СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Володимир Ющак: «Тільки Бог любить беззастережно кожну людину з огляду на її людську гідність»
Роздумуючи над притчею про милосердного батька, владика Володимир Ющак, єпарх Вроцлавсько-Кошалінський, пропонує своїм слухачам застановитися над тим, а яким чином ми би завершили цю євангельську історію та як би ми повелися на місці старшого брата.
Сьогодні в нашому церковному календарі неділя, яка через зміст вислуханої хвилину тому Христової євангельської притчі, є названа Неділею про блудного сина.
Молодший син: бунтівник проти традиційного устрою
Головним негативним героєм є сьогодні молода людина, один з двох синів багатого господаря, який вирішив передчасно зажадати від свого батька належної собі частини родинного маєтку і «піти на своє». Повівся як типовий бунтівник. Порушив традиційний порядок усталеної здавна ієрархії. Не чекав, коли батько сам вирішить поділити маєток поміж своїх синів. Не оглядався на старшого брата, який був первородним і якому належалось першенство, як у майнових справах, так і в тому, щоб першим отримати батьківське благословення. Спротивився традиційному порядкові, вважаючи у своїй гордості, що зможе краще і корисніше як його батько та його брат, господарювати та використати родинний маєток.
Лука Джордано, Блудний син, 1680-1685
Молодший син: жебрак, який помирає з голоду
Життя дуже швидко зверифікувало його зарозумілу поставу. Не маючи життєвого досвіду та належної второпності і життєвої мудрості, не вміючи відмовитися від життєвих утіх та розкошей, дуже скоро тратить все, цілий отриманий від батька маєток, та опиняється на марґінесі людської суспільності. Втрачає також фальшивих приятелів, які не залишали його доти, доки у нього були ще будь-які гроші. Остаточно втрачає також свою людську гідність. Ще так недавно дуже багатий, син багатого батька, спадкоємець частини родинного маєтку, а тепер жебрак, позбавлейний засобів для життя. Щоб не вмерти з голоду, наймається до праці, як пастух свиней, тобто нечистих для ізраїльтян звірят, що мусіло бути для нього особливо прикрим та принизливим. В короткому часі, один із двох спадкоємців і наслідників багатого господаря, стає жебраком, який не має за що жити та який помирає з голоду.
Молодший син вирішує повернутися додому
Одиноке, що залишилось в ньому позитивного, — то свідомість, що поступив зле і готовість повернутися до батька та до родинного дому, але вже не в якості сина, спадкоємця, але слуги, робітника. Виконувана на чужині праця не давала йому майже нічого, крім скромних харчів, які однак не вистачали навіть, щоб наїстися досита. Він пам’ятав однак, що в його батька слугам ніколи не бракувало хліба. Вони не були голодні. Їхня доля була кращою, аніж стан, в якому він опинився тепер. Тому, не очікуючи навіть на батьківське прощення, тільки маючи надію, що у батька, як наємний робітник, не буде голодувати, приймає рішення повернути до рідного дому.
Леонелло Спада, Повернення блудного сина, 1608
Старший син: «справедливий» гнів щодо молодшого брата
Так виглядала доля цього молодшого сина, знаного нам як блудний син. З сьогоднішньої притчі, а також з її назви, могла б закрастися думка, що тільки один, власне молодший син, є негативним героєм Христової розповіді. У подальшій частині притчі дізнаємось однак, що проблема є також зі старшим його братом, який мав би бути цим порядним сином. Старший син не збунтувався, не зажадав від батька своєї частини маєтку, не залишив батьківської хати та самого батька, не прогуляв нічого у злому товаристві, тільки послушно і з відданням виконував свої обов’язки, включно з важкою працею на полі. Він, зазвичай, повертався до хати пізнім вечором, змучений та не жадав від батька для себе жодної за це винагороди. Під цим оглядом, справді годі було йому що-небудь закинути. Проблема починається, коли одного дня, повертаючись з поля, дізнається, що батько справив велику вечерю — гостину його братові, який з порожніми руками, як жебрак, повернувся до рідної хати. Він відчуває, що це противиться справедливості. І це закидає своєму батькові, та викидає зі свого нутра жаль, що батько винагороджує його брата, який прогайнував увесь запрацьований ними спільно маєток та приймає його з почестями. Не може цього зрозуміти та пережити. Не може собі цього подарувати. Має внутрішній жаль, що батько ніколи його так не вшанував, хоча він справді старався чесно і віддано працювати. Просто він вважає, що його батько повівся нечесно і несправедливо. Не покарав його брата, якому покарання слушно належалось, тільки приймає його з почестями, як героя, ніби нічого не сталось. В цій ситуації також приходить до нього думка, що батько супроти нього є несправедливим, бо не показує, що доцінює його працю, його відданість та відповідальність за спільне родинне добро. Годі заперечити слушності його логіки. Мабуть, більшість, якщо не всі з нас, мали б подібні відчуття, якщо би прийшлось нам опинити в такій ситуації.
