СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Володимир Ющак: бути готовим поділитись з потребуючою людиною своїм серцем та дочасним добром
Проповідуючи у XXVI Неділю по Зісланні Святого Духа, що співпала цьогоріч зі святом Святого Миколая, владика Володимир Ющак, єпарх Вроцлавсько-Кошалінський, висунув цікаву пропозицію для усіх людей доброї волі. Що це за така пропозиція? «Порожнє місце при столі під час Святої вечері нехай не буде тільки символічним, але нехай займе його в цьому році конкретна, жива та потребуюча особа. За прикладом св. Миколая стараймось тільки її спостерегти та в міру своїх можливостей, бути готовими на запрошення її до свого стола та на справжній дар любові». А як це можливо реалізувати у своєму християнському житті — читай далі.
Протягом місяця вже другий празник літургійного року співпадає з неділею. У листопаді був празник Святого архистратига Михаїла, а сьогодні разом з ХХVІ Неділю після Зіслання Святого Духа святкуємо празник Святого Миколая Чудотворця. З цієї причини ми читали дві Євангелії — з неділі та з празника. В обох фрагментах Євангелії від св. Луки знаходимо подібну тематику, яка стосується багатства та його місця в житті людини.
Найперше є мова про багача, який не знав що зробити з надміром добра, який вродила йому земля. Вирішив не ділитись ні з ким, тільки побудувати нові стодоли, в яких міг би заховати своє багатство, як йому видавалось, на довгі ще роки життя. Тим часом, несподівано прийшла смерть і його добро поділили поміж собою інші. Натомість, у Євангелії з празника св. Миколая ми чули т. зв. Нагірну проповідь Ісуса Христа. Іншими словами, це Блаженства, які часами читаємо під час Божественної Літургії замість антифону. Тут прозвучали Христові слова: «Блаженні вбогі, бо ваше царство Боже» (Лк. 6, 20).
Чи наші подарунки на свята потрібні і придатні?
Обидва тексти дуже відповідають духові сьогоднішнього празника св. Миколая, який у дещо викривленій формі є знаний, мабуть, у цілому світі. Зведений до постаті в червоному однострої, з мішком на плечах, — буває, однак, часто карикатурою свого первообразу. Реклама пробує переконати нас, щоб під час свят Христового Різдва ми обдаровували себе взаємно подарунками, хоч вони часто непотрібні та непридатні. Єдина користь, мабуть, тільки у тому, що можемо таким способом принести радість наймолодшим членам наших родин.
Тим часом справжній св. Миколай поводився зовсім інакше. Він не роздавав непридатних подарунків, тільки допомагав там, де була справжня біда та небезпека, що крайня убогість доведе до людської трагедії, до неморальної поведінки чи до розбиття родини. Пам’ятав Христові слова: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили» (Мт. 25, 40). Тому допомагав щедро та анонімно, так як говорить Христос: «Ти ж, коли даєш милос-тиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6, 3–4). Згодом, однак таємниця єпископа Мир Ликійських відкрилася і до сьогоднішнього дня захоплюється нею увесь світ.
Щоб добродійні установи могли служити потребуючим, потрібно нашої лепти
Протягом цілої своєї історії Церква старається наслідувати св. Миколая в ділянці добродійності. Служили та служать для цього різні церковні харитативні установи, які системно надсилають допомогу там, де вона найбільш потрібна у конкретний момент часу. Про це читаємо в Апостольських Діяннях, коли покликано сімох дияконів, щоб зайнялись служінням потребуючим. Святий Василій Великий ще у ІV столітті створив на Близькому Сході, в Кападокії, лікарні, притулки для бідних, гуртожитки та школи для сиріт. Сьогодні ж кожна єпархія зобов’язана мати свій «КАРІТАС», тобто добродійну інституцію. Прикладів можна було б наводити багато.
