СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Володимир Ющак: «Постараймося зробити собі глибинний іспит совісті про нашу віру і чи ми є справді людьми віри»
«Можна обмежити своє переживання посту до стриманості від споживання окресленого роду страв та до участі у великопосних реколекціях. Але час Великого посту є особливою нагодою, щоб глибинно поглянути на своє християнське життя. Це між іншими також добра нагода, щоб застановитись над нашою вірою: чи віримо в те, що навчає Церква, чи не заперечуємо деякі правди християнського депозиту віри, чи не додаємо до змісту нашої віри своїх власних елементів, які походять з поганства, окультизму чи інших релігійних систем?» Мовив владика Володимир Ющак, єпарх Вроцлавсько-Кошалінський, у І Неділю Великого посту — Неділю торжества православ’я 21 березня 2021 року до вірних.
За нами перший тиждень Чотиридесятниці. Поволі входимо в духовну атмосферу і настрій цього святого часу. Мабуть щораз більше усвідомляємо, що час Великого посту є не тільки періодом? в якому випробовуємо ще одну дієту, щоб втратити на вазі кілька зайвих кілограмів. Великий піст — це дорога, яка при допомозі молитви, посту та милостині має наблизити нас до зустрічі з Воскреслим Христом. Чудово про піст говорить Стихира на стиховні Утрені минулої п’ятниці: «Якщо бажаємо причаститися божественної Пасхи, що гряде не з Єгипту, а з Сіону, то покаянням відкиньмо гріховну закваску, підпережімся умертвінням тілесних принад, прикрасімо наші ноги взуттям, що не йде на дороги усякого лукавства, підіпрімося палицею віри. Не дивімся на ворогів Владичного хреста, які зі свого черева роблять собі ідола, але йдім слідом за Спасителем душ наших, що показав нам перемогу над дияволом».
Що ми святкуємо у Неділю торжества православ’я?
Великий піст буде постійно підказувати та давати до нашої диспозиції різні засоби та можливості, які мали б допомогти нам успішно його пережити. Помічною в дорозі до зустрічі з Воскреслим Христом є також і сьогоднішня, Перша неділя Великого посту.
В будь-якому церковному календарі знайдемо, що Перша неділя посту називається у Східних Церквах Неділею православ’я. Назва ця має відношення до подій з історії Вселенської Церкви VІІІ-ІХ століть, неподіленої ще тоді на католицьку і православну. Почавши від 726 р., цілою Христовою Церквою, головно її східною частиною, потрясала фальшива наука, названа іконоборством. Християнам заборонено віддавати честь іконам. Єресь була підтримувана візантійськими цісарями. Приєднались до неї також і частинно єпископи. Ікони були нищені та викидувані з церков, а хто не хотів підпорядкуватись цісарським розпорядженням, був переслідуваний. Переслідування з перервами тривало майже 120 років. Остаточно єресь іконоборства була засуджена у 843 р., а установлене тоді свято перемоги над єрессю мало бути радісним тріумфом перемоги православ’я, тобто правдивої науки Церкви над єрессю іконоборства та над іншими фальшивими вченнями, які протягом століть появлялись в Церкві. До сьогоднішнього дня, в Першу неділю Великого посту, Церква згадує цю радісну подію майже 1200 років, щоб дати нагоду вірним радіти перемогою правдивого вчення над фальшивою наукою, голошеною єретиками.
Чи взагалі цікавимось, яким є вчення Церкви?
Формально, сьогоднішнє свято не має нічого спільного з духом Великого посту. Воно пов’язане з цим днем з історичних причин. Подолання єресі іконоборства зійшлось з І Неділею Великого посту і святкування цього дня, як тріумфу ортодоксії над єрессю, у першу неділю посту, залишилось до сьогоднішнього дня традицією цілої Східної Церкви.
Сьогодні можемо згадувати події, які мали місце в Константинополі у 843 році. Можемо згадувати людей, які спричинились до остаточного подолання єресі іконоборства. Можемо також пригадувати імена тодішніх людей, які були винні у виникненні фальшивого вчення про заборону почитання ікон. Можемо говорити про систему тодішньої влади, яка на Сході вирішувала також церковні справи. Але можемо теж скористати з нагоди, щоб поставити собі запитання про нашу віру, про її ортодоксію, про її згідність з вченням Христа і Церкви. В часі Великого посту питаємо себе найчастіше, якими гріхами зневажаємо Бога і ближнього. Але варто поставити собі глибше запитання: чи і як віримо, чи наша віра є згідною з тим, чого навчає Церква, чи взагалі цікавимось, яким є вчення Церкви?
Формування вчення Церкви
Вчення, яке сьогодні голосить Христова Церква, залишив нам Ісус Христос. Це Добра Новина про спасіння, зібрана у чотирьох Євангеліях, написаних євангелистами Матеєм, Марком, Лукою та Іваном. Христове вчення зберегли та переказували народові Христові апостоли і учні, а пізніше — наступні покоління їхніх учнів.
Початково Христове вчення було переказуване у спільноті перших християн в усній формі. З часом виникла потреба уточнити це вчення, окреслити його та зібрати у короткі, доступні і зрозумілі для всіх формули. Це завдання припало для виконання Церкві, яка в першому тисячолітті скликала ряд спільних для Сходу і Заходу соборів, тобто збору єпископів, яких завданням було врегулювати та окреслити догматичне і моральне вчення Церкви. Перший Собор, який відбувся 325 року в Нікеї, прийняв перше офіційне християнське визнання віри. Воно було доповнюване опісля наступними соборами. Остаточну версію, яка містить головні правди нашої віри, відмовляємо в часі кожної Служби Божої. Для полегшення вірним Церква сформувала також Шість правд віри, в яких зібрано головні засади нашої віри. Кожний християнин повинен їх знати напам’ять. Єпископи, зібрані на соборах, засуджували фальшиве вчення, незгідне з прийнятим офіційним Символом віри та тих, які його голосили.
Приймати вчення Церкви своїм серцем
Всі ми, єпископи, священники, монашество і вірні, бувши членами Церкви, зобов’язані приймати правди Христової віри, які проголошує Церква. В нашому імені, в часі Святого Хрещення, про нашу віру заявляли наші батьки та батьки хресні. Пізніше вже ми самі, маючи свідомість і вільну волю, приступаючи до наступних Святих Таїнств, підтверджували особисто, що приймаємо правди Христової віри. Кандидат на священника, у хвилині ієрейських свячень, складає під присягою визнання віри. Особливо точне визнання віри, з глибоким поясненням, складає кандидат в єпископи, присягаючи опісля на Святому Євангелію. Бувши членами Церкви, всі ми зобов’язані вірити так, як навчає Церква. Якщо хтось відкидає бодай деякі правди віри, сам ставить себе поза Церквою. Якщо починає вірити і вчити інакше, як навчає Церква, наражається, що може фактично стати єретиком, хоча сьогодні не любимо вживати цього слова. Тому для християнина визнання віри, зміст правд, які приймаємо, в які віримо та які окреслюють нас як християн, повинні бути у житті дуже важливими. Нашим обов’язком є пізнавати вчення Церкви, тобто депозит віри, жити ним та охороняти його, коли він є у небезпеці, так, як мало це місце 1200 років тому, під час панування єресі іконоборства та переслідування християн. Тоді християни, які не приймали єретичної науки, ставали в оборону почитання ікон, хоча часто означало це для них переслідування, а навіть смерть.
Соціологічне опитування про віру та вірування
Коли ідеться про нашу ортодоксію, то на практиці буває, на жаль, деколи й так, що зміст нашої віри відстає від цього, що навчає Церква. Деякі з тут присутніх може пам’ятають, що два роки тому працівники і студенти Українського католицького університету у Львові проводили в Польщі, між іншими у Вроцлаві, соціологічне опитування посеред осіб, прибулих з України. В анонімному опитуванні були теж запитання про віру. Виявилось, що поміж греко-католиками 15 % радше не вірить, а 5 % безумовно не вірить у воскресіння з мертвих. Поміж православними — 33 % радше не вірить у воскресіння з мертвих, а безумовно ні — 20 %. У Пресвяту Трійцю не вірить 9 % греко-католиків та 24 % православних. Але за те в реінкарнацію вірить 29 % греко-католиків та 43 % православних. У силу ворожіння і екстрасенсорики вірить 25 % (1/4) греко-католиків і 42 % православних. Коли б провести опитування серед наших місцевих вірних, без сумніву наслідки були б також цікаві.
