Владика Венедикт Алексійчук: Постійне духовне зростання потребує зусиль та відваги змінюватися

10 травня 2023

У черговому духовному роздумі єпископ Єпархії Святого Миколая владика Венедикт Алексійчук застановляється над тим, що духовне зростання потребує постійних зусиль та готовності змінюватися, хоч інколи це буває болісно.

Владика Венедикт Алексійчук: Постійне духовне зростання потребує зусиль та відваги змінюватися

Щоби розпочати щось нове в житті, потрібно позбутись старого. Щоб прийти до землі обіцяної, потрібно вийти зі свого «Єгипту» та залишити свою зону комфорту.

Ми завжди боїмось нового, бо ж воно незнане для нас. Ми не впевнені, чи дамо раду з новими життєвими випробуваннями. Саме тому багато осіб не мають відваги брати на себе відповідальність за власні рішення, бояться залишити старе, знане. Щось нове викликає страх, непевність і біль.

Це ризик для нашого психофізичного буття, щоб залишити старе і бути відритими на Бога, на нове. Забуваємо про те, що коли Бог щось нам дав, то в своїй любові і милосерді Він знову і знову нам дасть, якщо дійсно цього потребуємо. Нам постійно потрібно дорослішати і зростати в довірі до Господа. Також наші рішення потребують завжди зусиль, щоб відбувалися зміни. Ми аж так поволі дорослішаємо, бо не хочемо ризикувати і докладати зусиль. Щоб ставати дорослими, потрібно залишати минуле, яке б воно не було, добре чи зле, та жити в теперішньому. Зростання завжди є і буде болюче, бо залишаємо те, що маємо, що знаємо і відкриваємось на щось нове і незнане.

Тому наше життя — це постійне народження, «ще і ще раз». Так ми — особистості з досвідом і знанням, однак потрібно знову і знову народжуватись-преображатись на своєму черговому етапі життя. Коли цього не буде, то залишатимемось незрілими особистостями та ухвалюватимемо незрілі рішення.

Щоб дозрівати в Господі, потрібно залишати звичні, може раніше й добрі, однак тепер вже незрілі форми поведінки. Тому зростання для всіх нас болюче. Бо така правда, що ми не тільки боляче переживаємо свою переміну, але повинні, певною мірою, на черговому етапі життя вмерти, щоб народитись до нового етапу життя.

Наше життя подібне до капустини, з якої знімають верхні листки, аби ввійти в черговий етап життя. До кожного нового етапу треба народитись. Людина, яка шукає Божої волі і свого покликання, має зростати все життя.

У різні періоди є різні виклики, однак чим старші, то більше зусиль і старань доводиться докласти, щоб змінюватись. Коли живемо більше на матеріальному, психофізичному рівні, то трудніше ці зміни переживати і ми частіше застрягаємо. До прикладу, коли особа втрачає якусь позицію в суспільстві, то часто має велику життєву кризу, бо не здатна продовжити життя в нових обставинах. Її попередні обов’язки чи певне становище були цілим сенсом її життя, і після їх втрати той сенс зникає. Для неї життя ототожнюється з позицією в суспільстві. Такі особи вбачають сенс у тому, що вони чимось володіють, і коли вони це втрачають, то і їхнє життя втрачає сенс.