Владика Венедикт Алексійчук: «Ціль посту — наблизити людину до Бога»

3 грудня 2020

Цього тижня у християн східного обряду розпочався період Різдвяного посту, під час якого вірні різних конфесій готуватимуть свої серця до зустрічі з новонародженим Ісусом. Про те, чи є піст подарунком для людини? В чому його основна ціль та як віднаходити радість в обмеженнях? А також про справи милосердя, приватну молитву та виклики пандемії розмовляємо в ексклюзивній розмові з правлячим архиєреєм єпархії Cвятого Миколая із осідком у м. Чикаго преосвященним владикою Венедиктом Алексійчуком.

Владика Венедикт Алексійчук: «Ціль посту — наблизити людину до Бога»

Дорогий владико Венедикте, хотіла б нашу розмову розпочати з думки, яку почула зовсім недавно: Піст — це подарунок Бога для людини. Чи згідні Ви з таким твердженням? Якщо так, то чому? І в чому власне цей дарунок найбільше проявляється?

Так, це правда. Тому що Бог насамперед є люблячим Отцем. Все, що є в Церкві Він дав, створив чи допустив задля добра кожної людини. Якщо ми дивимося на піст, то бачимо певні обмеження. На перший погляд це так і є, але з іншої сторони, коли ми бачимо, що якийсь спортсмен хоче чогось досягнути, то також ставить собі певні обмеження і цілі. І в такий спосіб він працює над собою. Йому необхідно займатися щодня годину, дві, п’ять. Ми знаємо, що коли скрипаль хоче добре грати на скрипці, то практикується не годину в день, а 6–7 годин. Щоби чогось досягнути необхідно прикладати зусилля. Сучасна людина мало цього свідома, бо вона прагне отримати результат відразу. Піст нас запрошує найперше пізнати і тоді відмовлятися від того, до чого ми прив’язані. Пам’ятаймо, що піст потрібен людині, а не Богові, щоб звільнитися від своїх залежностей. Бо якщо щиро і відверто придивитися до нашого життя, то кожен перебуває їхньому полоні. Піст — це якраз добра нагода, щоб почати займатися собою, реалізуватися і пізнати найкращу версію самого себе. Якщо ми говоримо по-християнськи, то це нагода чинити Божу волю.

Якщо викристилізувати основну ціль посту. В чому вона проявляється?

Основна ціль посту — усунути те, що людину тримає в неволі і наблизити її до Бога, а також допомогти людині пізнати що є правдивим добром для неї.

Як налаштувати себе на позитив? Щоб у пості віднаходити радість, а не зосереджуватися лише на обмеженнях?

На моє переконання перш за все важливо зрозуміти для чого нам даються обмеження. Бо нічого нема просто так. Наприклад ходить дівчина і шукає нареченого, в цей час зважує всі за і проти, але коли вона вже зважилася одружуватися, то накладає на себе немов би «піст», що до інших кандидатів. Це також є видом посту. Наша проблема полягає в тому, що ми не свідомі своїх залежностей і дуже часто не бачимо наскільки інші речі керують нами. Тому, коли ми самі усвідомимо чим ми «хворіємо», тоді неминуче захочемо прийняти курс лікування, який називається постом, бо хочемо бути здоровими. Ми прагнемо функціонувати якнайкраще, а не залишатися невільниками. Хтось може сказати, що він вільний від алкоголю, чи інтернету, телефону, але хай попробує не вживати цього якийсь час. Коли ми щиро поставимо перед собою питання, то побачимо наскільки ми є невільниками багатьох речей. Це є частина нашого стилю життя, що ми не розуміємо, що є невільниками. Час посту — це час ставати свобідним, щоб щось доброго в житті зробити.

Також час посту нам сприяє через певні події нашій харитативній діяльності. Робимо подарунки для сиріт на свято Миколая, чи напередодні Різдва готуємо вечерю для безхатченків. Наскільки важливими такі справи милосердя є для нашого духовного життя?