Пізньою осінню минулого року, коли в польських містах проходили голосні спротиви проти введення обмежень щодо абортів, медіа показали одну молоду особу, яка в одному місті, недалеко Вроцлава, стояла в костелі з банером, на якому був напис: «Modlę się o prawo do aborcji / Молюсь про право до аборту». Мала б бути це віруюча особа, якщо заявляла, що молиться. Але молилась про право вбивати ненароджене життя, коли п’ята Заповідь Божа говорить: «Не вбивай»? Повне нерозуміння віри. Невідомо, як в такій ситуації чинити: чи сміятись, чи плакати? Мабуть, належало б плакати.
Іспит совісті щодо власної віри
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Можна обмежити своє переживання посту до стриманості від споживання окресленого роду страв та до участі у великопосних реколекціях. Але час Великого посту є особливою нагодою, щоб глибинно поглянути на своє християнське життя. Це між іншими також добра нагода, щоб застановитись над нашою вірою: чи віримо в те, що навчає Церква, чи не заперечуємо деякі правди християнського депозиту віри, чи не додаємо до змісту нашої віри своїх власних елементів, які походять з поганства, окультизму чи інших релігійних систем? Варто перевірити, чи знаємо головні правди нашої віри? Найпростіше перевірити, чи ми могли б перерахувати, тут і тепер, шість головних правд віри? Варто перевірити, чи знаємо напам’ять Символ віри, тобто молитву: Вірую в єдиного Бога… і чи розуміємо те, що вимовляємо словами цієї молитви? Варто запитати себе, чи не підписуємось під різними заявами, яких зміст, бодай частинно, може суперечити вченню Церкви? Дуже актуальним є запитання про наші персональні контакти на різних інтернет-форумах, при яких ставимо деколи різні символи та знаки, які відкрито можуть суперечити вченню Церкви в моральних та догматичних справах. Варто добре застановитись, доки вирішимо це зробити, бо можемо тим самим дати прилюдне свідчення, що відкидаємо бодай частинно християнське вчення.
Всі ми повинні знати напам’ять Десять Божих заповідей. Зауважмо, що заки дійдемо до тих заповідей, які говорять чого не вільно робити: Не вбивай; Не чини перелюбу; Не кради; Не свідчи неправдиво на твого ближнього; Не пожадай жінки твого ближнього; Не пожадай нічого, що є власністю твого ближнього — маємо ще вступні заповіді, які на першому місці ставляють питання, які стосуються нашої віри: Я- Господь Бог твій; Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене; Не взивай намарно ім’я Господа Бога твого; Пам’ятай день святий святкувати.
Переживаючи Великий піст, будемо брати участь у великопосних реколекціях та, мабуть, будемо приступати до Святої Сповіді і до Святого Причастя. Підготовляючись до Таїнства Покаяння, постараймось зробити собі глибинний іспит совісті, не тільки з того, що ми зробили злого, але запитаймо себе також про нашу віру: чи ми є справді людьми віри, чи знаємо правди нашої віри, чи не заперечуємо деяким з них, чи не віримо у щось що противиться вченню Церкви, чи не даємо часами своєю поставою, своїми словами, символами, жестами прилюдного свідоцтва яке заперечує наше християнство.
Бажаю всім дуже глибоко і корисно пережити час Великого посту, щоб ми справді стали новими людьми відродженими у Христі.
† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський
21 березня 2021 року,
у І Неділю Великого посту, Неділю торжества православ’я,
у катедральному соборі Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста,
м. Вроцлав
