Владика Ніл Саварин

Єпарх Едмонтонський

Народився	19 травня 1905 року в м. Старому Самборі (Галичина, Австро-Угорщина; сьогодні — Львівська область).
Священничі свячення	23 серпня 1931 року з рук перемиського єпископа Йосафата Коциловського, ЧСВВ.
Єпископська хіротонія	1 липня 1943 року в катедрі св. Михаїла в м. Торонто (провінція Онтаріо, Канада).
Помер	8 січня 1986 року.

Дитинство і родина

Майбутній владика Ніл Саварин (хресне ім’я — Миколай) народився 19 травня 1905 року в м. Старому Самборі (Галичина, Австро-Угорщина; сьогодні — Львівська область). Виховувався в селянській родині Василя та Анни Сигерич, котрі дали своєму синові глибоке родинне та релігійне виховання. Початкову освіту він здобув в своєму рідному місті, а далі навчався в гімназії міста Новий Самбір та Перемишль.

Освіта

Хлопчик з юнацьких років проявляв велику побожність і з часом зрозумів, що служіння Богові — це його покликання. Тому, 28 серпня 1922 року, коли йому виповнилося 17 років, вступив до Василіанського Чину на новіціат у Крехові (Львівська область). Після перших обітів 3 липня 1924 року навчався в монастирських школах у Галичині (філософії в Добромилі, богослов’я в Кристинополі і Львові). 14 вересня 1930 року брат Ніл Саварин склав довічні обіти у Чині святого Василія Великого.

Ніл Саварин в юні роки

Священниче служіння

Ієрейські свячення брат Ніл Саварин отримав 23 серпня 1931 року з рук перемиського єпископа Йосафата Коциловського, ЧСВВ. Наступного ж року він зголосився на служіння до Канади, де Чин отримав завдання розширити свою місію під проводом новопризначеного єпископа Василія Ладики, який сам був василіянином.

У 1932 році василіянська місія в Канаді отримала статус автономної провінції Чину з власним провінційним настоятелем. Відтепер канадських монахів більше не відправлятимуть до Європи, а навчатимуть на місці, в монастирі Мондері (провінція Альберта, Канада). Для цього з Галичини було набрано додаткових священників, які мали бути викладачами філософії та богослов’я. Оскільки Ніл Саварин відзначився у навчанні, він став одним з таких новобранців і у вересні 1932 року сів на корабель «Ausonia» компанії «Cunard», що прямував до Канади.

У 1932 році отець Ніл Саварин прибув до Канади. За десять років служіння в монастирі Мондері отець Ніл Саварин прославився своєю побожністю і користувався великою популярністю серед молодих монахів як професор. Окрім викладання, він служив у кількох церквах в околицях. Негативною рисою його характеру була меланхолійність, боязкість, він вважав за краще писати і перебувати на самоті. Як наслідок, його розмовні навички англійської мови були поганими. У 1938 році Провінційним Настоятелем і місіонером-першопрохідцем Навкратієм (Наукратієм) Крижановським отець Ніл був призначений настоятелем монастиря.

Працював не тільки душпастирем, а й публіцистом та педагогом. У монастирі займався навчанням студентів, публікував статті у василіанському журналі «Світло» та в тижневику «Українські вісті». Його відомі релігійні праці: «Чи є Бог?», «Чим є людина?», «Який є Бог?». Крім цього, він багато писав на історичні теми, відредагував «Пропам’ятну книгу» з нагоди 50-ліття поселення українців в Канаді та цікаву працю «Початки місійної праці отців Василіан у Канаді».

Єпископська діяльність

3 квітня 1943 року призначений папою Пієм XII єпископом-помічником апостольського екзарха Канади Василя Ладики у м. Вінніпезі (провінція Манітоба, Канада) із титулярним осідком Іоса. Апостольський делегат в Канаді Ільдебрандт Антоніутті повідомив його про призначення 23 квітня. Новий єпископ також написав особистого листа з подякою Святішому Отцеві 11 серпня, але, оскільки Рим був під нацистською окупацією, лист дійшов до Ватикану лише через 7 місяців.

Єпископська хіротонія владики Ніла Саварина у м. Торонто (Канада)

Єпископська хіротонія єпископа Ніла Саварина відбулася в Торонто 1 липня 1943 року, але, оскільки місцева церква Святого Йосафата була замалою, церемонія відбулася в римо-католицькому соборі Святого Михайла, щоби на ній змогла бути присутня велика кількість вірних. Святителями були апостольський екзарх Канади Василь Ладика, єпископ-помічник Філадельфійський владика Амвросій Сенишин і римо-католицький архиєпископ Торонто Джеймс Чарльз Маꥳґан.