Не так давно ми читали в Церкві Євангеліє про доброго самарянина. Ми звикли наголошувати на особі самарянина, але обходимо боком те, що священник і левіт не звернули уваги на пораненого чоловіка. Також чи ми звертаємо увагу, що вони всі троє поверталися з храму? Вони відійшли від Божого храму і реальне життя випробувало їхню духовність. Бо наше реальне життя завжди показує якими ми є насправді. Дуже часто ми можемо про себе високо мріяти, що ми духовні, добрі, прощаємо чи допомагаємо. Це є добре, але реальне складне життя «показує» нас, коли нас притиснуть чи стануть на мозоль, коли з нами поведуться несправедливо, коли поруч стоїть потребуючий. Тоді відкривається наша справжня духовність.

Притча про Доброго самарянина

Зауважмо, що ми дуже часто кажемо: великий митрополит Андрей. Добре, він великий, а в мене виникає питання: чому ти не можеш бути великим? Нам легко когось хвалити, що хтось є великим: Патріарх Йосиф, святий Миколай… Вони виконали свою місію. Чому ти не можеш дати Миколаєві оживитися в тобі? Чи дати можливість маленькому митрополитові Андрею жити в Тобі? Чому? Добре, що ми їх возвеличуємо, але нам також треба від них вчитися. Тому через допомогу і служіння ближнім ми бачимо наскільки ми самі є близькими до Бога. Якщо ти досвідчив Бога на молитві, ти ніколи не зможеш пройти повз потребуючу людину, в якій є Божий образ. Життя нас тестує наскільки ми є духовними і наскільки ми готові відкликатися на ті чи інші потреби, які той самий Бог ставить в нашому житті.

Дякую, владико Венедикте, а якщо говорити про приватну молитву під час посту. На які молитви рекомендуєте звернути увагу?

Я би рекомендував сучасні людині у молитовному житті просто зупинитися. В першу чергу, не постити (у соціальних мережах, — ред.) під час посту. Ми маємо чимало справ, бо завжди щось робимо. Серед звичного ритму дуже важливо щодня знайти хвильку вільного часу. Це щонайменше 5–15 хвилин, щоб просто побути в тиші. Відкладіть телефон і навіть на дверях напишіть записку: «Мамо, тату, бийте в двері, але я не буду відкривати» (усміхається владика, — ред.). Позаяк важливо побути з Богом і зі собою. Зверніть увагу, що фактично ми не вміємо бути зі собою. Коли маємо вільну хвилину, то відразу беремо до рук телефон чи комп’ютер, гортаємо фейсбук, пишемо комусь чи читаємо повідомлення. У вечірній час скажіть собі: «Хай світ завалиться, але я побуду в тиші з Богом».

Немає опису.

Це також молитва, в якій ми можемо побути з Богом. Добре, ми маємо ранішні і вечірні молитви, але ми їх часом так молимося, що не усвідомлюємо перед Ким ми стоїмо. Я би дуже рекомендував під час посту знайти час попостити від всього і залишитися наодинці зі собою. Це непросто, але якщо мені нецікаво бути самим зі собою, то кому буде цікаво бути зі мною? Тому дуже важливо поцікавитися собою і приділити собі 10–15 хвилин в тиші.

Чи Різдвяний піст вносить зміни в Літургічне життя Церкви?

Ні, хоч літургічні зміни в історії були, але вони з часом втратилися. Зараз ніяких змін не має.

Вже понад пів року ми живемо в умовах карантину, який в наше життя вніс дуже багато обмежень. Люди насправді втомилися. Як нам прийняти піст цього року, який буде особливим через карантин?

Не втомлююся повторювати, що ми втомилися бути зі собою. До карантину ми постійно були зайняті кимось чи чимось. Ми всі жалілися, що не маємо часу на себе. Так жалілися, що в небесній канцелярії подарували час всім без винятку. Маємо пандемію. Тепер ми знову жаліємося, що нам не цікаво, давайте будемо знову чимось займатися. На мою думку це теж Боже благословення, що ми маємо час пандемії. Я не оцінюю це як добро чи зло. Я кажу, що маємо цей час добре використати. Під час кризи, проблем і труднощів дуже добре переосмислити свій спосіб життя. Бо пандемія також ставить перед нами питання: для чого я живу і роблю все, що роблю?

Все так змінилося, що ми навчилися багато без чого обходитися. Ми як люди завжди все чогось хотіли нового: речей, телефонів, поїздок чи нових вражень. Коли Бог це зупинив, то людина досвідчила, що і в малому можна досвідчувати радість і віднаходити щастя: побути зі своєю родиною, жінці з чоловіком, чи батькам з дітьми. Я дуже багато разів чув, що батьки не знають що робити з дітьми, бо не можуть їх, як до цього звикли, відправити до школи. Парадигма змінилася. Я переконаний, що через пандемію Бог кожному з нас щось хоче сказати. Кожен сам себе має запитати: «Боже, що Ти мені хочеш промовити саме в цій життєвій ситуації»? Якщо я буду відкритим, то Бог дасть мені зрозуміти що він мені хоче сказати в контексті пандемії чи Різдвяного посту. Але для цього треба побути в тиші. Призупинімося і Бог нам відкриє своє Слово.

Владико, очевидно, що піст нас приготовляє до самої події Різдва. Як би Ви порадили пояснити людям, які вважають себе атеїстами, але цікавляться чому християнський світ так велично святкує Різдво, чому і як ця подія, яка сталася 2020 років тому, торкає сьогодні сучасну людину 21 століття?

Найкращим для них прикладом буде наше християнське життя. Ми не можемо когось заставити вірити чи змінити свою думку. Дуже влучно каже українське прислів’я: «Слово промовляє, але вчинок потягає». Найкраще промовляти своїм особистим досвідом. Чим остаточно є Євангеліє? Це досвід апостолів, який вони спершу пережили, а потім поділилися ним з наступним поколінням. Котре вже його записали і так передали нам. Чому наші слова дуже часто не торкаються інших? Бо ми говоримо дуже загальними фразами. Люди бачать, що ці слова не завжди нас самих торкають. Наше життя промовляє значно сильніше, чим слова. Навіть якщо хтось нам скаже, що нас любить, але його вчинки засвідчать протилежне, то ми ніколи не повіримо в любов.

Ікона Різдва Господа і Спаса нашого Ісуса Христа

Так само, щоб ділитися з іншими людьми своєю вірою ми маємо насамперед ділитися особистим досвідом: що для нас означає Різдво, ким для нас є Христос, як ми це досвідчили в особистому житті? А друге — те, що ми декларуємо, щоб ми втілювали у своєму житті.

Дякую і вже на завершення що би Ви побажали нашим читачам на час мандрівки Різдвяним постом?

Я би побажав цінувати сам процес мандрівки. На моє переконання важливо розуміти, що результати не приходять в одну мить. Ми мусимо працювати довгими роками, щоб чогось досягнути. Так само є в духовному житті. Ми не отримаємо його відразу. Над ним треба ретельно працювати. Ми не можемо змінити себе за одну мить. Ніяка чудодійна молитва чи особливі реколекції нас не змінять поки ми щодня не почнемо працювати над собою і розуміти, що ми маємо єдине і неповторне життя і спостерігати за тим скільки часу ми інвестуємо в розвиток свого духовного життя. Я би не хотів говорити про якісь цифри, але колись зауважив, що середньостатистичний християнин лише 3 % свого часу інвестує у молитву, що дає нам досвідчити вічність, а 97 % інвестує в те, що і так тут залишить.

Тому так важливо кожному з нас усвідомити, що Бог нам дав єдине і неповторне життя і запитати себе: «Куди я його інвестую? Чи працюємо над тим, щоб мати здобуток у Вічності»? Час посту — це час задуматися над цим!

Щиро дякую Преосвященній владико Венедикте, за цікаву розмову, цінні поради і настрій передчуття Різдва! Взаємно Вам бажаємо теплої зустрічі з новонародженим Христом!

За матеріалами Христини Кутнів для релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