Владика Миколай Сімкайло

Владика Миколай Сімкайло

Єпарх Коломийсько-Чернівецький

Народився

21 листопада 1952 року в м. Караганді (Росія).

Священичі свячення

15 травня 1974 року із рук Преосвященного владики Павла Василика і відбувалися таємно.

Єпископська хіротонія

12 липня 2005 року в катедральному соборі Воскресіння Христового м. Івано-Франківська.

Помер

21 травня 2013 року у м. Коломия (Івано-Франківська область).

Дитинство і родина

Преосвященний владика Микола Сімкайло, син Михайла та Анни, народився 21 листопада 1952 року в м. Караганді (Росія), де відбували заслання його батьки за участь в УПА. Про своє дитинство, проведене певний період на засланні, владика згадував так: «Я народився в Караганді. У 1952 році. Моє народження відбувалося у форс-мажорних обставинах (сміється — авт.). Маму пологи застали на порозі землянки, в якій жили батьки. І вона народила мене сама, без лікарів. Батьки мої мали важку працю. Мама, хоч була зовсім молодою, працювала в кам’яному кар’єрі. Батько був шахтарем. Вони зустрілися і одружилися в Караганді. Я маю двох молодших братів — Василя та Григорія. До слова, в Караганді також народився Йосип Верт, який зараз є римо-католицьким єпископом у Новосибірську, а також єпископом-ординарієм для греко-католиків Росії. Ми з ним одного року народження і ходили до однієї школи: я в клас „Б“, а він — у „А“. Я змалку, коли був ще в Караганді, любив із хлопцями бити чеканки. Ми насипали в панчоху пісок, зав’язували — виходило щось схоже на м’ячик. І тоді змагалися, хто більше разів його підкине ногою. Але найбільше я любив збирати порожні сірникові коробки. Колись на них зображали відомих письменників. Пізніше захопився нумізматикою: мав досить пристойну колекцію монет, яка важила кілограмів із десять».

Освіта

У 1963 році батьки повернулися в Україну, і владика Микола вступив до Підпечарської восьмирічної школи, яку закінчив в 1967 році. «Ми жили в бабусиній хаті під стріхою. На той час українську мову я знав лише розмовну, тому спочатку важко було з писанням. Після закінчення школи вступив до училища, на слюсаря-ремонтника промислового обладнання. Тобто мав ремонтувати верстати. Моя родина була дуже побожною. Ми завжди багато молилися. Коли я зі свого дитячого нерозуміння був лінивим до молитви, то мене ставили в куток на кукурудзу. Тому я старався домашніх молитовних практик не уникати, бо розумів, що то краще, ніж стояти на зерні (сміється — авт.). Бабця — то був наш „патріарх“. Вона належала до Братства Неустанної Помочі. Завжди нас збирала на молитву на вервиці і часто ночами водила по селах на підпільні Служби Божі. Нерідко доводилося йти пішки по сім кілометрів полями і лісами», — так пригадував владика Миколай про свої перші роки життя в Україні та про християнське виховання у родині.

У 1967–1969 роках навчався в Угорницькій середній школі. Відтак вступив до Івано-Франківського технічного училища № 1, після закінчення якого здобув фах слюсаря-ремонтника промислового обладнання (до жодного вищого навчального закладу як «син націоналістів» не міг поступити).

Родина Сімкайлів була близько знайомою з єпископом підпільної УГКЦ Павлом Василиком, який часто відправляв Богослужіння в їхній хаті. Бачачи ревність у духовному житті Миколи та Григорія (молодший брат), владика Павло ознайомив їх зі становищем УГКЦ і запропонував стати священиками. З того часу, до і після виконання військового обов’язку, брати почали наполегливо студіювати богословські науки в підпільній духовній семінарії. Про зародження свого покликання владика згадував із особливим трепетом: «Перед тим, як я мав іти до армії, помер мій батько. І мені дали відтермінування на півроку. У нас тоді часто бував отець Павло Василик. Він по селах підпільно служив Літургії, а мене брав зі собою допомагати. Бабця тоді мені завжди говорила: „Йой, Миколо, дивись, яка біда в Церкві, ксьондзів молодих нема, старі вмирають. Треба щось із тим робити. Підтримати треба!“ І якось влаштувала мені розмову з отцем про те, чи не хотів би я бути священиком. Я трохи розгубився і кажу: „Давайте, поміркую до завтра“. Подумавши, я таки згодився. Та отець каже, що є ще одна умова — мушу бути неодруженим. Тоді я попросив ще кілька днів на роздуми. А бабуся все переконувала мене, що так ліпше, бо тоді бути священиком було дуже небезпечно. А одружитися — означало наразити на небезпеку і майбутню сім’ю. Помолившись і все обміркувавши, я погодився підпільно вчитися на священика». Також не цурався Преосвященний владика Миколай Сімкайло й періоду перебування на військовій службі: «Служив в Азербайджані. Та отець Павло і там мене всіляко підтримував: писав, приїздив. Дуже цікаво він пересилав мені по 5–10 рублів — брав листівку з комуністичною символікою і вкладав туди гроші. Такі листівки боялися розривати, аби не пошкодити ідеологічного малюнка, бо за таке і під суд можна було потрапити. Одного разу отець Павло приїхав до мене досить несподівано. Я саме закінчував „учебку“, і мене мали переводити в інше місце. Отець пішов до полковника і сказав, що я — його родич. А той питає: „Де ви працюєте?“ Отець не розгубився і сказав, що в Міністерстві охорони здоров’я і тут збирає лікарські трави. Ну, в тому було трохи правди, бо отець трави збирав, лише в Міністерстві не працював. У той час був такий страх перед керівним апаратом, що ніхто навіть не насмілювався перевірити документи. І після цієї розмови отця з полковником мене замість найгарячішої точки Азербайджану скерували до Краснодарського краю. Потім армійське керівництво говорило мені: „Какой у тебя дядя прекрасный“. Із тих часів мені запам’ятався ще один цікавий випадок, як під час моєї варти отець Павло відслужив Літургію. Якось він привіз зі собою літургійне начиння і питає: „А де можемо Службу відправити?“ Кажу йому, що в неділю чергуватиму на аеродромі і матиму в розпорядженні дві години. Я показав дірку в огорожі, через яку він із моїм братом Григорієм зможе до мене дістатися. Ми вдало оминули охорону і на крилі літака-винищувача розклали все для Богослужіння. Григорій тоді ще вдягнув вишивану сорочку, взяв у мене карабін та наробив собі знимок, які згодом таки знищив задля нашої безпеки».