Владика Ніл Саварин був змушений переїхати до Вінніпегу в 1943 році, а проблема відсутності командних центрів на заході і сході Канади залишалася невирішеною. Владика Василій Ладика знову захворів у 1945 році, а після війни великий наплив українських біженців поповнив ряди вірних УГКЦ. Рим почав просити єпископа Ладику в Канаді та єпископа Богачевського в США прийняти велику кількість духовенства-біженців. Збільшення кількості священників, вірних та організацій, а також великі відстані, які доводилося долати обом єпископам, вимагали нових рішень.

Щоб оглянути місцевість, голова Східної Конгрегації кардинал Ежен Тіссеран навесні 1947 року здійснив поїздку до США та Канади. На основі власних спостережень, а також думок канадських католицьких єпископів, які повідомили йому, що українці становлять майже половину католицького населення, 19 липня Тіссеран попросив архиєпископа Антоніутті викласти детальний план поділу Ординаріату на три апостольські екзархати. Єпископ Ладика мав залишитися у м. Вінніпезі і продовжувати служити в провінціях Саскачеван і Манітоба. Натомість два кандидати мали стати єпископами в Едмонтоні (служитиме в Альберті та Британській Колумбії) і Торонто (служитиме в Онтаріо, Квебеку та Приморських провінціях).

Апостольський делегат архиєпископ Ільдебрандт Антоніутті представив карту із запропонованим поділом, і папа Пій XII затвердив створення екзархатів 19 січня 1948 року. Натомість, Східна Конгрегація видала декрет про створення трьох апостольських екзархатів для Західної, Центральної та Східної Канади, призначивши Апостольськими екзархами єпископів Ніла Саварина, Василія Ладику та Ісидора Борецького, а Андрія Роборецького — помічником Ладики аж 3 березня 1948 року.

Для Східної Канади було обрано пароха церкви Святого Йосафата в Торонто о. Ісидора Борецького.

Натомість, владика Ніл був призначений на ординарія Західної Канади з осідком в м. Едмонтоні (провінція Альберта, Канада). Це було пов’язано частково із тим, що на заході 33 з 34-ьох священників належали до його власного Василіянського Чину. Також, служачи в окрузі Мондер, до того, як стати єпископом, він був добре знайомий з українською громадою в Альберті.

Протягом п’яти років він сумлінно виконував свої обов’язки єпископа-помічника, користувався любов’ю вірних і повагою духовенства та ієрархії. Джеральд Мюррей, коад’ютор-архиєпископ Вінніпезький, вважав його одним з найбільш вчених церковних діячів, яких йому доводилося зустрічати.

З 19 січня 1948 року владика Ніл Саварин здійснює служіння апостольського екзарха Західної Канади з осідком в м. Едмонтоні (провінція Альберта, Канада).

Кардинал Джеймс Маꥳган (де-факто примас англомовних католиків Канади) був уповноважений призначити владику Саварина екзархом Західної Канади. Церемонія відбулася 13 квітня 1948 року в церкві Святого Йосафата в Едмонтоні, яка була визначена як нова катедральна церква Західного екзархату. На ній були присутні 27 єпархіальних священників, 6 архиєпископів, 19 єпископів (один з Африки, один з Китаю і один з Японії), 140 священників і сестер з різних чинів. Акт інтронізації здійснив о. Маꥳган, проповідь українською мовою виголосив владика Василій Ладика, проповідь англійською мовою — архиєпископ Едмонтонський МакДональд. 120 священнослужителів були присутні на обіді в готелі «Макдональд», а ввечері там же відбувся прийом для 400 представників парафій та організацій. Протоігумен Василіянської провінції о. Веніамин Бараник зачитав папську буллу латинською мовою, о. Нестор Дрогомирецький — її український переклад, а о. Григорійчук — англійську версію. Було присутнє українське католицьке духовенство з Саскачевану, Манітоби і навіть Онтаріо.

Кардинал Джеймс Маꥳган здійснює Чин інтронізації владики Ніла Саварина

Кардинал Маꥳган також видав пастирський лист до канадських католиків з приводу поділу, датований 6 травня. У цьому листі він підтвердив, що міграція українців до Північної Америки мала глибоке значення для Католицької Церкви, оскільки принесла візантійський обряд у новий світ. Кардинал протиставив процвітаючу Українську Католицьку Церкву в Канаді переслідуваній Церкві за залізною завісою, зазначивши, що серед ув’язненого духовенства був перший український єпископ Канади Микита Будка. Маꥳган зробив висновок, що Російська Православна Церква стала інструментом комуністичної диктатури у переслідуванні та поглинанні греко-католиків у свої ряди.

Владика прибув до Едмонтону на початку масової еміграції українських біженців до Канади. Ніл Саварин лобіював перед імміграційною владою дозвіл на еміграцію для багатьох священників і мирян. За перші п’ять років він подвоїв кількість священників і церков, а кількість вірних зросла до понад 52 000 осіб. Архиєрей фінансово підтримував понад 60 священників з Європи і здійснював близько 25 канонічних візитацій щороку.

Владика Ніл підтримував мирянські організації на початку їхнього становлення. Він заохочував отців василіян розширювати своє молодіжне душпастирство, яке складалося з університетської студентської бурси та літніх таборів. Екзархат також придбав землю під цвинтар у північному Едмонтоні. У середині 1950-х років Едмонтонський екзархат вважався найперспективнішим у Канаді. У листопаді 1952 року єпископ провів єпархіальний собор, у якому взяло участь усе духовенство.

Наукові зацікавлення владики Саварина знайшли своє відображення у його підтримці української мови та культурної освіти. Як настоятель у Мондері, він ініціював створення колекції, яка в 1957 році стала Музеєм отців Василіян. Його опіка над українським мистецтвом і наукою принесла йому членство в Науковому товаристві імені Шевченка (НТШ) у 1955 році. Він вітав прем’єр-міністра Канади Луї Сен-Лорана під час паломництва до Мондеру у 1951 році.

3 листопада 1956 року, із моменту піднесення екзархату Західної Канади до рівня єпархії із осідком у м. Едмонтоні, владика Ніл розпочав служіння едмонтонського єпарха. Преосвященний владика був змушений багато працювати та розпочинати свою працю з самого початку. Найголовнішим для нього було — забезпечення вірних належною духовною опікою. Коли наші священики опинились в важкій ситуації, а саме — по різних таборах в Німеччині, то владика Ніл за власні кошти спроваджував священників до Канади і відсилав їх на ще нестворені парафії. Владика Ніл Саварин значно розбудував єпархію (вона нараховує нині близько 64 священників, 85 церков, 40 парохій і близько 100 місійних станиць), заснував єпархіальну бібліотеку і музей. Праці з історії українського поселення в Канаді й інші, редактор «Пам’ятної книги у 50-ту річницю поселення українців у Канаді» (1941).

Владика Ніл енергійно підтримав літургійні реформи митрополита Андрея Шептицького, які передбачали очищення від латинських обрядів і практик. Це означало заміну західного сакрального мистецтва на ікони та іконні ширми у візантійському стилі.

Окрім того, владика Ніл брав участь у всіх сесіях Другого Ватиканського собору (1962–1965), під час яких зробив значну кількість виступів: три про Пресвяту Діву Марію, три про Східні Католицькі Церкви, чотири про посаду єпископа в Церкві та одинадцять пропозицій щодо монаших чинів і згромаджень. У своїх зауваженнях, які Ватикан отримав ще до відкриття Собору, у 1959 році, Саварин торкнувся проблеми церковного календаря і святкових днів, які були робочими днями для вірних.

Владика Ніл Саварин під час Другого Ватиканського собору

Був обраний Секретарем Синоду Української Греко-Католицької Церкви. У 1963 році митрополит (пізніше кардинал) Йосиф Сліпий звернувся до отців ІІ Ватиканського собору з проханням піднести його кафедру, а відтак і Українську Греко-Католицьку Церкву до патріаршого статусу. Це стало початком патріаршого руху, палким прихильником якого став владика Ніл Саварин.

Після собору Синод Єпископів УГКЦ санкціонував використання української народної мови в богослужіннях (замість церковнослов’янської), а на початку 1970-х років було дозволено використання англійської мови. Єпископ Ніл Саварин працював у колегіальній співпраці з кардиналом Йосифом Сліпим, митрополитом Максимом Германюком та іншими ієрархами. У післясоборові роки багато старих церков Едмонтонської єпархії було замінено на новіші будівлі, а в містах з’явилися додаткові парафії, оскільки населення перемістилося з сіл до міських центрів.

Патріарх Йосиф Сліпий лобіював створення нових єпархій у Канаді. 1974 року Апостольська столиця відокремила Британську Колумбію та Юкон від Едмонтону, щоб створити Нью-Вестмінстерську єпархію. Тоді ж Ніл Саварин отримав єпископа-помічника в особі Димитрія (Мартина) Грещука.

З 1977 року владика Ніл брав участь у підготовці до святкування Тисячоліття хрещення Київської Русі, але не дожив до цієї події.

У 1984 році владика Димитрій був призначений Апостольським адміністратором єпархії. Владика Ніл Саварин відійшов на пенсію з огляду на тривалу хворобу, але залишився титулярним єпархіальним єпископом «plena sede», хоч щоденні обов’язки виконував вже владика Дмитро Ґрещук.

Католицьке шкільне товариство Едмонтону відкрило школу імені владики Ніла Саварина на знак визнання його постійної підтримки католицької освіти та роботи з молоддю.

Помер преосвященний владика Ніл Саварин, єпарх Едмонтонський, на 55-ому році священства та на 43-ому році єпископства 8 січня 1986 року після важкої недуги. Був похований 15 січня на заміському цвинтарi Святого Михаїла.

(За матерілами статті о. д-ра Атанасія МакВея «75-та річниця Торонтської та Едмонтонської єпархій»)