Владика Венедикт Алексійчук: Щохвилинно працювати над власними перемінами

15 березня 2025

У кількох духовних дописах владика Венедикт Алексійчук, єпископ Чиказької єпархії Святого Миколая Чудотворця, запрошує своїх читачів до постійного навернення, до переміни свого життя на краще. Він наголошує, що така переміна не відбувається раптово і негайно, як би нам цього не хотілося. Але коли ми докладаємо зусиль і співпрацюємо з Богом, то результат не забариться.

Владика Венедикт Алексійчук: Щохвилинно працювати над власними перемінами

Наближатися до Господа кожної миті

Коли читаємо життя святих, часто захоплюємося їхнім подвигом, їхнім життям, хочемо бути подібними до них. Але зрозуміймо, що ці святі не стали святими в одну мить, не через одну молитву, яку промовили, не через якийсь один добрий вчинок, який зробили. Вони ставали святими крок за кроком. Через кожну подію у своєму житті, через кожну ситуацію, через кожну обставину вони освячувалися.

І так само є в житті кожного з нас. Наближення до Господа відбувається в нас не тільки через кожну подію чи людину, а через кожну хвилину, навіть через кожну мить нашого життя. Тому важливими для нас є всі маленькі речі та справи. Адже всі вони здатні наблизити нас до Бога, саме вони роблять нас учасниками Його Небесного Царства.

***

Змінюватися крок за кроком

Якщо подивитись на наші стосунки з Богом, побачимо наскільки Він довготерпеливий, наскільки Господь довго чекає, щоб ми змінювались крок за кроком. Коли ми чинимо якісь гріхи чи прогрішення, Він не вимагає, щоб ми однієї миті стали досконалими. Бог свідомий того, що ми потребуємо часу, щоб змінитись. А ми цього, на жаль, несвідомі. Свідченням того є те, як часто ми кидаємось у крайнощі: або нічого не робимо, або хочемо все й одразу.

Стараймось у своєму духовному житті робити крок за кроком, змінюватися і працювати над собою стало, розуміти, що все вирішиться і прийде у свій час. Так само до інших ставмося терпеливо, розуміючи, що вони потребують часу, щоб змінитись і стати іншими.

***

Шукати зцілення у Господа

Коли ми почуваємося здоровими, то нам і на гадку не спадає йти до лікарні, щоби лікуватися. Але коли захворіємо, то шукаємо допомоги, поради, консультації, аби повернути здоров’я, щоб спробувати зцілитися. Бачимо, що кожен хворий сам виявляє бажання йти до лікаря. Лікарі самі не шукають хворих і не затягують їх до лікарні — хворий має усвідомити, що потребує лікування, і прийти до лікаря.

Подібно є і в духовному житті. Бог завжди готовий нас лікувати і прийняти до своєї «лікарні», лишень би ми відчули, що хворі й потребуємо допомоги. І це важливо для нас. А Бог знайде, які ліки та які процедури нам призначити, у який спосіб нас найкраще лікувати.

Підставою для лікування має бути пізнання себе, усвідомлення свого хворобливого стану. Бо лише знаючи свої слабкості, свої хвороби, зрозуміємо, що потребуємо допомоги та зцілення від Господа.

***

Розвивати власне сумління

Бог завжди діє, завжди промовляє до кожного з нас. Ніхто не може поскаржитися, що Богові до нього байдуже. Але чи ми дозволяємо Божим зернам, які падають в нас, проростати?

Найбільше Бог промовляє до кожного з нас через наше сумління. Але часто ми йдемо всупереч сумлінню. Чим більше ми будемо вслухатися, що промовляє нам Господь, тим більше будемо жити за тим, що промовляє нам сумління. Та що більше будемо давати, щоб ці зерна падали, то більше це сумління буде розвиватися.

Як поле треба постійно обробляти, щоб мати якийсь плід, так і нашу душу потрібно доглядати, очищувати, спрямовувати до Бога. Бог сіє в кожну мить нашого життя і ніколи не перестає сіяти, Він хоче, щоб кожне зерно проросло. Стараймось ці зерна приймати й приносити добрі плоди!

***

Кожне наше рішення розвиває сумління

Часто бачимо, що різні люди мають ніби «різні» сумління: хтось дуже сумлінний, іде за голосом своєї совісті, а хтось може робити вчинки дуже недобрі, а то й великі гріхи, і, здається, сумління його не мучить. Звичайно, це не так. До кожного з нас Бог промовляє через сумління. І кожен з нас це «своє» сумління може розвивати в собі, – тоді воно стає все більше чутливим до голосу Божого. Або ж навпаки: через наші гріхи сумління перестає бути тією струною, якої Господь може легко торкатися, – тоді воно стає все менш чутливим.

Маємо розуміти: щоразу, коли йдемо за голосом свого сумлінням, коли робимо добрі діла, поступово змінюємося в позитивний бік, стаємо ще більше чутливими до Господа й до того, щоб чинити Божу волю. А кожен наш гріх віддаляє нас від Бога. І не тільки віддаляє, а й робить нас зачерствілими, не дає пізнавати Божої волі. Тому кожний наш життєвий вибір або наближає нас до Господа, а згодом ще більше наблизить, або віддаляє – тоді в майбутньому ця дистанція між нами та Богом лише зростатиме.

Тож стараймося з усіх сил завжди йти за голосом сумління, і це все більше й більше наближатиме нас до нашого Господа!

***

Служити першими

Завжди хочемо доброго ставлення від інших людей, щоб нам допомагали, підтримували, потішали. І так само інші сподіваються цього від нас. Подивімося на наше життя, на наші спроможності, таланти, ситуації, на те, що ми виконуємо. Яким би іншим був світ, якби ми сприймали кожну ситуацію як добру нагоду послужити іншим, і якби інші також так сприймали, що мають нагоду послужити нам. Уже тут, на землі, ми б сповнялись цією радістю і передсмаком Царства Небесного.

Стараймося найперше самі служити іншим людям, незалежно від того, як вони ставляться до нас, усім тим, яких Бог нам дав. І рано чи пізно ми побачимо, як це бажання служити передасться їм. І ми через це не тільки створимо навколо себе атмосферу любови, а й іншим дамо шанс ставати кращими.

† Венедикт Алексійчук,
єпископ Чиказької єпархії Святого Миколая