Священиче служіння

15 травня 1974 року в с. Підпечари під час Божественної Літургії владика Павло Василик уділив Миколі дияконські і священичі свячення. У той момент розпочався тернистий шлях підпільного священика: переважно вночі їздив по станицях УГКЦ Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей, несучи людям Боже Слово, відправляючи Святі Літургії, уділяючи Святі Таїнства.

У серпні 1987 року о. Микола разом з групою українського духовенства, монахів і мирян, на чолі з Владиками Павлом Василиком і Софроном Дмитерком оголосив, що виходить з підпілля. Він був членом делегації, яка виборювала права УГКЦ в Москві, а також ланцюгового голодування, що тривало з 19 травня до 24 листопада 1989 року.

1 жовтня 1989 року в Івано-Франківську відбулася 50-тисячна демонстрація вірних і прихильників УГКЦ, під час якої о. Микола відслужив Панахиду і виголосив проповідь на могилі Січових Стрільців, за що був заарештований на 15 діб.

28 січня 1990 року після Служби Божої перед закритим катедральним собором Воскресіння Христового Голова облвиконкому урочисто передав ключі від храму єпископам УГКЦ.

20 лютого 1990 року Грамотою владики Софрона Дмитерка о. Микола був призначений парохом цього храму і деканом Івано-Франківського деканату, а також директором благодійної організації «Карітас». Для поглиблення теологічних знань упродовж 1991–1995 років закінчив Теологічно-катехитичний духовний інститут.

Нагороджений нагрудним хрестом з прикрасами, мітрою, грамотою і медаллю Вселенського Архиєрея Івана Павла II «Почесний Хрест за Церкву та Вселенського Архиєрея», почесними грамотами та відзнаками.

Єпископська діяльність

2 червня 2005 року номінований єпархом Коломийсько-Чернівецьким УГКЦ. Єпископська хіротонія отця Миколи Сімкайла відбулася 12 липня 2005 року, на празник Святих первоверховних апостолів Петра і Павла, в катедральному соборі Воскресіння Христового м. Івано-Франківська.

Введення на престол Коломийсько-Чернівецької єпархії владики Миколи Сімкайла відбулося 13 липня 2005 року, на празник Собору святих Апостолів.

17 квітня 2006 року правлячий єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії владика Микола Сімкайло «огляду на великий територіальний обсяг Коломийсько-Чернівецької єпархії і для покращення адміністративної і душпастирської праці в єпархії» декретом № 27/2 проголосив створення Буковинського вікаріату Коломийсько-Чернівецької єпархії Української Греко-Католицької Церкви з осідком у місті Чернівці. До складу Буковинського Вікаріату входили два деканати єпархії: Чернівецький та Вижницький.

Серце Преосвященного владики Миколая Сімкайла, єпарха Коломийсько-Чернівецького, зупинилося 21 травня 2013 року внаслідок раптового погіршення стану здоров’я.

В Івано-Франківську на честь на нього назвали нову вулицю, і присвоїли йому посмертно звання «Почесний громадянин Івано-Франківська», а на вулиці названій на честь нього, в жовтні 2015 року відкрили меморіальну дошку.

«Він добре розуміється на приготуванні їжі, колекціонує старовинні ікони, постійно моніторить церковні теми в інтернеті, ще й фотошопить різні листівки з демотиваторами. А позаочі його називають „єпископ-ґазда“, бо він дбає про всі зручності своїх вірян: теплі церковні приміщення, туалети, кімнати для годування немовлят. Йдеться про владику Миколу Сімкайла, Правлячого Архиєрея Коломийсько-Чернівецької єпархії», — таким його побачила редакція християнського часопису «Кана» під час інтерв’ю із владикою. Сам владика Миколай Сімкайло так свідчив про своє захоплення українським іконописом: «Тепер колекціоную старовинні ікони. Це захоплення відповідає і моєму статусу, і сенсу мого життя. Кожна ікона — то окрема історія. Її треба вміти прочитати, і на тому треба добре розумітися. Зараз я легко можу визначити, до якого стилю належить ікона, звідки вона походить, у який період створена. Коли навіть в інтернеті переглядаю різні ікони, то на перший погляд можу визначити, які з них наші, українські. Знаєте, так буває, що людина починає якусь справу з простих речей, а згодом це перетворюється у щось грандіозне, професійне. Так вийшло у мене з іконами. Сьогодні я легко відрізняю кіч від справжньої цінності. Мою колекцію часто приїжджають оглядати відомі митці. Інколи вони відзначають деякі ікони як надзвичайно рідкісні. Приїжджав подивитися на мою колекцію і екс-президент Віктор Ющенко, відомий поціновувач сакральної творчості. Тому планую в майбутньому створити музей, щоб люди могли оглядати все, що я зібрав».

За матеріалами Світлани Бабинської «Владика Микола Сімкайло: „Єпископ-ґазда“»
Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae