Владика Йосиф Головач

Єпископ-помічник Мукачівської греко-католицької єпархії

Народився	11 серпня 1924 року в с. Імстичеве (кол. Чехословаччина, тепер — Хустський район).
Священничі свячення	14 вересня 1947 року з рук владики Теодора Ромжі, єпископа Мукачівського.
Єпископська хіротонія	15 березня 1983 року відбувалася таємно у м. Караганда (Казахстан).
Помер	18 червня 2000 року в м. Ужгород.

Дитинство та освіта

Народився в с. Імстичеве (кол. Чехословаччина, тепер — Хустський район) 11 серпня 1924 року в родині священника Стефана Головача та Ірини Ляхович. Його виховання та освіта мали глибоке християнське підґрунтя, що й визначило його подальший життєвий шлях. З ранніх років Йосиф проявляв цікавість до духовного життя, і батьки підтримували його прагнення до духовного розвитку.

Священниче служіння

14 вересня 1947 року разом із сімома іншими семінаристами був висвячений на священника єпископом Теодором Ромжою для Мукачівської греко-католицької єпархії. Це були останні ієрейські свячення, які уділив владика Теодор, бо вже через півтора місяця його вбили. Великий вплив на життя та священничу формацію нововисвяченого ієрея мали і майбутній Пряшівський єпископ отець Павло Ґойдич, отець Дмитро Попович та інші.

Отець Йосиф був одруженим священником і служив парохом у селах Ярок та Оріховиця з 1947 по 1949 рік, доки комуністичний режим не скасував Греко-Католицьку Церкву. «Після висвячення направили його служити в село Оріховиця, де почав свою службу в жовтні 1947 року і прослужив там до повної ліквідації нашої єпархії, до 1949 року. А вже в лютому 1949 року був відібраний Ужгородський кафедральний собор. Я в тому році якраз народився. Село Оріховиця відоме тим, що, як батько закрив церкву, передав ключі, вірники не пустили православних до греко-католицького храму, їм „нав’язували“, але люди відмовлялися, і храм був закритий аж до 1989 року, поки наша Церква не вийшла з підпілля. Були то непоодинокі випадки, хоч небагато. Ставалось і таке, що вірники казали священику: „Ви підписуйте (перехід на православіє), а будемо служити так, як служили!“. У кожного були свої причини, ніхто не забороняв, і практично всі ті, які підписали православ’я, навернулися знову. Батько з вірниками Оріховиці підтримував дуже тісний зв’язок, часто вони приходили до нього: когось вінчати треба було, комусь хрестити дітей чи хоронити померлих. Тому фактично у підпіллі він виконував роль пароха того села. Люди знали все, і ніхто не доніс на батька. От такі були вірники…» — розповідає син владики також Йосиф Головач, кандидат фізико-математичних наук, доцент.

Після вбивства владики Теодора Ромжі, отець Йосиф повинен був приховувати від влади своє священниче служіння. За таких обставин молодий священник повинен був працювати в цивільних професіях — з 1949 до 1984 року Йосиф працює в медичних установах на Закарпатті. Також син владики Йосифа згадує, що батько «зібрав своїх друзів, з якими разом висвячувався, і вони влаштувалися в ліспромгосп, відділення якого було в селі Люта, що на Великоберезнянщині, де й працювали в лісі, а потім і по інших районах. Один з тих сімох, востаннє висвячених Теодором Ромжею, який потрапив у табори, був отець Іван Лелекач…».

Але попри це не залишає паству і продовжує далі служити священником у підпіллі. В день працює на роботі, а вночі потай сповідає вірних та служить Божественні Літургії по домах, у глибокій конспірації.

«Будинок єпископа підпілля Йосифа Головача був Церквою у прямому смислі слова: у радянські тоталітарні часи тут, за зачиненими дверима і закритими щільно вікнами, таємно служили Святі Літургії, вінчали, хрестили дітей… Тут часто бував відомий всім наш владика Олександр Хіра, якого кадебісти заслали до Караганди. Тут була фактично підпільна семінарія, де владика Йосиф навчав молодих семінаристів богословським наукам, формував у підпіллі нових священиків — воїнів Христа, які би не дали пропасти душам людським. То було дуже ризиковано, і владика Йосиф, як учень єпископа Теодора Ромжі, це знав та усвідомлював: один донос або якби впіймали кадебісти означало кінець — 25 років заслання у сибірських ГУЛАГах, конфіскація всього майна, позбавлення всіх прав, здоров’я і навіть життя», — розповідає дослідниця життя єпископа Мирослава Мацо.

Більш детально про підпільну «домашню» семінарію розповідає Йосиф Головач, син владики: «Саме в 70-і роки, очевидно, за вказівкою владики О. Хіри, батько почав готувати священиків. З кожним він працював індивідуально, навчання тривало три роки. Підготував вісімнадцятьох священиків, більшість із яких була висвячена тут, в Оноківцях, у нашій хаті. Висвячення відбувались тоді, коли приїздив владика Олександр Хіра, і саме на День народження мого батька: нібито на День народження збирались, приходили, як гості. І в ті хвилини, коли в першій кімнаті всі сиділи за столом, у другій кімнаті проходило висвячення, у присутності мого батька. Наприкінці співали „Многая літ…“, як на День народження (оригінальний метод конспірації). За владикою Хірою постійно слідкували кадебісти. У нашій хаті були також підпільно висвячені два єпископи — владики Константин Сабов та Іван Семедій».

У 1979 році відходить до вічності його дружина Єлизавета, яка була його великою підтримкою і з якою народили чотирьох дітей — двох синів і двох доньок.

Єпископська діяльність

15 березня 1983 року, перебуваючи у м. Караганда (Казахстан), був висвячений на єпископа-помічника. Головним святителем був підпільний єпископ Олександр Хіра. «Владика Олександр висвятив мого батька на єпископа, а через два місяці відійшов до вічності. Батько поїхав на похорон і представляв нашу єпархію там, скінчив Чин похорону як єпископ. Владика Олександр був Папський прелат і офіційно там служив як римо-католицький священик, а в нас він був єпископом підпільним…», — зазначає син Йосиф.

Святий Престол підтвердив владику Йосифа Головача єпископом-помічником і 16 січня 1991 року призначив титулярним єпископом Созополіса в Хемімонто.

Після легалізації Греко-Католицької Церкви в Україні в 1990 році владика Йосиф Головач був єпископом-помічником Мукачівської греко-католицької єпархії. Окрім цього, він виконував і служіння ректора Ужгородської богословської семінарії.

Помер в Ужгороді 18 червня 2000 року. Поховали владику в селі Оноківці неподалік Ужгорода, де і зараз проживає вся його родина.

Юрій Коссей, автор книги «Помічний єпископ Йосиф Головач і його заслуги» про життя і служіння владики Йосифа Головача, ось як згадує про владику: «До останнього подиху можна було з ним розмовляти на різні теми, він багато читав і понад усе молився за Церкву, за майбутнє, журився за Мукачівську єпархію. Преосвященний Йосиф насамперед був людиною і Слугою Божим, все, що він робив, він робив силою Божої благодаті. Якщо колись історик буде дивитися на цей період Мукачівської єпархії, то він неминуче прийде до особи Преосвященного Головача. Він був тією особою, який разом з іншими сподвижниками, зуміли ту Церкву, яка була в підпіллі, зробити живучою Церквою, Церквою рідного народу, Церквою, яка хоч вже без нього, но славно увійшла в третє тисячоліття (всі цитати — мовою оригіналу, стиль автора збережено. — Авт.). Головач — це не велетень, яким був єпископ Ромжа, але, якщо добре знати Преосвященного Головача, то він дійсно був велетнем підпільної Церкви, Христовим велетнем катакомбного служіння, це означає, був людиною, яка вповні все віддала Господеві і повну надію мала на Господа. Він з тих 18 людей, що в нього навчалися, які в роки беззаконня мало не загубилися у безбожному світі, в період найжахливішого переслідування, зробив з них достойних священиків підпільної єпархії. Треба сказати, що то треба було мати хист до того та й неабияку сміливість… Задля Божої волі єпископ Головач і Мукачівська єпархія є нерозривними. В її складі відслужив душпастирем 53 роки. Стояв на чолі виходу Церкви з того періоду, з того моменту підпілля і десять років крокував з вільною Мукачівською єпархією до третього тисячоліття… З Божої милості єпископ Головач зустрів празник Пасхи ювілейного 2000-го року. Тішився тим, що ювілейні святкування відбуваються на вищому державному рівні — у столиці, обласних, районних центрах та церковних громадах. Сприймав це як здійснення слів Святого Письма: „Ісус Христос учора й сьогодні — той самий навіки“ (Євр 13,8). Ці події, за словами єпископа Головача, засвідчують, що правда Божа завжди перемагає. До цієї правди і він ішов тернистим шляхом на чолі вірників молитвою, вчинками любові і милосердя. Воскреслий Спаситель переміг злобу і гріх, бувші атеїсти сповідаються і причащаються на диво цілого світу. Радів з того всього Преосвященний Йосиф».