Однак, щоб добродійні установи могли служити потребуючим, потрібно нашої лепти, тобто нашого гроша, чи як інакше говоримо, нашого дару любові. І ми справді це робимо. У наших церквах протягом року проводяться різні збірки, до яких Ви, наші парафіяни і єпархіяни, докладаєтесь. Це, між іншими, збірка «Андріїв гріш», яка проводилась минулої неділі, це — «Петровий гріш», збірки на стипендійний фонд, на будови і ремонти церков, на Святу Землю, на потребуючих внаслідок несподіваної хвороби або стихійного лиха, таких як повінь, пожежа, землетруси. Проводяться збірки на підтримку потерпілих внаслідок воєн, в тому числі також війни на Сході України, а також для постраждалих на Київському Майдані. При цій нагоді варто згадати акцію «Свята без тата». У багатьох місцях підтримується осіб з України, яких зустріло якесь лихо. Дуже дякую всім за Вашу щедру жертовність! Вона велика. Бо хоч в загальнопольських статистиках ми, щоправда, передаємо пропорційно невеликі гроші, але зате, коли Йдеться про розмір пожертв у перечисленні на одну особу, то наші пожертви є навіть кільканадцятикратно більші, як зібрані в інших місцевих дієцезіях. Тому ще раз щиро дякую за Вашу жертовність та за готовість ділитись своїм добром з іншими потребуючими.
Поділитися із потребуючими своїм серцем та добром
З огляду на матеріальне та соціальне забезпечення, живемо сьогодні у зовсім інших реаліях, як минулі покоління. Однак, хоча маємо платне та пенсійне забезпечення на старість, то, все ж таки, бідних людей не бракує в нашому світі. Людська недоля може трапитись з різних причин, серед яких є несподівана втрата праці, втрата здоров’я, різні аварії та їх наслідки, стихійні лиха чи війни, як теперішня на Сході України, що триває вже вісім років і принесла горе та нещастя тисячам людей, а мільйони примусила до еміграції. Очевидно, буває теж біда, яка постає з причини самої людини, з узалежнень або з чистої глупоти. Коли, однак, людина зійде на злу дорогу, то опісля дуже важко з неї повернути, навіть тоді, коли у неї справді є добра воля. Тому, незалежно з якої причини сталась біда, ми повинні пам’ятати, що завжди маємо до діла з бідною людиною, якій потрібна підтримка. Потрібно мати широко відкриті очі та вразливе серце, щоб спостерегти потребуючу людину та бути готовим поділитись з нею своїм серцем та дочасним добром.
Однак, буває також недоля, спричинена іншою людиною. Недавно на Старому місті у Вроцлаві я зустрів молоду жінку, яка на холоді жебрала, стоячи на колінах. Тримала картон з написом, що збирає гроші на квиток додому. Виявилось, що це була українка, з Одеси, яка працювала у Вроцлаві протягом двох місяців. Не мала грошей на повернення до дому, бо ошукали її свої ж. Використали її свої ж люди, не заплативши платні за виконану роботу. Варто пам’ятати, що гріх затримання належної платні, є одним з гріхів, який кличе про помсту до неба.
Зростати у вразливості на людські потреби
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Світ, мабуть, не перестане обдаровуватись подарунками при нагоді св. Миколая та свят Христового Різдва. Потрібно, однак, використати цей звичай, щоб увразливити себе взаємно, а головно, молоде покоління, на людську недолю, біду та на справжні життєві потреби великої частини людства. Бо справді маємо багато бідних біля себе. Потрібно тільки мати широко відкриті очі та вразливе серце, щоб їх побачити біля нас.
Ми не повинні також звільняти себе від обов’язку милосердя, оправдовуючись, що все повинні зробити харитативні організації. Вони неспроможні дійти до всіх. Людське нещастя та горе дуже часто є мовчазне і не показує себе назовні, тільки страждає мовчки. Ми маємо більше шансів спостерегти його. Годі також виправдовувати себе тим, що хтось став бідним з власного вибору. І таке нерідко буває, але біда не перестає бути бідою.
Ще раз всім дуже дякую за Вашу жертовність та вразливість на людські потреби. Період свят Христового Різдва, який до нас наближається, нехай ще більше увразливить нас на справжні людські недолі та потреби. Порожнє місце при столі під час Святої вечері нехай не буде тільки символічним, але нехай займе його в цьому році конкретна, жива та потребуюча особа. За прикладом св. Миколая стараймось тільки її спостерегти та в міру своїх можливостей, бути готовими на запрошення її до свого стола та на справжній дар любові.
† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський
