіннями, а саме з цієї столиці «ставав плинним, однак, не загрузнувши в інертності». «Друзі, настав час перейти від слів до дій. Настав час перегорнути сторінку, це час зусиль для необхідних і нагальних перетворень», — сказав він, заохочуючи втілювати Мирну угоду й відповідну Дорожню карту. «Посеред світу, позначеного поділами й конфліктами, ця країна приймає екуменічне паломництво миру, що є рідкістю; це становить зміну ритму, шанс для Південного Судану наново розпочати плавання тихими водами, відновлюючи діалог», — сказав Наступник святого Петра, побажавши, аби це стало для всіх нагодою «перезапустити надію», щоби кожен громадянин зрозумів, що вже не час дати нести себе отруєними водами ненависті, трайбалізму, регіоналізму та етнічних відмінностей, а час «разом плисти в напрямку майбутнього!»
Мистецтво зустрічі
Злиття кількох річок через озеро Но є початком русла так званого Білого Нілу, і це стало для Папи нагодою звернути увагу на важливість зустрічі та діалогу. За його словами, вирішальну роль у «переході від не цивілізованості сутички до цивілізації зустрічі» може відіграти молодь, а тому варто створювати для неї простір для зустрічей і залучати в політичні процеси. «Молода історія цієї країни, розтерзаної етнічними сутичками, потребує наново віднайти містику зустрічі, благодать спільності», — сказав Святіший Отець, вказуючи на те, як вбираючи різні притоки, річка збагачується. А той факт, що саме рікою в ці краї прибули місіонери, дав нагоду скерувати думку до них і до працівників гуманітарних місій.
Очищати русло та зміцнювати береги
Велика ріка також може виливатися та спричинювати катастрофи. У цьому контексті Папа склав співчуття й запевнення у близькості постраждалим від повеней. Це також є нагадування про «поранене створіння», з чого випливає заклик піклуватися про спільний дім з думкою про майбутні покоління, зокрема, долаючи знеліснення. А той факт, що для запобігання повеням потрібно очищувати русло, Святіший Отець вказав на те, що «течія суспільного життя потребує боротьби з корупцією», яка є причиною «нестачі необхідних ресурсів для того, що найпотрібніше». А це, насамперед, подолання бідності.
А щоби «води життя не перемінювалися в смертельну небезпеку», фундаментальним є укріплювати береги. У світлі цієї алегорії Папа вказав на необхідність зупинити потоки контрабандної зброї, бо «потрібно багато речей, але точно не додаткових інструментів смерті». Іншими укріпленнями, «незамінними для гарантування плину суспільного життя», він назвав також розвиток і адекватну політику в сфері охорони здоров’я, необхідність інфраструктури, та дбання про освіту, що є «єдиним шляхом для того, щоби діти цієї землі взяли майбутнє в свої руки». «Вони, як і всі діти цього континенту та світу, мають право виростати, тримаючи в руках зошити та іграшки, а не робочі інструменти й зброю», — наголосив Святіший Отець.