Притча без закінчення: що допишемо ми?
Не знаємо, як остаточно завершилась ціла справа. Не знаємо, чи батькові вдалось переконати старшого сина, щоб пішов привітатись зі своїм молодшим братом. Не знаємо, чи був він здатний, щоб піти до світлиці, в якій відбувалась вечеря і чи він спромігся на те, щоб радіти поверненням свого брата. Для Христа, як автора цієї притчі, питання, як закінчилась зустріч батька зі старшим сином, не було найважливішим. Христос, мабуть, свідомо не хотів подавати закінчення своєї притчі, але хотів, щоб ми його дописали.
З нашої перспективи закінчення притчі може виглядати по-різному. Може бути оптимістичним або песимістичним. Дописуючи дальшу частину долі головних героїв сьогоднішньої притчі, потрібно було б брати до уваги кілька можливих розв’язок. Старший брат може остаточно погодитися зі своїм батьком і піти привітатись зі своїм братом та радіти разом з іншими його поверненням. Потрібно брати до уваги також іншу можливість, що старший брат не дасться переконати себе своєму батькові, але піде до своєї кімнати, щоб там переживати в самоті свій біль та почуття несправедливості і кривди. Потрібно також допустити можливість повторення поведінки молодшого брата, тобто, що старший брат зажадає від свого батька своєї частини маєтку, як попередньо зробив це його молодший брат. Може він залишити родинний дім та вирушити у світ, «на своє». Можлива також розв’язка, що молодший брат, довідавшись про повернення з праці свого старшого брата, прийде до нього і буде просити у нього вибачення і запросить його до спільної вечері. Варто подумати, яке закінчення цієї притчі, з сильним внутрішнім переконанням, дописав би кожний з нас.
Єдиний позитивний герой притчі — милосердний Батько
В останньому перекладі Святого Письма на польську мову ця частина 15 розділу Євангелії від св. Луки є названа Притчею про милосердного батька. Справді, з усіх учасників сьогоднішньої євангельської розповіді, тільки батько є позитивним героєм. Його поведінка, його постійне виглядання в напрямі дороги, чи не повертається нею його син, його милосердя, яке готове без жодних умов простити все своєму блудному синові, є справді гідні подиву. Також тільки він спостеріг повернення з поля свого старшого сина і прибіг до нього, щоб його привітати та старатись пояснити цілу справу та свою поведінку. Він пробує пояснити старшому синові, що найважнішим є те, що його брат віднайшовся живий-здоровий. Маєток є другорядним. Не може він закривати людини, яка в Божих очах становить найбільшу вартість.
Котрий з земних батьків був би готовий так діяти супроти своїх синів? Може, дехто так, але напевно, не була би це більшість сьогоднішніх батьків. Цього євангельського батька так змальовує сьогодні Ісус Христос, бо він є образом, типом, нашого Небесного Отця, Бога та його ставлення до людини. Тільки Бог любить беззастережно кожну людину з огляду на її людську гідність, з огляду на її сотворення на Божий образ та з огляду на ціну Христової крові, пролитої на хресті задля спасіння кожної людини, незалежно від її тягаря гріхів. Потрібно тільки, щоб людина усвідомила свою гріховність та щоб прийняла рішення повернутися до батьківського дому.
На порозі Великого посту погляньмо на наші стосунки із ближніми
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
До початку цьогорічного Великого посту, який розпочнеться за два тижні, залишається щораз менше часу. Підготовляючись до Святої Сорокаденниці, варто приглянутись до наших стосунків з ближніми, включно із відносинами з нашими рідними, з найближчою родиною. Не рідко стосунки поміж нами та іншими людьми є напружені з причини матеріальних справ, або з причини нашого відчуття отриманої кривди чи почуття несправедливості. Інколи людина здатна носити у своєми серці такі жалі протягом довгих років, а буває навіть, що забирає їх зі собою до гробу. Варто застановитись, чи чогось такого не трапляється в нашому житті? Чи ми не є у гніві тому, що наш батько зробив гостину в честь нашого брата, а не нашу? Це серйозна справа, над якою на порозі Великого посту варто глибоко застановитись. Варто також застановитись про те, яке закінчення ми би дописали до сьогоднішньої притчі. Спробуймо над тим застановитись протягом сьогоднішнього дня. Слухаючи в церкві цю євангельську притчу, видається нам, що батько поступив благородно і чесно, приймаючи з почестями свого молодшого сина. Але коли б то ми були в ситуації старшого сина, як би ми тоді повелись, повертаючись з поля до дому та чуючи музику і забави? Чи ми були б спроможні та готові прийняти рішення батька?
Може, вдасться нам знайти вільну хвилину протягом сьогоднішнього недільного дня. Попробуймо використати її на це, щоб застановитись, яке закінчення я би дописав до сьогоднішньої притчі та як би я повівся, коли б знайшовся на місці представленого в притчі старшого брата?
† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський
